Трактористів та лаборантів навчають в розкішному палаці з англійським ландшафтом
Сокиринський професійний аграрний ліцей – заклад унікальний. І не тільки в тому, що він – єдиний на Чернігівщині ліцей, який готує лаборантів хіміко-бактеорологічного аналізу та туристичних агентів. А ще й тому, що розташований він у приміщенні справжньої перлини архітектурно-ландшафтних пам’ятників України – Галаганівському маєтку у селі Сокиринці на Срібнянщині, до якого з кожним роком пожвавлюється інтерес як вітчизняних, так і закордонних туристів.
Всі працівники закладу – його колишні випускники. 
З випускників – і директор Сокиринського аграрного ліцею Микола Купрієнко, який очолює його з 1986 року. Микола Павлович в 1968 році закінчив технікум, що діяв у стінах приміщення до 1972-го та на базі якого було створено професійно-технічне училище № 14, згодом реорганізоване в СПТУ №36, а 29 грудня 2002 року – в Сокиринський професійний аграрний ліцей. Тож історію навчального закладу його директор знає не за підручниками. Та сьогодні наша розмова – не про історію, а про сьогодення Сокиринського ліцею.
- Миколо Павловичу, яких спеціалістів готує ваш навчальний заклад?
- Усього у нас ліцензовано 10 професій. Але в даний час попитом користуються не всі. Зараз навчаємо майбутніх трактористів-машиністів сільськогосподарського виробництва; слюсарів-ремонтників; агентів з організації туризму – екскурсоводів та лаборантів хіміко-бактеорологічного аналізу, плодоовочівників. Кожна з цих спеціальностей сьогодні затребувана, приносить прибуток і дає можливість заробити. Трактористи працюють по обробці землі, на лаборантів є попит у сфері переробки сільгосппродукції, на м’ясо- та овочекомбінатах тощо. Адже навчаючись у нас, вони здобувають, так би мовити, повний цикл знань – від висіву зернятка в землю до технологій обробки готової продукції.
Що ж до агентів з організації туризму – то нині це доволі перспективна професія. Студенти, які її опановують, мають можливість практикуватися у проведенні екскурсій в музеї Остапа Вересая, що діє при ліцеї. І це – гарна практична підготовка, бо музей має багато відвідувачів, і вимоги до екскурсоводів доволі високі. Займаються ж майбутні агенти з організації туризму у кабінеті краєзнавства, облаштованому у колишній великій галаганівській вітальні. Там (як, до речі, і в усьому приміщенні аграрного ліцею) все збереглося, як було колись: той же паркет на підлозі, ті ж стіни та віконні рами, ті ж шибки, в які дивилися Галагани... За сприяння завідуючої кабінетом Ольги Костриці минулого року у кабінеті зроблений гарний ремонт – виконав його прилуцький будівельник Микола Левченко. Коштом навчального закладу придбані штори для кабінету, встановлені нові меблі, ноутбук, плазмовий телевізор, які необхідні для навчаня. Отже, вітальня Галаганів повністю відродилася, і тепер в ній господарюють студенти.
- До Сокиринського професійного ліцею абітурієнти охоче йдуть навчатися?
- Скажу відверто: хотілося б, щоб йшли краще. В цьому році ми набрали три групи студентів, 87 осіб. Усього ж 1 вересня в нашому закладі розпочали навчання 156 студентів. На жаль, їхня кількість постійно зменшується – ще років п’ять тому у ліцеї вчилося 320-340 студентів.
- Чи означає це, що молодь втрачає інтерес до робітничих професій?
- Думаю, це – одна з причин. Та є й інші. Наприклад, значне збільшення вищих навчальних закладів. Якщо свого часу у державі було близько 1600 профтехучилищ, то зараз – така ж кількість вузів. На всю Чернігівську область було 2 вузи, а тепер їх – 26. Додайте до цього зменшення кількості випускників шкіл, що спостерігається в Україні в останні роки – от і маємо результат.
- Та все ж Сокиринському ліцею вдається виживати навіть в таких непростих умовах...
- Намагаємося йти в ногу з часом. Цього літа лише на профорієнтаційну роботу витратили близько 14 тисяч гривень: робили рекламу Сокиринського професiйного аграрного ліцею в газетах та на радіо, наші викладачі побували в багатьох районах Чернігівської та прилеглих областей. Завдячуючи цьому, до нас приїхали навчатися студенти з Полтавщини, Сумщини, а також з північних районів Чернігівщини: Коропського, Корюківського, Менського, вихідців з яких у ліцеї раніше майже не було.
Хочу сказати, що навчання на стаціонарі у нашому закладі безкоштовне, а за рахунок підсобного господарства студенти також безкоштовно харчуються. Ліцей має гуртожиток та їдальню на 300 місць. У нас автономна електрика, вода і навіть каналізація – при тому, що навіть в районі немає своєї каналізації. Все це було зроблено ще в 70-х роках, коли будувалися гуртожитки. Я добре пам’ятаю той час і ті події, бо мав до них безпосереднє відношення, працюючи майстром виробничого навчання.
- Миколо Павловичу, Сокиринський аграрний ліцей розташований в історичній будівлі – палаці Галаганів, якому вже близько двох століть. Хто опікується ремонтом архітектурної пам’ятки?
- За 26 років, упродовж яких я очолюю навчальний заклад, від держави ми отримали усього 60 тисяч гривень на ремонт палацу – це було в 1990-х роках. В основному ж поточні ремонти робимо за власний кошт та за допомогою спонсорів. В цьому році садибу відремонтували до Вересаєвого свята, що проходило у червні – допомогли підприємство «Дружба-Нова» та прилуцька будівельна організація ПП «НПБП «Стимул». Відреставрували ротонду, в’їзні ворота, а також повністю зробили косметичний ремонт приміщення – до цих робіт долучилися всі працівники нашого ліцею.
Людмила Смик
