Солісти Львівської опери «порвали» Бобровицю
Такого в Бобровицькому районному будинку культури ще не було: заповнена зала п’ять разів стоячи аплодувала виконавцям українських пісень. Тематика їхня різноманітна. Розпочався концерт відомою піснею «Два кольори», а закінчувався повстанськими піснями , сучасною «Вставаймо, браття» та «Маршем слов’янки» на український текст, що написаний за сприяння письменника Бориса Кириченка – друга Героя України Леоніда Яковишина. Саме Леонід Григорович й концерт організував для бобровичан за участю 
солістів Львівської опери, як вони представились: Микола, Настя, Михайло й акордеоніст Микола. Всі троє молодих співаків – лауреати багатьох всеукраїнських і міжнародних конкурсів. Їхні неповторні голоси лунали на великих сценах Варшави, Парижа, Рима. Чому вони приїхали і в Бобровицю? 
Пояснив Микола: «Я – шоста і передостання дитина у батьків. На першому курсі консерваторії підробляв на життя, співаючи на весіллях та різних корпоративах. Потім професор заборонив мені це робити, якщо я хочу стати оперним співаком. Думав навіть залишити навчання, бо саме й гуртожиток закрили на ремонт, а стипендії не вистачало навіть на харчування, не говорячи вже про найм приватного житла і покупку якоїсь одежини. Але, дякуючи Богу, доля, цілком випадково, звела мене з Леонідом Григоровичем. Він почув мій спів і прийняв рішення, щоб я став стипендіатом товариства «Земля і воля». Таким чином, допоміг мені довчитися у консерваторії і потім стати на ноги».
Цю розповідь зала «потопила» у бурхливих оплесках. Та в цій історії варто б звернути увагу на два моменти, що не лежать на поверхні, про них ніхто не кричить на весь голос, ніхто на них не піариться, але вони, думаю, дуже важливі в житті нашого суспільства. Скажімо, Леонід Яковишин не виголошує направо й на ліво перетворений на «модний» заклик «Слава Україні», але він організував у Бобровиці такий концерт, на якому патріотичні співаки разом з усіма слухачами неодноразово славили Україну та її героїв. Організував концерт, на якому вся зала стоячи аплодувала виконавцям українських народних і патріотичних пісень. Цього не зробив жоден місцевий «патріот» у вишиванці, цього не зробила жодна «найпатріотичніша» місцева політична команда.
Коли глядачі упивалися українською піснею у виконанні справжніх талантів-патріотів, коли навіть чоловіки пускали сльозу від задушевних пісень про маму і загиблих героїв на полях битв за Вітчизну, навряд чи хтось думав про якісь партії та їхніх лідерів, всі, безумовно, бачили перед собою Україну та її народ.
Другий малопомітний момент: не брехливо-горлаті політики, а довічний хлібороб з Бобровиці вивчив і подарував Україні молоде оперне Талановище. І не одне, а ще й Настю. Бо якби Леонід Яковишин не підтримав вчасно Миколу під час навчання і потім, то не відомо, чи відбулася б ця, тапер уже прекрасна, пара. Невідомо, як би й співуча кар’єра їхня склалась.
Микола з Настею привезли в Бобровицю й свого друга Михайла – голос якого порівнюють з всесвітньо відомим італійським тенором Єнріко Карузо. З цим погодилися бурхливими оплесками й присутні в залі слухачі Бобровиччини.
Наведені вище два моменти, напевно, і є отими справжніми вчинками на благо України. Не лозунгові, а конкретні. Порівняйте їх з ура-патріотичними гаслами на численних передвиборчих «бік-мордах» та розфарбованих плакатах під партійні кольори. За ними – немає найменшого того, що робить для людей, району і України в цілому Леонід Яковишин зі своєю великою хліборобською командою.
Григорій Войток
