«Спочатку украли розум, а потім… за землю взялись»
- Вихованці України великим Союзом керували, у Російській Федерації були і залишаються при високих посадах, українці найкращу зброю винайшли і дорогу в космос відкрили,- деталізував свій висновок мудрий ветеран. – А скільки інших наших вчених, артистів, художників, письменників, спортсменів, політиків працювали і досі працюють на Москву! Десятиліттями забирала і досі забирає імперія від нас найкращі уми і таланти. Тепер за землю взялася, українські території до себе приєднує. Хоча, можна сказати й так: забирає в нас все, що «погано лежить», покинуте напризволяще. У хорошого господаря і дбайливої Вітчизни не посміла б забирати.
Воїном Радянської Армії Іван Шиян став восени 1943 року, коли йому було лише 17. Після місячного курсу молодого бійця відправили на Далекий Схід, де вивчився на стрілка, артилериста, зв’язківця і танкіста. Практику проходив у сутичках з японцями, потім охороняв їх у таборі для військовополонених. Досі переконаний, що японська армія була найбільш грамотна і дисциплінована.
Зовсім іншу характеристику дає колишній фронтовик тим частинам Радянської Армії, що приїхали на Далекий Схід з німецького фронту. Каже, що ці, у боях навчені частини, разом із союзницькими військами й розгромили самураїв. А далекосхідній, необстріляній, нашій армії не вдалося б перемогти японців. І зараз серце старого солдата кров’ю обливається, коли чує по телевізору чи в газетах прочитає, як гинуть на сході наші, погано навчені воїни. На мітингу з нагоди 71-річниці з дня визволення Бобровиччини від німецьких окупантів, Іван Варфоломійович висловив готовність замінити на неоголошеній війні якогось молодого земляка.
- Здоров’я вже не те, але маю п’ятирічний досвід танкіста і радиста, був і артилерійським розвідником, після демобілізації більше сорока років працював електриком – саме з подібною підготовкою грамотно воюватиме солдат, - сказав ветеран відповідальним посадовцям за мобілізацією. - Колись японці навіть самураїв-смертників ретельно підготовлювали, а перед здійсненням добровільної самопожертви забезпечували їм ще й «райське» життя з усіма земними втіхами. І отой американський флот топили здебільшого камікадзе – майже 200 льотчиків з літаками розбились об великі кораблі.
Незважаючи на свій давно пенсійний вік, ветеран активний в житті: по домашньому господарству порається, цікавиться історією і сучасною політикою, історичні і сьогоденні факти порівнює з досвідом інших країн.
В кінці 40-х побував Іван Варфоломійович у звільненій від японців Північній Кореї. Бачив, що люди жили біднувато, але без голодовок, як у нас. І японців не вважали окупантами, бо ті добре до них ставились, вчили, як своїми руками і головою покращити собі життя. Це вже радянські «освободителі» вдовбали корейцям у голови, хто їхній ворог, а ще – навчили красти. Японці все в них купували, а радянські вояки заходили в магазинчики і все розмітали, бо вони й до свого народу, бувало, так ставились.
На думку колишнього фронтовика, всі нинішні негаразди, що творяться в Україні, мають глибоке негативне коріння, яке має й «братня» Росія. Хоча й різниця є: Україні «наплювати» на вітчизняні уми й таланти, чим і скористався східний сусід (і не тільки він), але обом колишнім союзним республікам «наплювати» на простих людей. Тому-то, як тільки в Україні послабили диктатуру, пересічний народ спрямував свій погляд на Європу, сподіваючись одержати від неї Небесну манну. А старий солдат досі порівнює стиль нашого життя з японським.
- У армії я служив аж до 50-го року, - продовжував ділитися спогадами ветеран. – Як виходець із села, певний час займався підсобним господарством нашої частини. Одного разу попросив у таборі для військово полонених сотню японців, щоб у підніжжі сопок нарвали трави для армійської худоби. Охороняв їх сам, верхом на коні, але жоден полонений нікуди не подівся. Та виявив серед них кількох «сачків», що десь знайшли суху траву, яку зверху притрусили зеленню. Напевно, у когось із наших навчились. Я покарав цих полонених додатковою роботою, що послужило повчальним уроком для всього табору. От би в нас запровадити таку відповідальність і дисципліну!
Для колишнього далекосхідного фронтовика нічого дивного немає в тому, як швидко відбудувалася 
- Японці головами працюють, а ми часто – язиками, - продовжував свою життєву філософію пенсіонер з невеликого райцентру, уродженець села Веприк. – У них і китайці, видно, дечому навчилися. Як не старався СРСР, але так і не спихнув «дружню» країну на свій шлях розвитку, що закінчився розвалом. А от Північній Кореї змогли нав’язати диктатуру. В телевізорі показують, яка там біднота серед людей, а в Південній Кореї – значно вищий рівень життя.
На думку досвідченого пенсіонера, в державі, як і в родині, багато що залежить від батька, але не менше - й від інших членів родини. Вони й надійний «тил» забезпечують, не рідко й главу сімейства в «рамки» становлять.
В українському суспільстві багато спадкових вад і навіть хвороб. Чи спроможне воно «народити» здорових, розумних і відповідальних лідерів? Напевно, поки не візьметься за самолікування – ні. Саме таким«хворобливим» шляхом пройшли всі нині демократичні держави Європи і світу. Натомість Україна продовжує «підхвачувати» нові небезпечнісуспільні «інфекції» і далі виснажує своє «тіло». Ще й невмілих державних «лікарів» наймає.Таким станом уже скористалась Росія, не упустять свого й інші «дружні» сусіди, що тільки й чекають нагоди.
Григорій Войток
