Про цинізм і очманілих від нього виборців
Це як треба ненавидіти свій народ, щоб так насміхатися над ним?
Порошенко, Яценюк, Тимошенко та цілий ряд дрібніших «лідерів» і «підлідерків» - всі вони соратники й організатори двох революцій «гідності», після яких загризали й продовжують загризати один одного за владні портфелі й грошові потоки. А перед «своїм народом» цинічно розігрують свою «любов» до того народу, ними ж доведеного до крайнього зубожіння. За останніми дослідженням зарубіжних експертів Україна посідає останнє місце в Європі з доходів на душу населення. Для порівняння: третя ззаду Молдова має вдвічі кращий результат, ніж наша Незалежна.
Як на мене, українські керманичі – талановиті артисти, але, на нашу біду, грають свої ролі не на театральній сцені, а на людському горю. А очманілий від їхнього цинізму народ ще й аплодує їм – політичним «зіркам». Та й як не аплодувати?
Одні вихваляються, що побудували армію «європейського рівня» і агресора зупинили. Це – після ганебних «котлів» з тисячними жертвами погано озброєних, недостатньо навчених вояків та численними скандалами про зрадливих і корупційно-казнокрадних генералів? Про те, що в Україні «кому війна, а кому мати рідна», - не перестають говорити самі воїни, їхні рідні, волонтери, вітчизняні та зарубіжні журналісти й політики.
Багато чуємо від державників «патріотичного» вихваляння 
про значне просування України до Європи. Цікаво, чи хоч один пересічний українець відчув це на собі? Хоча, забув, це ж – «світле майбутнє», до якого не так швидко дійде той «пересічний». І чи дійде?..
Більш талановито, ніж владні «артисти», грають свою цинічну роль так звані опозиційні «артисти». Чому - «так звані»? Бо одні продовжують залишатися у провладній парламентській коаліції, а інші – перефарбовані попередники, що теж не втратили свого впливу на владу, навіть багато хто там засідає. Тож всі ці «опозиціонери», на моє переконання, - страшніші безбожники, ніж «успішні» державники. Бо від владної брехні народ не так чманіє, як від опозиційного «захисту».
Он власниця приватизованої та кілька разів перейменованої партії Юлія Тимошенко безупинно кричала у Верховній Раді та на всіх телешоу проти високих тарифів на газ, електрику та іншу комуналку. Який результат? Зріс рейтинг партії Тимошенко. А тим, хто підняв ті тарифи вище європейських, як кажуть в народі, по барабану піарівський вереск, бо вони знають, з якою метою він піднімається.
Тепер ту «боротьбу» опозиціонери від влади опустили 
до простолюду: збирають підписи за зниження тарифів. Невже Яценюку й Порошенку не відомо, що весь народ проти високих тарифів? То навіщо їм оті підписи громадян? Провладна фракція не добилася скасування здирницьких тарифів, маючи найвищі представницькі повноваження, то тепер сільські бабусі повинні те зробити? Яка ж тоді користь від команди Тимошенко в парламенті? Думаю, якби забрати гроші, що витрачає держава на тих «народних захисників», та якби ще вони пожертвували народу й свої рекламні мільйони, то вистачило б на деяке здешевлення тарифів.
До того ж, безперервно лементують про тарифи радикали, самопомочі, перефарбовані регіонали, представники інших «народних» політичних сил. Їхній передвиборчий лемент теж великих грошей коштує, яких так не вистачає простолюду.
У Бобровицькому районі найактивнішим союзником Тимошенкової «Батьківщини» в боротьбі проти високих тарифів стала партія одноразового використання «Наш край», у яку ввійшли «селянозахисники» 
вже геть «затупленої» партії «Заступ». Пам’ятаєте таку з минулих виборів? Її «розкручувала» наша землячка Віра Ульянченко, що потім прогриміла на всю Україну через кримінальне звинувачення? Мабуть, через це й «Заступ» реформувався – «Наш край» звучить солідніше. А, може, прозріли? У створенні партії сільськогосподарського інвентарю не вони перші. 
Радикал Ляшко вже давно піднімає «паразитів» на свої вила, звісно, що тільки невгамовним язиком.
Я закликаю очманілих від передвиборчого лементу виборців врешті-решт прозріти і задуматись: від чого і від кого хоч на грамульку захистили вас оті «вила», «заступи», інші «патріотичні» партії? Чи хоч на копійку стало вам легше жити від їхньої бурхливої «захисної» діяльності? Задумайтесь над очевидним: чим більше вони кричать і обіцяють, тим важче вам живеться.
У них, видно, вичерпався вже ліміт політичної фантазії. Це ж треба було додуматися, щоб замість гречки електричні лампочки виборцям роздавати, ще й під виглядом якогось «грандіозного» загальноукраїнського проекту енергозбереження і захисту споживачів від високих тарифів на електроенергію.
Коли я те прочитав, то мимоволі пригадав р
епліка одного героя кінокомедії «Операція «и», який на недоумкуваті дії Труса, Балбеса й Бивалого кинув - «Ну, не ідіоти!?..».
Ні, я не адресую її лідерам «Нашого краю» і авторам «доленосного» для України того проекту, що в народі одержав назву «Лампочка Ілліча». Просто нахлинули на голову комедії талановитого режисера Леоніда Гайдая, в яких, як у дзеркалі, відображено багато того, що твориться зараз у нашій державі й на виборах зокрема.
Про піарівську складову «боротьби» за низькі тарифи вже дещо сказав, але хочу доповнити додатковими фактами. Передусім нагадаю, що державну комісію, котра регулює ті тарифи, 
очолює якийсь 26-річний Дмитро Вовк, який настільки далекий від системи формування економічно і соціально справедливих тарифів, як я від космосу, - він раніше жодного дня не працював у цій системі. Хтось то у «верхах» вирішив, що у державній комісії не потрібен компетентний керівник? Вочевидь, щоб не заважав олігархам обдирати українських споживачів. Хто ж ті, що, скажімо, електрику нам продають? Російський мільярдер Костянтин Григоришин має акції в 11 обленерго, ще один «брат» з Російської Думи опікується десятьма обленерго, наш Ігор Коломойський має свої бізнесові частки в шести обласних енергосистемах, Ренат Ахметов – в чотирьох, «найбідніші» пари – Ігор і Григорій Суркіси, Юрій Бойко і Сергій Львочкін. Існує офіційна статистика, правда, прихована від народу, про їхні мільярдні збагачення від нових тарифів. Може, то вони й гроші дали на «Лампочки Ілліча»?
Як не дивно, їхнім піарщикам вірять. І не лише сільські бабусі, а й окремі вчителі, лікарі, інші представники «низової» інтелігенції – стають за ними в шеренги борців проти високих тарифів. От тільки ті шеренги формуються лише на папері, а з тими папірцями нікого за кілометр не підпустять до Григоришиних-Ахметових і газових магнатів, та ніхто й не збирається до них йти. Головне – електорату локшини на вуха навішати.
Найгарніші лозунги не варті одного цвяха, забитого в економіку району
Пригадаймо, скільки гарних обіцянок пролунало в Бобровицькому районі перед численними виборами? Немало й передвиборчих подачок роздано. Але чи вплинуло це хоч на йоту на розвиток економіки району? Чи допомогло створити бодай одне робоче місці, додати до бюджету хоча б одну копійку?
Пам’ятаю один випадок з минулих років, коли ТОВ «Земля і воля» затримало на вісім днів виплату заробітної плати, відповідно й відрахувань до бюджету та Пенсійного фонду. То в районі зчинився такий переполох, що ніби кінець світу наближався – затримувались виплати пенсій і зарплат бюджетникам.
Це веду до того, як залежить рівень життя району від одного нашого господарства – основного роботодавця і наповнювача бюджету. І чи не єдиного в області, що в цьому році значно збільшило фонд зарплати, отже й відрахування до бюджету: з 35 мільйонів гривень до більш як сорока мільйонів. Чи хоч один передвиборчий обіцяльник-благодійник зробив для району щось хоч далеко приблизне? Та заїжджі політичні брехуни навіть про обіцяні копійчані подачки забувають в останній день перед голосуванням, коли закінчується агітація. Чому ж тоді виборці, буває, їм більше довіряють, ніж своїм кандидатам у депутати, які економіку рухають вперед і бюджет наповнюють?
Я далекий від того, щоб у місцевих радах засідали одні аграрники. 
Але я проти й того, щоб туди обиралися пустопорожні балакуни й обіцяльники. Бо вони не здатні ні впливати на розвиток району, ні по-господарськи розпорядитись нами – аграрниками – заробленим бюджетом.
Придивіться, з якими програмами йдуть на місцеві вибори політичні партії? Як правило, обіцяють всіх захищати, боротись з корупцією, залучити міфічних інвесторів, жити з народом і для народу. Тобто, із загальнодержавними старими лозунгами, але без реальних програм розвитку району. Натомість вони мають немало своїх прихильників. Але варто всім пам’ятати, що вибори – то не естрадне шоу з улюбленими зірками, а державний інструмент для формування органів місцевого самоврядування.
Хочу звернути вашу увагу ще на один аспект української політики: у нашому суспільстві немає партій, є лише політичні проекти. З більшими грошима – на кілька виборчих кампаній, з меншими – на одні вибори. Деякі проекти змінили партійні кольори. Але всі вони, як близнюки. Всі – за народ? Правда, одна 
найбільш народна – «Народний Фронт» прем’єра Яценюка – вмерла передчасно, навіть до виборів не дожила. Думаю, що однаковим «вірусом» вражені й інші партійні проекти, передусім ті, що обслуговують владу і владну «опозицію».
На фоні ось такого політичного бардаку наш колектив «Землі і волі» й вирішив об’єднатися навколо донедавна забутої Аграрної партії України. До нас приєдналися й інші колективи та одинокі прихильники. Гуртом ми забезпечуємо у районі роботою більш як півтори тисячі людей, на 70 відсотків формуємо бюджет, найбільше надаємо соціальної допомоги. Як думаєте - ми маємо право найбільше мати своїх представників у радах місцевих рівнів? До того ж, серед висунутих Аграрною партією кандидатів у місцеві ради не тільки члени наших колективів, є й представники соціальної сфери і пенсіонери. Критерії для всіх кандидатів однакові: професіоналізм, досвід, виваженість, бачення шляхів розвитку села, району. 
А от до обласної ради запропонували двох аграрників – мого першого заступника Василя Нестерука і 
директора ТОВ «Козацьке» Сергія Чубовського. Обидва працювали в аграрній комісії обласної ради нинішнього скликання, працювали принципово й результативно. Зараз нависла загроза над землями сільськогосподарського призначення, тож наші представники вкрай необхідні у аграрній комісії обласної ради нового скликання. Їх туди посилаємо, щоб захищали інтереси передусім місцевих сільгоспвиробників. Бо якщо ми розвалимося від зовнішніх факторів, то й район розвалиться. Немає в Бобровиці інших можливостей надавати людям роботу, наповнювати бюджет і підтримувати соціальну сферу. Це не передвиборчі лозунги, це прикра реальність. Тож врятувати район від руйнації зможете лише ви – виборці. Як і за кого проголосуєте, так і житимете.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
