Тепер: щедруємо, засіваємо – і на столі маємо
Колись: своє виробляли – тільки не для свого столу
Глянув на другий номер районної газети «Наше життя» від 10 січня 2015 року і душа заспівала, оскільки з полос видно: Бобровицький район щедрує, 
засіває, ювілеї справляє, господині в домашніх умовах свинину запікають, рулетики з шинки крутять, салати фірмові з курячою печінкою «верганять», з мандаринів печиво печуть…
За бюджетників радісно – зарплату їм до Нового року дали. 
А вчителі, учні 5-6 класів Бобровицької школи №2 і їхні батьки в чергу стали, щоб руки поцілувати благодійнику, народному депутату Дмитренку за подаровані їм сучасні вікна. 
І лише одна в районі проблема: «Стан посівів викликає занепокоєння через складні погодні умови», - написала на першу полосу газети начальник управління агропромислового розвитку Наталія Мягка. Правда, тут же й заспокоює земляків: «Але не зважаючи на труднощі, селянин був і залишається дбайливим господарем, який вміє обробляти землю та вирощувати на ній гарні врожаї, тому хвилюватися за продовольчу безпеку не варто». Я б тут відразу добавив: за нас потурбуються поляки, білоруси, турки, інший закордон. Адже в районі з продуктів крім певної долі молочки нічого свого не виробляється. Але яка різниця, магазини забиті продукцією. Інша справа – якої поживності і якості?
Протилежна картина вимальовується по Бобровицькому району з газети «Жовтнева Зоря» від 30 січня 1990 року. На сторінці «Народне господарство району у 1989 році» бачимо інформацію про те, що Бобровицький і Новобиківський цукрозаводи, завод продтоварів, цегельний завод, друкарня значно збільшили обсяги виробництва продукції, зниження допустив лише завод сухого знежиреного молока. Втім вартість його продукції більша, ніж названих інших підприємств разом узятих. 
Сільгоспвиробники зібрали більше зерна, цукрових буряків, картоплі, більше виробили молока і яєць. Недобрали трохи м’яса і овочів.
Та відразу постає запитання: куди воно все те дівалося? Бо навіть у Чернігові назрів був ковбасний бунт. Бобровицю виручав Київ, звідки курсували електрички, народом названі, - «зелене, довге й ковбасою пахне». 
Про недоліки в торгівлі йдеться на сторінці «Народний контроль діє». А от «Чи до посмішок дітям та матерям?» - перевіряла рейдова бригада у складі народного дозорця, лікаря і спецкора районної газети.
Між виходом у світ названих номерів газети – чверть віку. А яка зміна пріоритетів публікацій, і взагалі змісту місцевого друкованого видання! До яких роздумів спонукає? Чи не виникне запитання: до чого докотилися і куди продовжуємо котитися?
Григорій Загребля
