Сподівались, що Україна стане іншою після президентських виборів, тепер президент обіцяє, що будемо «в шоколаді» після парламентських виборів…
За що віддав життя Марк?
В зоні АТО загинув мій молодий приятель Марк. Російське телебачення повідомило, що то був американський найманець. Брешуть собаки. Він був і на Небі залишиться справжнім патріотом України.
Так, батьки Марка мають громадянство США і там проживають. А син відмовився від благ високої цивілізації і пішов воювати за рідну для нього Україну. Повідомлення про його загибель вивело мене з рівноваги: мабуть, і в дитинстві так не обливався сльозами. З усіх сил намагався затиснути в кулак свої гіркі емоції, що раніше вдавалося, а на цей раз нічого не міг з собою вдіяти. Мабуть, тому, що відчуття безповоротної втрати терзалося ще одним сердечним болем: за що віддав він своє молоде життя? А ті, хто затіяв з обох сторін «людську м’ясорубку», благополучно живуть, навіть мають матеріальні і політичні дивіденди.
Марк пішов воювати, бо не хотів бачити Україну безвольною, корупційно-хабарницькою, без правової системи і високих моральних цінностей, з недорозвинутою економікою і бідним народом у багатющій на ресурси державі. Переконаний, що з такою мрією в серці віддавали своє життя молоді люди на Майдані, ще більше їх гине в так званій зоні АТО.
Україна щоденно умивається людською кров’ю. І не день, і не два, а місяці, і кінця-краю ще не видно. Кажуть, у всьому винні Путін-Янукович. Навіть подумки не смію заперечувати їхню вину у виникненні кровавого конфлікту, але і нових керівників держави з їхніми зарубіжними друзями не можу назвати невинними. Для цього є очевидні серйозні причини. Чи не найстрашніша та, що багато наших хлопців гине через зрадників, невміле командування, непідготовленість, погане озброєння і захисне спорядження й багато іншого.
В Україні як процвітала, так і процвітає корупція, хабарництво, безвідповідальність, некомпетентність та й просто «класична» халатність. Це не тільки моя думка, про конкретні приклади кожного дня можна почути по телебаченні, почитати в друкованих ЗМІ, одержати прикру інформацію від учасників АТО і тих, кому доводиться стикатися у повсякденній роботі з представниками державного апарату. Міжнародні дослідники відсунули Україну на 144 місце по боротьбі з корупцією, підкресливши, що це суспільне зло переросло в державну політику.
Мені особисто добре відоме таке поняття, як ходіння по муках, і воно не припиняється.Не даремно й «палкий борець» з владними негараздами ще з часів Януковича 
Тетяна Чорновол недавно публічно заявила, що йде з посади уповноваженого уряду по боротьбі з корупцією, оскільки не в силах переломити ситуацію. А скільки ейфорійних оптимістичних заяв було нею виголошено до і після Майдану!? І не тільки нею!..
Погодьтеся, з таким «багажем» неможливо добитися ні розвитку держави, ні одержати перемогу над зовнішнім ворогом. Для цього потрібен надійний і ефективний «тил». Який він в Україні - проілюструю на конкретних прикладах.
Днями прочитав на сайті «Наші гроші» наступне: «У порівнянні з часами Януковича стиль управління в Укрзалізниці не змінився взагалі. У дружніх фірмах залізниця купує втридорога». І розповідають журналісти, як «оновлене» керівництво придбало деревину у ТОВ «Форест» з Коломиї за цінами, що вдвічі вищі, ніж, скажімо, в Остерському лісовому господарстві. І не дивно, бо «Форестом» заправляє колишня дружина нового керівника Укрзалізниці Бориса Остапюка Іванна Васлинська. Подібне запроваджено й по інших закупівлях по залізниці з «оновленими» порядками.
За інформацією «Наших грошей», Остапюк та його друг Олександр Лозінський (тепер головний постачальник) прийшли до офісу Укрзалізниці на третій день після втечі Януковича, вважали себе постраждалими від попередньої влади: одного двічі звільняли за лобізм бютівських партнерів, а другим – займалась прокуратура щодо тендерів.
На представленні нового начальника міністр інфраструктури Бурбак (давній друг прем’єра Яценюка) сказав: «Буде докорінно змінено стиль управління в Укрзалізниці».
Про ті «зміни» написали «Наші гроші», та й не тільки це видання, а наше ТОВ «Земля і воля» відчуло їх, як кажуть, на власній шкірі.
Ще за режиму Януковича запланувало наше господарство побудувати поза містом 7 кілометрів залізничної вітки, щоб скоротити автомобільні перевезення зерна від елеватора до залізничної станції. Проект дорогий, але дуже потрібний, в тому числі і стосовно екології та збереження доріг по місту. Наше господарство єдине в районі, якщо не в області, яке за власні кошти ремонтує дороги, і не відрізочками, а десятками кілометрів. З ціни на солярку і бензин наші відрахування на дороги становлять за рік до 5 мільйонів гривень. Де вони «осідають» - мені не відомо. Одне знаю – в район «дорожні» гроші не надходять. Доводиться нам робити те, що повинна робити державна шляхова структура.
За таку ініціативу по дорогах і будівництві залізничної вітки в нормальній країні нас би «на руках носили», а в корупційно-бандитській Україні поставили «на дойку». І «доїли» й «доїли» за кожен підпис, за кожен дозвіл, за кожен приїзд на перевірку. Будівництво обійшлося в 30 мільйонів гривень, а на різні «подарки» потратили в межах 200 тисяч доларів.
Здавали колію державній комісії вже при новій владі, але стосовно бюрократії і «подяк» гірше стало. Поневіряння не закінчуються й після підписання акту про приймання об’єкту до експлуатації, бо й невідомо, коли нас допустять до тієї експлуатації. Проблемою «світового» значення стало будівництвона території нашого елеватора залізничних ваг, пункту завантаження зерна і маневрових лебідок. Загалом це не складна споруда, але для неї треба виготовити і затвердити гори різноманітної документації. Мало того, що на кожному етапі цієї бюрократичної схеми треба комусь «дякувати», так ще встановилилегальні подарунки. Так, щоб одержати технічні умови на будівництво колійних ваг, крім немалої оплати за послуги, ми повинні ще й передати залізничникам безплатно кондиціонер вартістю не менше як 10 тисяч гривень. Це офіційно записано в їхній документації. Для підтвердження дослівно наведу «подарунковий» пункт Акту по вибору місця встановлення маневрових лебідок: «Згідно вимог параграфу 66 Статуту залізниці України за власні кошти (нашого господарства) придбати та передати для потреб ВП Київська дирекція залізничних перевезень: комп’ютер в комплекті (монітор, системний блок, пристрій безперебійного живлення…). Такий же комп’ютер вимагають за документацію для місця будівництва пункту навантаження зерна.
Ми споруджуємо не палац для когось, а об’єкт для поліпшення виробництва, там створюються нові робочі місця, врешті-решт на ньому зароблятимуть і залізничники, нашому господарству у добрячу копійку обходитиметься їхній нагляд і деяке обслуговування тієї вітки. А за цим – додаткові поповнення бюджету.
Хоча, складається враження, що Укрзалізниці і новоспеченим урядовцям, за великим рахунком, начхати на такі «дрібниці», як поповнення бюджету через розширення і розвиток виробництва. Їм легше – старцювати.
Піднята проблема стосується не тільки ТОВ «Земля і воля», я показав на нашому прикладі лише одну її «кухню», а узагальнив міністр економіки нового уряду Яценюка 
Павло Шеремета. У своєму інтерв’ю після написання заяви про відставку він зазначив, що в європейських країнах виробничники переймаються розвитком виробництва і просуванням своєї продукції на ринки збуту, а в Україні їхні колеги занепокоєні передусім тим, як відбитися від державних бюрократів, корупціонерів і хабарників. Міністр, що не зміг «вписатися» в «оновлений» уряд, озвучив ще один висновок: завтрашню систему державного управління повинні розбудовувати завтрашні люди. А що насправді відбувається? На заміну «Сім’ї» приходять ще підступніші корупціонери і хабарники, які у власному збагаченні тримають рівняння на ту ж «Сім’ю»? Вони безперешкодно випустили її членів за кордон з награбованим, щоб не заважали їм безконтрольно господарювати на широку ногу? І це за таку Україну загинів мій приятель Марк?
Будівництво залізничної вітки, як рентгеном, просвітило владну систему
Залізничникам «гідно» складає компанію в історії з будівництва вітки директор Департаменту культури і туризму Чернігівської облдержадміністрації 
С.М.Мойсієнко. Спочатку він погодив проект землеустрою щодо виділенні нам в оренду земельної ділянки (4,7519 га.) на 49 років під будівництво залізничної вітки, а згодом, коли ділянка була оформлена, направив приписи ( на несерійному бланку без печатки) щодо припинення земельних робіт на орендованій ділянці, ще й з вимогою додаткового погодження проекту будівництва та допущення на ділянку невстановлених осіб для археологічних досліджень, за що наше господарство повинно заплатити… 1 мільйон 200 тисяч гривень.
Але перед цим уже проведена була наукова археологічна експертиза фаховою організацією, якою опікується Департамент культури. Та й на території ніби то пам’яток археології поселень «Левада» та «Ровчак» ми не планували щось копати, а тільки зробити не широкий насип. Там і без нас усе копано-перекопано лопатами і бульдозерами, 
оскільки паралельно з нашою колією за 80 метрів проходить залізнична магістраль Київ-Москва, побудована в 1865 роціі багато разів реконструйована.
Та ми погодились були і на додаткову експертизу, але щоб розкопки велися в присутності наших фахівців і незалежних археологів. Попросили також обґрунтувати пред’явлену нам суму за їхню роботу. З останнім, ніби, погоджувалися, обіцяли зменшити вартість робіт до 600 тисяч гривень, але знову ж без обґрунтування.
Конфлікт з Департаментом культури й досі триває. У Києві влада помінялася, деякі посади вже по другому колу оновлюються, у Чернігів призначили нового губернатора від «Батьківщини», а Мойсієнко продовжує керувати культурою і археологами. За його «досягнення» громадськість області вже кілька разів піднімала питання про люстрацію, але безрезультатно. Керівника, що сидить на грошових дозволах і погодженнях, не так просто скинути з «трону». Зате нами тепер займається аж… 
Генеральна прокуратура. І в цьому випадку деталізована історія виходить за рамки нашого ТОВ «Земля і воля», і стосується не тільки чиновника обласного рівня. Тут проглядається тенденція в роботі головного правоохоронного органу, зокрема його дріб’язковість, з одного боку, і «сліпота» до масштабно-резонансних злочинів – з іншого. Про таку роботу в народі давно кажуть, що за мішок соломи можуть до в’язниці запроторити, а за крадіжки вагонами і мільйонами в депутати обирають. У мене трохи інше порівняння.
В Генеральній прокуратурі є час досліджувати, чому наше господарство не погодилося на бюрократично-здирницькі пропозиції одержавлених заробітчан, а докопатися до того, як Міноборони провернуло корупційну схему по закупівлі неякісних бронежилетів, - часу, видно, катастрофічно не вистачає. А вартість тієї справи – життя наших солдатів і 71 мільйон гривень бюджетних грошей.
Щось не чутно, чи розслідувана до кінця справа з украденими 12 мільйонами гривень, що перераховані на завод для ремонтування танків. Або, як украли танк із заводу? Тільки сліпі не бачать, як ділки заробляють на бронежилетах і гуманітарній допомозі. Чи, може, новиною є те, як торгують українською зброєю і секретами бойових операцій? Не покарані винні в розстрілі Небесної сотні і спаленні півсотні людей в Одесі…
Та хіба можна перерахувати всі нерозкриті резонансні справи, порушені і не порушені, але явні, вже за нової влади? Генеральний прокурор за неповні півроку вже двічі «оновилася», та чи відчули це ті, на сторожі захисту яких повинна стояти прокуратура? Передусім ті, хто власним життям «розгрібає» кровавий конфлікт на сході країни? Недавно почув думку обіленого сивиною чоловіка: «Якщо на війні можна буде заробляти, - то вона ніколи не закінчиться».
Пишу це не стільки з образи за справу проти нашого господарства, ми до чиновницько-правоохоронної дурості вже звикли, відбивалися і від набагато серйознішої, тож і тепер більше непокоять старі непорядки в Україні, 
яка пройшла через палаючий і задимлений Майдан гідності, але так і не очистилась. Ганебні сюжети добавляються й добавляються. В останні місяці – ще й з людською кров’ю і загиблими життями. А слід до цього йде від тих «дрібних» історій, на яких я докладно зупинився. Бо вони невід’ємні частинки загальної і першочергової збірної біди українського суспільства. Поки з нею самі не впораємося, доти й солдати наші гинутимуть, економіка далі валитиметься, і страшно подумати, до чого докотимося. І ніякий Євросоюз не зробить за нас те, що самі мусимо зробити.
Наше товариство «Земля і воля» давно перестало надіятись на державні «блага», і розраховує тільки на власні сили та власне уміння, що й забезпечує господарству стабільний розвиток, а трудовому колективу – стабільну зарплату і соціальний захист навіть в диких умовах української економіки. І євро стандарти у виробництві давно запроваджуємо – без отієї політичної тріскотні про підписання євро угод. Та лякає найстрашніше – війна. І смерть Марка та багатьох інших безвинно убієнних…Який бачу вихід? Його підказав мудрий чоловік: убрати головну рушійну силу війни – Вигоду. Щоб на неї не могли сподіватися не тільки українські «патріоти»-глитаї, а й «вірні» друзі на зразок Путіна-Обами-Меркиль і Олланд.
Стосовно всіх цих світових політичних «світил» хочеться висловитись недипломатичною лексикою. Скажімо, Вальдимар Путін у моєму розумінні – Гітлер №2. Німкеня Меркиль і спадкоємець Наполеона Ф.Олланд заслуговують брезгливого титулу «політичні проститутки». Ну а Обама, що з африканським корінням, навіть після обрання президентом США, вочевидь, не доріс навіть до звичайного американського ковбоя. Можливо, він хороший хлопець для посиделок у барах, але аж ніяк не для лідера світової політики. Маючи в управлінні першу економіку і армію планети, не здатний поставити на місце не тільки полковника Путіна, а й інших вождіків напіврозвинених країн.
Повірте, гидко дивитись, як українські горе-правителі в рот заглядають і раком стають, щоб руки лизнути цим «спасителям» України. Насправді то одна банда разом з Путіним. А лідери головних європейських країн ще й до путінської газпромівської «корови» приручені. А ми кричимо: Європа допоможе, Америка захистить!» Може, й допоможуть… відправити велику державу на той світ, а багатства і залишки не вбитих людей по своїх домівках розітягнути.
Тож думаймо головами, а не задницями і карманами, поки ще не зовсім пізно!
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
