Слово проситься в пісні
Ми всі з дитячих літ закохуємося в українські пісні, їхня щира мелодика веде нас по життю, допомагаючи шукати себе в різних творчих здобутках.
Пам’ятний далекий 1961 рік. Я – молодий журналіст, автор першої і невеличкої поетичної збірки «Плем’я робітниче». В черговий раз відвідую свого великого земляка Павла Григоровича Тичину. В нього – радість: побачив світ семитомник творів. Даруючи його, поет у дарчому написі згадав: «чудесні у Вас є дві пісні ще в першій книзі поезії…». І справді текст однієї з них знайшов свого композитора. Інколи і зараз , буває, звучить з вуст моїх земляків («Матері»). На жаль, через свою несміливість я не часто звертався до творців мелодії. А пісенних текстів за життя набралося чимало. Мої земляки, серед яких є і ще буде чимало творців щирих мелодій.
Чернігівський край – талановитий край. Про нього завжди хочеться писати, співати, грати. Тож насмілюся через газету «Чернігівщина» звернутися до читачів: давайте оспівувати рідний край, нашу незалежність, любов, кохання… Хочеться вірити, що вони побачать і мій скромний пісенний доробок. Запросить мелодієтворців за рояль, взяти до рук баян, скрипку чи сопілку.
Хай залунають їхні шедеври, що зачарують наших матерів, татусів, сестер і братів, які виростають у любові. Кличу їх до творчого змагання на кращий пісенний твір!
Успіхів зичу новим мелодійникам Чернігівського краю.
Дмитро Головко
лауреат премії ім. П. Тичини
