Ще не було епохи для поетів... і художників...
Його кумиром був Володимир Висоцький. Він навіть народився з опальним співаком під однією зіркою, у січні 38-го, з різницею у три дні. Життя зробило великий подарунок – кілька особистих зустрічей у неофіційній атмосфері підмосковної «творчої дачі» радянських митців – всесоюзного будинку творчості «Сенеж». Нечасті і нетривалі, ті зустрічі збігали швидко й непомітно. Та кожна хвилина спілкування з Висоцьким додавала впевненості, ставала потужним поштовхом до творчості. І він творив. Далеко від столичного бомонду, в своїй маленькій кімнатці в Прилуках під зривистий голос із затертих платівок створював справжні шедеври мистецтва. Легендарний художник з Прилук. Геній акварелі. Едуард Усов.
Народила його корюківська земля, а славу художника принесла земля молдавська. Та прилучани вважають Едуарда Усова своїм, бо в Прилуках зростав і навчався, тут взяв початок його мистецький талант, звідси поїхав здобувати професійну освіту спочатку до Києва, до училища декоративно-прикладного мистецтва, а згодом – до Кишинівського художнього училища ім. І. Рєпіна. В Прилуки, до матері, й повернувся у 1974 році визнаним майстром, членом 
Сашко й дружина Клавдія. В рідкісних спогадах з найближчими друзями лагідно називав її Клавунькою. І, певно, хотів забути... Та не міг. Чи не в кожному жіночому портреті Едуарда Усова, до самої його смерті, проглядаються її риси.
- Та він там таке малює… не розбереш! - подібними відгуками найчастіше характеризували творчість Усова чиновники від влади та мистецтва. Нашкодити серйозно художнику вони не могли, бо побоювалися його авторитету й прямолінійності. Але скрізь, де тільки вдавалося, намагалися завадити. Ставлення Усова до цих людей було аналогічним: він не тільки не любив їх, а й відверто зневажав. Такий дійовий протест – щирий, сміливий – тоді могли дозволити собі одиниці: той же Володимир Висоцький, люди, котрих поважав Едуард Прокопович. Протест не на словах, а на ділі.
Для молодих же прилуцьких художників Едуард Усов був непорушним авторитетом. Професіонал з власним стилем та неперевершеною майстерністю, він мав ще й надзвичайно просту, добру, відкриту душу. Ця риса вабила багатьох. Притягувало і нестандартне мислення, й «вільнодумство», і наявність особистої точки зору у будь-якій ситуації, і те, що нікого не боявся і вчив цьому інших. Тож в кімнаті його будинку, облаштованій під майстерню, не вибувала творча молодь, художники-початківці, для яких праця майстра була справжньою школою. І сьогодні багато хто з тих, кому пощастило долучитися до «творчої кухні» митця, пам’ятають, як, починаючи писати акварель, Усов наносив на аркуш ледь помітний ескіз олівцем, потім змочував папір водою, а після цього брав різнокольорові порошки і в потрібних місцях притрушував. Цим досягав досить цікавого ефекту «розмитості». Багато художників намагалися випитати в нього секрети цієї техніки, та він ні з ким не ділився. Зізнавався:
- Не хочу розповідати як працюю. Кажу, зробив все це зп’яну і не пам’ятаю як. Я потратив на це роки свого труда, з такими потугами прийшов до цієї техніки! Брати з полички все готове – це не мій метод.
Не те, що він не хотів ділитися. Просто бачив, що справжнє мистецтво було майже нікому не потрібним. Художники того часу задовольнялися виконанням замовлень, виготовленням наглядної агітації – ремеслом, що приносило гроші. Усов же цього робити не хотів, він хотів творити. І творив!
Досі дві його чеканки знаходяться в прилуцькій музичній школі, ще дві – розкішні, величезні – не так давно прикрашали Дошку пошани біля колишнього райкому партії.
- Єдине, що зробив комуністам, – казав про них Едуард Прокопович.
«Не відповідав» образу радянського громадянина
Якось на міжнародному конкурсі в Чехословаччині, присвяченому трагічним подіям чилійського військового перевороту, дві роботи Едуарда Усова - «Ніч Чилі» та «Віктор Хара» - були визнані найкращими, й прилучанин отримав у нагороду путівку до Голандії. Але «доброзичливці» в Прилуках доклали усіх зусиль, щоб цієї поїздки не відбулося. Заздрість і підлість зробили свою справу: Едуарда Прокоповича не випустили за кордон спецслужби, бо «не відповідав» образу радянського громадянина.
І до того нерідко шукаючи натхнення в чарці, за спогадами сучасників, після цього випадку Усов остаточно зламався, намагався заглушити алкоголем образу і біль. Восени 1977 року художник захворів на цироз печінки, а 5 січня, не доживши кілька днів до 40-ліття (28 січня), помер. Ховали Усова напередодні Різдва, тихо й скромно. Колеги та друзі провели в останню путь. Згодом встановили на могилі дубового хреста – як він того хотів. І сьогодні той хрест роботи місцевого скульптора Семена Кантура височить на могилі, виділяючись величчю з-поміж сірих кладовищенських пам’ятників.
Багато що втрачено. На жаль...
Бо пам’ятайте, що на цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох! -
- писала Ліна Костенко. Саме такою епохальною постаттю в прилуцькому мистецтві був Едуард Усов. За життя місто не оцінило його величі. Мало що змінилося й після смерті. Майже три десятиліття ім’я художника було напівзабуте, спогади про нього залишалися тільки в пам’яті тих, кому довелося перетнутися з ним на життєвих стежках. Уперше про Усова заговорили в голос у 2008-му, в рік його 70-літнього ювілею. Знайшлися люди, котрі зважилися підняти великий пласт практично невідомої творчої спадщини митця. У місті був організований вечір пам’яті та експозиція робіт Едуарда Усова.
Сьогодні у фондах краєзнавчого музею зберігаються сотні його картин – переважно акварелей. Багато ж робіт осіли в приватних колекціях України та закордону, бо поки ім’я художника старанно замовчувалося, ділки від мистецтва активно розтягували та збували його кращі акварелі, випрошуючи у родичів та покращуючи власне благополуччя за рахунок таланту великого майстра. Тому нині багато що втрачено, на жаль. Досі немає в місті ні меморіальної дошки на будинку, де жив Едуард Прокопович, ні справжнього виставкового залу, де могли б експонуватися його роботи. Втім, є надія, що невдовзі в Прилуках буде створено музей художника – таку ідею підтримав меценат Юрій Коптєв, коштом якого у місті реалізується багато культурних проектів. Отже, час розставив усе по місцях: забулися чиновники й партійні діячі, в добу яких – чи всупереч яким – жив і творив Едуард Усов. Його ж неординарна постать вийшла із забуття, обтрусилася від штучного бруду й постала перед сучасниками у всій величі гігантського самобутнього таланту, в чистоті барвистих акварелей, колоритних і сонячних.
Людмила СМИК
