У IX столітті розпочали Визвольну боротьбу, але й досі не перемогли тих, хто безбожно Неньку продає, і тих, хто цинічно її скуповує
Історія – учитель, але в Україні їй не таланить на здібних учнів
Звісно, потрібно розповідати й про наших героїчних історичних борців за визволення України. Але не треба затінювати їхньою боротьбою ту владну ідіотію, яка зсередини гнітить багатостраждальний український народ, не дозволяє йому сповна розправити крила.
Від кого визволятися треба – написала Ліна Костенко: «… від чужих, що тебе скуповують, і своїх, що тебе продають…»
Більше того, зарубіжні світила з державотворення, політики й економіки назвали головним ворогом українського суспільства, взагалі існування української держави внутрішню корупцію і правовий безлад. 
Мислячі українці усвідомили, що без перемоги у визвольній боротьбі з корупцією, правовою анархією й управлінською ідіотією в усіх гілках влади про якесь визволення від зовнішнього ворога - не варто й рота розкривати для базікання.
Але усвідомить-то усвідомили, нового президента й новий парламент обрали, а далі «… знов свободу починай з абетки, а знов скрізь те саме, що було».
Це знову від Ліни Костенко, а скільки від народу: «Поти чоловік добрий, поки депутатом не стане», «Що твоє, те й моє, а що моє, то тобі зась», «Панові курка, а козаку шабля», «Хто закони пише, той їх і ламає», «Де цар, там і бидло», «У краю обіцянок можна вмерти з голоду».
Цій народній мудрості століття й століття, тільки про депутатів нова приказка, а насправді-то лише назва головних дійових осіб поміняна, а суть кочує із сивої давнини.
Варта осучаснення й приказка про обіцянки й смерть: «У краю обіцянок можна вмерти з голоду… й від медичної недопомоги».
Років через п’ятдесят, якщо не раніше, наші спадкоємці можуть назвати це геноцидом «патріотичної» влади стосовно українського народу. І проклянуть тих, хто замість боротьби з проявами «незалежного геноциду» окозамилююче боровся з більшовицькими голодоморами, святкуючи перемогу, якщо десь у світі хтось визнає це геноцидом.
Це риторичне запитання вичитав у одному вітчизняному періодичному виданні. Але здивував не зміст запитання, оскільки він не новий, а інший факт – його оновлено вже на 29-му році незалежності, вже після небувалої раніше підтримки на виборах нової команди, названої в народі «зеленою» надією.
Для мене особисто «райдужна надія» залетіла кудись за хмари. Причому підстави для такого песимізму бачу як у столиці, так і на місцях.
Днями читаю «доленосне» для українського народу повідомлення: «Всесвітній банк підтримав плани українського уряду відкрити ринок землі. Там вважають, що ця реформа покладе край рейдерським атакам на фермерів і припинить корупцію на ринку сільськогосподарських земель. Реформа для того, щоб українські фермери могли купувати і продавати землю, щоб мали доступ до кредитів, для підвищення рівня життя українського народу шляхом розкриття сільськогосподарського потенціалу країни».
Передусім запитання собі: «Для яких ідіотів і дебілів це написано?», «І які дебіли це пишуть?» Вони думку Всесвітнього банку узаконюють важливішою для українського уряду, ніж думка самого українського народу – єдиного конституційного джерела влади? Більше того, та зовнішня думка – суцільна брехня. Як брехнею виявилися й рекомендації зовнішніх партнерів стосовно створення цілої низки, найдовшої в Європі, антикорупційних органів із спеціальним судом і європейськими зарплатами, мовляв, тоді буде поборена корупція. І побороли …до світового лідерства.
Хоча така не народна позиція нового українського уряду повністю співпадає з позицією практично всіх попередніх урядів. І у владних мужів є вагомі виправдання для заспокоєння мізерних залишків їхньої совісті: «Навіщо вкладати душу в тих, кому достатньо дати трохи грошей?»
Передусім це помітно на виборах. Чи багато хто задумується, для якої державної діяльності обираємо депутатів парламенту? Правда, і для цього риторичного запитання є своє пояснення : в Україні з першого року незалежності не виконується головне завдання нації – учити народ мислити. Тож ось уже скоро тридцять років мине, як українські «незалежні від Росії» керманичі тішать себе думкою, що не мислячими дурниками, ще й із запудреними героїзацією мізками, легше управляти. І на майдани легше збирати, піддурюючи єврощастям, а насправді одержуючи для себе владне золоте корито. Одиниці потім прозрівають та ставлять самі собі запитання: чи український уряд при владі в Україні?
Проголосували за злодія-депутата виборці округу, але чомусь не адресують йому запитання: за який уряд він голосував у парламенті? І коли він почне захищати, скажімо, права сільських учнів на одержання робітничих професій у міжшкільних навчальних комбінатах? На територіях Козелецької і Новобасанської об’єднаних територіальних громадах закриваються такі заклади – один із наслідків поспішної децентралізації.
До речі, такі питання не піднімалися й перед депутатом попереднього скликання. А якою брехнею годувала команда колишнього депутата виборців Бобровицького району, обіцяючи медичне обслуговування ледь не світового рівня у новому чотириповерховому центрі! Скільки десятків мільйонів народних грошей угатили в ту цинічну брехню, а що район одержав? Оновлений пам’ятник довгобуду. Тримісячну затримку з виплати зарплати медикам, яка фінансується з державного бюджету. Ініціатор «грандіозного» будівництва пішов на пенсію, його ставленик на посаду виконувача обов’язків головлікаря сам себе відпустив у відпустку, залишивши добротне велике приміщення райлікарні без опалення через невчасну заміну газового лічильника. Небувалий дефіцит персоналу.
Колись би таке недолуге ставлення до медичного закладу було б кваліфіковане як злочин. Тепер – довелося мені, на прохання медиків, втручатися у вирішення ганебної проблеми. Коли ж я приїхав до них на збори, то не побачив там «найріднішого» народного депутата. Видно, у нього своє піклування про виборців: навіщо боротися за права тих, кому достатньо дати сотню-дві гривень на всю каденцію.
У цій цинічній історії є й інший бік медалі, яка потьмяніла теж не без вини виборців, передусім Новобасанської громади. Вони проголосували не лише за кандидата в народні депутати з кримінальним провадженням, а й голову громади обрали теж з кримінальною історією. А ще захотіли відокремитись від Бобровицької громади, щоб їхній голова став самостійним князьком. І він їм став, але не збирається перераховувати з бюджету громади гроші районній лікарні, де обстежуються і лікуються громадяни Новобасанської громади. Виходить, що за медичну допомогу новобасанцям нехай платить Бобровицька громада? А якщо і та в позу стане? Районний медичний заклад з профільними відділеннями може закритися?
Немало інформації з’являється про те, що найкраще збереглися й працюють районні медичні заклади в тих районах, які взагалі не поділені на князівства, а також ті, де князьки не розривають район, гребучи все під себе.
На жаль, негативними результатами від ідіотичних реформ народовладдя Україна аж світиться. А запалає Матінка-вдова, коли в ході запровадження дикого ринку землі передадуть всю державну землю в управління ідіотично реформованим, «недоколиханим» об’єднаним громадам, щоб вони розвивали фермерство.
На території тільки Бобровицького району знаю більше десятка прикладів, як одержані безкоштовно від держави 50 гектарів угідь для фермерського господарювання розділяли по два гектари своїм родичам і друзям, щоб потім за дурнякові землі непогано заробити.
І таких прикладів маса по Україні, навіть кримінальні провадження зареєстровані, але вироки оголошують лише тим, з кого нічого витрусити.
Неважко уявити, що творитиметься із землею, коли викинуть її на дико-корумпований ринок. Ще й з ідіотичним глузуванням, мовляв, щоб фермери купували-продавали свою земельку для «розкриття сільськогосподарського потенціалу».
Давно зняті завіси від світової цивілізації, є вільний доступ до інформації в мережі Інтернет про світовий досвід ринкових земельних відносин на користь суспільства і, не зважаючи на це, так нахабно кидаються брехати українцям про «ринковий рай» для народу! Думаю, без визвольної боротьби на цьому надважливому фронті не обійтися. Бо й нова влада вже на першому році правління «по-новому» кинулася успадковувати від попередників політичну корупцію у стінах «одностайного» парламенту. За розголошення цієї таємниці виключена з фракції «Слуг» Анна Скороход.
Думаю, це лише початок. Тож доречним буде нагадати всім «слугам» і «підслужникам» істину від народу: «Легко піднятися з грязі в князі, але повинен пам’ятати кожен князь, що князь не вічний, вічна грязь – може не тільки обквацяти, а й засмоктати».
Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», публіцист
