Це вже не просто ходіння по муках, це – «Армагеддон»
Для довідки: Режисер Ентоні Хікокса поклав у основу фільмужахів «Армагеддон» невблаганні пошуки Чорнокнижника (єдиного сина Сатани) шістьох магічних каменів. Сила його «чорної» магії росте у міру знайденого кожного каменя. І він все більше сатаніє.
Видно, Чорнокнижник одержав уже п’ятий магічний камінь?
До такого висновку мене наштовхнули очевидні історії з конкретними людьми і суспільними подіями. Почну розповідь з митарства молодого чоловіка Миколи Власенка, що є характерними для українського сьогоднішнього суспільства.
Він служив у міліції на території Криму. В квітні не захотів присягати Росії, виявив бажання переїхати з півострова на материк і продовжити службу в українських правоохоронних органах. Але вже в перші дні чиновники рідної міліції погнали капітана в ходіння по муках, що переходять в армагеддон.
Спочатку Миколі запропонували самому знайти місце роботи в якійсь області. І подався «втікач від Росії» оббивати пороги кабінетів міліцейських керівників. 
Надія з’явилася в Чернігівській області, і район підібрав – Бобровицький. Але питання працевлаштування знову загальмувалося. Один міліцейський чиновник з Чернігова порадив Миколі «по-дружньому», щоб не дуже й ображався, бо переселенця з Криму можуть ще й ілюструвати майданівці.
Що ж виходить, в Україні головною є не влада Президента, а якась самозвана структура? Капітан міліції повірив обіцянкам «оновленої» влади, а в результаті вже п’ятий місяць скитається без роботи і зарплати, по суті – бомж. І не сам, а з родиною…
Чернігівське управління МВС таки подало було запит в Департамент кадрів міністерства з клопотанням направити капітана Власенка на роботу в Бобровицький райвідділ, де не вистачає співробітників. Через 20 днів надійшла з Києва відповідь, що працевлаштування цього офіцера в органах української міліції недоцільно. І без ніякого пояснення! Ще одна загадка – на роботу не беруть і трудову книжку не віддають. В яку життєву ситуацію поставлений молодий сім’янин? І за які провини перед Україною? Що працював у Криму? Але працював тоді, коли там була українська влада. Таке ставлення до своїх громадян не краще, ніж Сталін ставився до звільнених з полону червоноармійців і громадян, що певний час перебували на окупованій території.
На останніх президентських виборах я публічно підтримав кандидатуру Петра Порошенка. Серед всіх претендентів він виділявся своїм умінням організовувати ефективне вітчизняне виробництво. Цю важливу рису я помітив у ньому ще на зорі його входження у серйозний бізнес, коли за порадою батька приїздив у наше господарство «дещо побачити». А з Олексієм Івановичемми давно знайомі, одного разу навіть у США літали в складі однієї делегації.
Після першого знайомства з молодшим Порошенком, сказав сам собі, що у бізнесі цей і досвідченого батька обжене. Потім цікаво було спостерігати за успішним розвитком його виробництва, а також за впевненими, не менш успішними, кроками по великій політиці. Тому й на президентських виборах саме на Петра Олексійовича «зробив ставку». Та зовсім іншого Порошенка побачив на посаді президента держави: на словах – реформатор, демократ, борець з корупцією та хабарництвом, а на ділі – консерватор всіх старих болячок суспільства, якщо не гірше.
Наше товариство «Земля і воля» займається серйозним сільськогосподарським виробництвом, має справи й з експортом-імпортом. Колишня влада мордувала нас корупційно-хабарницькими схемами, але «очищена» Майданом нова владна команда виявилася ще більш зажерливою. Здається, вона взяла «підвищене соціалістичне зобов’язання» наздогнати і перегнати «Сім’ю»? І вже не тільки на таможні, а і в інших корупційних структурах тарифи хабарів успішно змагаються з темпами росту тарифів на газ і житлово-комунальні послуги. Про це «трублять» безрезультатно численні ЗМІ.
А на скільки відсотків змінена кадрова політика в органах влади і силових структурах? Для прикладу візьму Генеральну прокуратуру. За післяреволюційний період поміняли вже друге обличчя: 
на місце «свободівця» Махніцького 
прийшов «бютівець» Ярема, «обласканий» новим президентом. Передусім кинувся оновлювати кадри в головному офісі. І як відреагували вітчизняні ЗМІ? Думаєте, звернули нашу увагу на професіоналізм і заслуги перед Україною нових заступників Генерального прокурора і начальників головних управлінь? 
Де там! Журналісти назвали новопризначених першого заступника генпрокурора Миколу Герасим’юка і заступника Анатолія Матіоса людьми колишнього керівника адміністрації президента Януковича Сергія Льовочкіна, а начальника Головного слідчого управління Олексія Баганцева – близьким до Юрія Луценка. Тобто, як був кланово-відданий, грошима приправлений, принцип кадрових призначень, таким він і залишився. Звісно, не тільки в генпрокуратурі, а й інших структурах державного та самоврядного управління, судової влади, банківській системі тощо.
Свого часу я через публікації в ЗМІ дивувався, за який такий «професіоналізм» був призначений на посаду 
голови Національного банку України Степан Кубів, що мав невеликий досвід роботи в одному з провінційних банків? Виявилось, що найбільша його заслуга – 110 днів стояв на Майдані.
Для новообраного президента Порошенка цього виявилося замало і він поміняв Кубіва на «більш свою» людину – Валерію Гонтарєву. 
Правда, під час урочистого її представлення Петро Олексійович подякував Кубіву за «високопрофесійну роботу», віддав йому найвищу «шану і повагу». Цікаво, навіщо тоді відправив у відставку такого професіонала? Відповіддю на це запитання можна вважати узагальнену характеристику нового голови НБУ: «Валерія Гонтарєва є одна з найкращих банкірів, яких я зустрічав», - сказав президент.
Тепер і сліпому видно, що робить з національною гривнею ця «найкраща банкірша». Вміє хіба що «професійно» виправдовуватися: «Треба зупинити війну», - каже в інтерв’ю від 26.08.14.. А на практиці застосовує адміністративні заходи, що ще погіршують ситуацію на валютному ринку і у фінансовій системі загалом. Та чи могли бути кращі результати?
У НБУ Гонтарєва прийшла з посади голови спостережної ради банку «Авангард», заснованого в листопаді 2012 року донецькою компанією «Сектер-Т», і проданого 5 липня 2013 року компанії «Вестал Холдингз ЛТД» з Кіпру.
За сім років до цього Гонтарєва активно займалась розвитком банку Петра Порошенка «Мрія», що в 2006 році був проданий російському банку ВТВ. Не менш активно вона залучала фінансування для розвитку бізнесу Петра Олексійовича в Росії. Тобто тривалий час ця жінка, вочевидь, вірою і правдою служила в бізнесі нинішнього Президента. Але одна справа відповідати за окрему ділянку шоколадної фірми, а інша – управляти фінансовою «імперією» великої держави! Тут явно не достатньо титулу «своя людина». Це підтверджують і «майданні» призначення, а ще раніше – «помаранчеві» і «сімейні».
Після Майдану про кадрову політику помаранчевої революції першими згадали «Батьківщина» і «Свобода»: роздавали портфелі однопартійцям, згідно з узгодженими квотами. 
Тодіто Олег Тягнибок і «виторгував» посаду Генерального прокурора для свого соратника Махніцького, а той більше обіцяв, ніж робив, «прославився» і загадковими призначеннями в областях. Найбільш резонансний приклад по Одесі: направив туди Миколу Стоянова, який раніше «начудив» у Миколаєві. Проти нього рішуче виступали й майданівці. До речі, як і проти прокурора Києва Герасим’юка, що тепер працює першим заступником генпрокурора.
Найновіший генеральний Ярема дослухався до протестів проти Стоянова, а стосовно столичної кандидатури зробив навпаки – значно підвищив по службі.
Новообраний президент відразу ініціював заміни на ряді ключових посад призначеного Майданом уряду, ще кілька міністрів «аж просяться» на «виліт». Порошенко поступово відходить від партійно-квотного призначення, бо у нього немає навіть своєї «розкрученої» партії. Зате є багато просто «своїх», витягує їх з бізнесу. Голос Майдану вже зовсім не чує.
З більш як піввікового успішного виробничого досвіду знаю, що найкращий «свій» - професіонал, трудоголік і людяний. Саме такими і я оточений, тому постійно, при будь-якій владі, - «на коні». При цьому не перестаю дивуватися з державного армагеддону. Навіть в душі грішу і не вірю Святому письму, що в Сатани був лише один син – Чорнокнижник. Здається, в Україні ціла зграя шукає ті магічні камені зла.
Прояви корупції, хабарництва, бюрократії, чиновницької тупості і дурості мене давно вже не дивують, навіть, можна сказати, вже звик до них, виробив у собі своєрідний імунітет. 
А те, що почали вже заробляти на людському горю, на смертях наших воїнів – в таке, як кажуть, на тверезу голову важко повірити. Може б і не повірив, якби сам з таким не зіштовхнувся.
Спочатку приїхали до мене «волонтери», які сказали, що шукають спонсорів для придбання бронежилетів. 
Я погодився допомогти, але швидко їх «розкусив»: хотіли самі заробити тисяч по чотири на одному бронежилеті.
Потім наше господарство звернулося до ТОВ «Науково-виробниче підприємство «ТЕМП-3000», щоб виготовило за наші гроші 100 бронежилетів для воїнів, котрі призвані в армію з Чернігівської області. Уклали угоду, відразу перерахували обумовлену суму, але потім нам запропонували спорядження… нижчого класу захисту. На претензію надіслали листа з поясненням: «в рахунку-фактурі була допущена помилка в назві бронежилета і в його специфікації». Тож пропонують, щоб ми одержали не 100, а 72 бронежилети заявленої нами міцності. Натомість відомо, що за домовлену з нами ціну вони виготовляли бронежилети, які потім стали раптово дорожчими аж на 40 відсотків.
Ще більше вразила мене інформація в ЗМІ, що фірма, яку пов’язують з 
Дніпропетровським губернатором-мільярдером Коломойським, виготовлятиме бронежилети за бюджетні гроші по «захмарній» ціні. Дещо дешевші від «коломойських», але майже вдвічі дорожчі, ніж в ТЕМП-300, планують закупити чернігівці сотню бронежилетів за бюджетні кошти ще в одному вітчизняному приватному підприємстві. Дешевше і швидше було б закупити їх у закордонних «друзів», але, напевно, чекали, поки організують дороге виробництво «свої» люди, і контрабандистам дали підзаробити. І цей факт не зі стелі взятий: мені особисто пропонували купити за готівку кілька десятків підпільно завезених із-за «бугра» бронежилетів.
Вигідні для елітних бізнесменів торги проводяться на смертях беззахисних і голодних воїнів. Що більш цинічне ще можна придумати для суспільства? Що твориться в нашій державі, вже й при новому президенту?..
«Проілюстровані» прокурори затіяли в Запоріжжі ганебне судилище над 40 українськими армійцями, які певний час відбивалися від терористів, але не дочекалися підмоги, хоча б набоями і водою, тому вимушені були відійти на територію Росії. Вони там не залишилися, а використали можливість повернутися в Україну. Чи їм що – треба було там загинути? Щоб ніхто не міг розповісти про свідомо дебільне командування військовими частинами і підрозділами? Переконаний, що в даному випадку треба судити тих, хто так бездарно проовів антитерористичну операцію.
На виробництві можуть до суду потягти керівника, який не забезпечив охорону праці, через що загинула людина. А тут залишені на вірну смерть 40 людей, потім ще й звинувачують їх за те, що… не поклали там свої голови!?
Згодом з’явилася в ЗМІ нова інформація: вже кількасот українських бійців відступили на російську територію. Вони майже три тижні були в оточенні терористів, й не дочекалися підмоги. Цей армагеддон далі триває…
Замість епілогу
Кажуть, війна все спише. Не правда! Невміле і злочинне управління державою, безбожне ставлення до людей неодмінно буде покаране як не земним, так небесним судом. А швидше – обома.
Я з певним сумнівом, але все ж покладаю надію на Петра Порошенка. Усвідомлюю й те, що в надто складний час для України він прийшов до влади. Та силоміць його ніхто туди не тягнув. Мав би заздалегідь зважити свої сили і можливості. Розраховував на величезну допомогу Європи і США? То, може, нехай заграниця прийде і державою покерує? Зупинить той клятий армагеддон, щоб остаточно не розвалив Україну, й так уже з ампутованим її важливим «органом»? Через «невмілу операцію» «гангрена» й далі поширюється, а Петро Олексійович сидить перед телекамерами і через телеефір навіть посмішку з себе видавлює, заспокоюючи співвітчизників, що все буде добре.
В Україні широкого розмаху набула приватизація політики через створення іменних партій і блоків. Після кожної зміни влади відбувається бандитський переділ всіх складових економіки, нова влада оголосила вже про розпродаж остатків державної власності. Все це підноситься, як благо для суспільства. Водночас «ощасливлені» люди говорять про новий Майдан. 
Але якщо в ході його проведення й члени команди Порошенка повтікають за кордон з награбованим, як втекла «Сім’я», то в Україні не тільки казни, а й порожнього сейфа від неї не залишиться.
У згаданому фільмі жахів «Армагеддон» на шляху Чорнокнижника стали Богом помічені молоді люди. От якби п’ятий президент відшукав таких і забрав у свою команду! Та він всю увагу зосередив на «своїх» і на війні. Боюсь, не виграти її з невмілим і корупційним тилом. Тільки загубимо тисячі героїчних хлопців. Хто потім Україну на ноги підніматиме? Європейці, росіяни чи американці? Можливо… От тільки чи для наших дітей і внуків вони те робитимуть?
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля» м. Бобровиця
