«Схаменіться, українці, земляки-тубільці, бо опинитесь рабами на чужій тарілці»
Під владою інопланетян?
Видно, з неабиякою тривогою в серці написав ці слова 
відомий український гуморист, сатирик Павло Глазовий. Він гостро висміював болячки «соціалістичного раю», забив тривогу й через недолуге управління незалежною Україною. І звернувся з тривожним поетичним посланням передусім до земляків-тубільців (корінних жителів), трудівників, а не політиків. Останнім (комуністичним і «демократичним») він не довіряв і писав: «Що для неї колотнеча ваша політична, ви тут гості тимчасові, Україна – вічна».
Назвав Павло Глазовий ще одну причину, через яку не сприймав серцем верховних керманичів: «Часто нами управляли справжні ідіоти, що лишили після себе тільки анекдоти». Передусім це стосується комуністичних вождів. На безлад в керівництві незалежною Україною в нього було інше, сатиричне бачення: «Чому цього не помічають наші чинодрали, що машин собі заморських тисячі накрали? А тому, що то не наші люди-громадяни, а прибулі тарілками інопланетяни».
Павло Глазовий помер 31 жовтня 2004 року, коли йому йшов 83-тій, але висловлена ним тривога за долю незалежної України не спадає, а ще загострюється. І вже новітні українські «гетьмани» тримаються в пам’яті «їхнього народу» завдяки лише анекдотів і двох-трьох ляпнутих «крилатих фраз».
Історія може багато забути, багато пробачити державним і політичним Лідерам-незалежникам, та ніколи, нема сумніву, не забуде пролиту людську кров та яничарське ставлення до рідної землі. З древньої сивини прийшло до нас українське прислів’я: «Земля – наша мати, всіх годує!» У Конституції записано, що найбільшим багатством нашої держави є земля. За природною родючістю українські ґрунти є одними з найкращих у світі. Натомість, навряд чи знайдеться на планеті друга така держава, як Україна, де таке наплювательське ставлення до головного національного багатства. І це незважаючи на те, що при розробці законопроекту про обіг земель наголошено: враховано досвід розвинутих країн, передусім Європейського Союзу. Це не
перестають талдичити видні політики і державники, не розповідають тільки, що то за досвід, зокрема Данії, на який вони опираються. Так от, у Данії юридичні особи не мають права не тільки покупки земель, але і права на її оренду. Це право надається тільки фізичним особам, які мають досвід ведення сільськогосподарського виробництва, мають відповідну кваліфікацію та беруть на себе зобов’язання безпосередньо займатись сільськогосподарським виробництвом протягом тривалого терміну. Такі та інші суворі вимого до роботи на землі передбачені у всіх країнах Євросоюзу, а також у США, Канаді, Японії, Австралії та інших.
Що бачимо в Україні? Землю сільськогосподарського призначення беруть в оренду всі, в кого є певна сума грошей і команда «хліборобів», що вміє гарно обіцяти. Останнім часом по всій Україні розгорілася своєрідна війна за земельні паї. Договори з існуючими орендаторами ще не закінчились, а конкуренти різними хитромудрими 
схемами «перекуповують» власників земельних паїв. Ще б можна заплющити очі на ту «битву», якби вона мала на меті підвищення сільськогосподарського виробництва і розбудову сіл. Але ж бачимо інше: холдинги збирають землі, щоб потім перепродати її іншим холдингам – багатшим. Від цих торгів власники земельних паїв одержують дулю з маком, а проворні орендарі – мільйони в свої кишені. Тільки в Бобровицькому районі відомі чотири такі випадки. А скільки по Чернігівській області, по Україні?
Ще одна прихована небезпека: серед дійсних (а не підставних) власників агрохолдингів є багато тих, хто живе і бізнес «крутить» далеко за межами України. Для них земля – вигідний товар, легальне «відбілювання» офшорного капіталу. 
А наша Верховна Рада з року в рік продовжує заборону на продаж земель сільськогосподарського призначення, хвалиться європейською нормою в законодавстві про заборону продавати землю іноземцям. Коли відмінить той мораторій , уже продавати буде нічого, а селяни довідаються, що практично втратили право розпоряджаються своїми паями, і взагалі – вже не вони власники тієї землі. Якщо раніше були завуальовані схеми усунення селян від господарювання на землі, то тепер придумали легальну схему передачі земельних паїв грошовитим дядям через генеральні довіреності. Це широко
практикували при продажі автомашини, щоб не платити великого податку. Втрачає держава, зате не програють ні продавець, ні покупець. У придуманих схемах із земельними паями виграє тільки «проворний» орендар, а от орендодавець може залишитися взагалі біля розбитого корита.
Від такої анархії в земельних питаннях може виникнути соціальний вибух, невеликі його прояви вже мали місце в Чернігівській області. Та ще страшніше – коли Україна перестане бути власником своєї родючої землі. Може, дехто скаже, що нічого страшного, є й такі приклади у світі? Якось я вже писав, що розвинуті країни Європи і Америки повертають у державну власність приватизовані свого часу землі сільськогосподарського призначення, щоб віддавати їх в оренду справжнім хліборобам. І це при їхніх рівнях розвитку економіки і правовій та соціальній відповідальності! Вдумаймося, ні важку індустрію, ні машинобудування, ні енергетику, ні добування корисних копалин не взяли так під державний контроль, як використання земель сільськогосподарського призначення! Вони що, всі там дурніші за нашу «незалежну» Україну, в якій прискіпливіше видається дозвіл на торгівлю в маленькому ларьку, ніж право орендувати десятки тисяч гектарів кращої в світі землі?! 
Може, й справді, як писав Павло Глазовий, нашою державою управляють не громадяни України, а прибулі з далекого космосу інопланетяни?
У кожній нормальній країні керманичі розуміють, що головною безпекою суспільства є продовольча безпека. Бо можна бути озброєним до зубів, мати велику добре підготовлену армію, але без харчів – все те нічого не значить. Відвоювати їх в інших державах? Останнім на таке розраховував Гітлер, доля якого, і його наймогутнішої армії, добре всім відома.
Моя хата не скраю…
Україна опинилася в досі небувалій кризі, для промислового виробництва закрились багато ринків збуту, а село працює і продовжує торгувати за кордоном, заробляти державі так потрібну валюту, тримати робочі місця, поповнювати бюджет. Чому ж так виходить, що сільгоспвиробники самі по собі, а державна влада теж сама по собі? Ну немає в бюджеті грошей на дотації, як у Європі, то хоч наведіть порядок в земельних питаннях, припиніть розбазарювання головного національного багатства, дайте по рукам
корупціонерам і хабарникам, які майже легально «доять» сільгоспвиробників і гальмують їхній розвиток. Ще одна дивина: осторонь «земельних воєн» і розгулу земельних шахраїв стоїть як центральна, так і місцева влада. Що це: задуманий план на чиюсь користь чи елементарна державна безвідповідальність?
Недавно прочитав чергову обласну «сенсацію»: 
народний депутат Валерій Давиденко прибув у с. Забілівщину Борзнянського району, щоб розібратися у протистоянні між місцевим фермерським господарством «Нива» і заїжджою «Дружбою Новою». Як здогадуєтесь, протистояння виникло навколо переманювання, кожен на свій бік, пайовиків землі. Ще до проведення розслідування конфлікту депутат виголосив: «Всі суперечливі питання треба вирішувати виключно у правовому полі, а не займатися демагогією. Анархії – не буде!»
Нічого не скажеш, заява народного обранця правильна, але й вона, нехай вибачить мені депутат, «відгонить» демагогією. Бо то не справа парламентарія їздити на подібні розбори і гарні лозунги пропагувати. Його завдання – добиватися в Києві, щоб відповідні закони запрацювали, щоб за їх дотриманням чітко слідкували органи влади на місцях (не відомо, чим вони взагалі займаються), щоб спірні питання «вирішувалися виключно у правовому полі» в … судах, народний депутат не має повноважень на таке вирішення.
Ну й кілька слів стосовно «Дружби Нової». Вона в Бобровицькому районі 
показала перший приклад, як шляхом купівлі корпоративних прав місцевих засновників сільгосппідприємства стати його господарем. В результаті пайовики з великим скандалом вигнали з села свого керівника, що продався, а невдовзі і «Дружба Нова», яка назбирала багато землі по Чернігівщині, продалась багатшому холдингу. Тепер що, її однойменний «осколок» запускає новий проект по збору нових земельних паїв? Щоб заробити нові мільйони на довір’ї селян?
Втім, не дивуюся, що пайовики Забілівщини звернулися за допомогою до народного депутата, оскільки в цих питаннях, як уже зазначав, бездіяльні місцеві органи влади. Он і в Бобровиці вони зайняли позицію стороннього спостерігача у вирішенні долі місцевого господарства «Світанок», на землі якого рветься
«Наташа-Агро», застосовуючи вже згадані довіреності на право розпоряджатися землею селян.
Ще цікавіша історія в Данівці Козелецького району. Там сільський голова протягом двох років добивалася в обласному Держкомземі, кому віддано в оренду кількасот гектарів їхніх земель запасу. Довідалась лише недавно, але на данівську землю прийшов уже новий орендатор, якийсь Тіберійович, ніби, обіцяє заплатити оренду – чотири відсотки від вартості землі. Попередній орендар взагалі нічого не платив.
Але хто ж той загадковий Тіберійович? Справді, є такий … депутат Закарпатської обласної ради від Соціалістичної партії, 40 років від роду, закінчив п’ять 
навчальних закладів (медичний фельдшер, ветеринар, управлінець, правник), працював в Укрпродпостачі, Аеросервісі, Карпатресурсі, Міжнародних перевезеннях, СК-УкрРічТрансі. Як він потрапив на козелецьку землю? Один його друг – родом з Чернігівщини, відомий наш землячок, що теж вирішив зайнятися земелькою після бурхливої політичної діяльності, хоча раніше ніколи не був землепашцем. За нормами, які списує Україна в європейців, обидва друзі не можуть бути допущені до сільськогосподарського виробництва. Але в них, видно, є гроші, що в Україні нівелюють будь-які норми законів. Але ж у даних випадках мова йде про найбільше багатство великого суспільства. Як можна віддавати його в руки профанам-любителям?
Недавно мені розповіли, як на одній з вулиць Козельця зібрались вечором чоловіки-сусіди і завели мову про окремі мої публікації в газетах, зокрема й про «війну» за земельні паї. Один з тих чоловіків зауважив, мовляв, навіщо Яковишин все те «піднімає». Репліку «стороннього» ніхто не підтримав, навпаки – налетіли на нього з гострою критикою. Тобто, й пересічні люди розуміють, що неладне твориться в Україні навколо землі, але не лише органи влади, а й багато громадян держави мовчки за цим спостерігають.
Я теж міг би зайняти позицію «Моя хата скраю». Наше господарство ніколи не вдавалося до різних хитромудрих схем для переманювання до себе чужих пайовиків. Навпаки, ми неодноразово надавали допомогу тим, хто самостійно господарює, не продається холдингам. Але як мені, з піввіковим стажем в сільськогосподарському виробництві, спокійно спостерігати за тим, що твориться з українською землею? До того ж, не я один піднімаю
тривогу. Он навіть письменник-сатирик Павло Глазовий ще на зорі незалежності застеріг суспільство від яничарства, від тотальної безгосподарності! Та хіба тільки він?!.. Не дослухаються в Києві до розумних голосів і тривожних пророцтв, тому й до війни і паралічу економіки до керувалися нами обрані вожді. Що далі?.. З тубільців - у раби до «інопланетян»?
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
