Телефон з дротом стає… ознакою заможності!
Вкотре подорожчало спілкування за допомогою стаціонарного телефону. Точніше, навіть не саме спілкування, а й просто утримання за собою домашнього номера – тобто, абонентська плата. З 1 травня 2013 року тарифи фіксованого зв’язку підвищено на 7% для городян і на 10% – для селян. А вже восени, з 1 листопада, сільських жителів очікує ще одне підвищення – на 15%.
Так вирішила національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації. Як пояснюють в цій структурі, «послуги місцевого телефонного зв’язку, насамперед сільського, є збитковими для операторів телекомунікацій при нині чинних граничних тарифах».
Таким чином, нині абонплата у містах становить 27,26 грн. на місяць без погодинної оплати і 24,52 грн. на місяць – при погодинній оплаті. А на селі – відповідно 16,38 грн. і 14,32 грн. на місяць.
«Так, я впевнений!»
Коли щомісячні платежі за послуги стаціонарного телефонного зв’язку стали «підбиратися» до позначки у 20 гривень, я взяв договір і пішов в «Укртелеком». Щоб порвати його (договір, а не «Укртелеком»). В сенсі, відмовитися від стаціонарного номера.
Тітонька за склом довго мене перепитувала. «А чи Ви впевнені?», «Добре подумали?», «Може, знадобиться?», «Якщо передумаєте, доведеться платити за підключення».
Звісно, я там був уже далеко не першим з бажанням розпрощатися з «дорогим серцю» домашнім телефоном. Вочевидь, тому й проінструктували співробітницю, що їй слід говорити таким клієнтам-песимістам. Бо в таких великих (не побоюся слова «громіздких») організаціях, як «Укртелеком», рядовий працівник з власної ініціативи навряд чи буде «пектися» про доходи «контори».
«Алло, «БОМЖ» Вася? Це «БОМЖ» Коля!»
Якось українська преса передала кумедну звістку: в одній з європейських країн, у тамтешньому католицькому храмі, священик дозволяв безпритульним заряджати свої… мобільні телефони!
Було таке чи то наприкінці 1990-х, чи то в перші роки XXI століття. Це тоді, коли в Україні мобільні телефони ще вважалися ознакою заможності. Та й вартість мобільних розмов у ті роки була – ого-го! Все одно, що зараз було б гривень по 5 за хвилину!
Нині ж ситуація докорінно інша.
Майже задарма
Розцінки операторів мобільного зв’язку дозволяють балакати по мобільному кожному пенсіонерові. Покриття дійшло до самих «глухих» куточків і вже майже ніде не втрапиш в ситуацію, коли для розмови доводиться зайти на якийсь горбочок. Самих «молільників» уже розвелося, як казав один мій знайомий, «неначе сміття». Можна прискіпливо обирати собі бувший у використанні «мобільник» за якихось сто гривень.
Ось, наприклад, мої витрати на мобільний зв’язок. У 2009 році на нього пішло 75 гривень. Упродовж 2010 року свій «мобільний рахунок» я поповнив на 37 гривень. За увесь 2011 рік на це витрачено 30 гривень. В минулому, 2012 році, я поповнив рахунок один раз всього на 20 грн. Чи не в кожного оператора мобільного зв'язку є тарифний план з "бонусами" за вхідні дзвінки, які дають змогу майже не витрачати гроші реальні.
Виходить, що дешевше увесь рік мати зв’язок в будь-якій точці України, аніж один місяць – у власній оселі!
Так для чого нам, панове, послуги стаціонарного телефонного зв’язку? Як статусна послуга? За що «Укртелеком» пропонує платити міським жителям по 327 гривень на рік? За ознаку того, що ми не «БОМЖі»?
Сергій СТУК, тижневик «Чернігівщина»
