Президент Володимир Зеленський
зустрічатиме в Києві Джо Байдена?
Радуймося: до молодої надії прилетить древня мудрість
Наш президент першим серед усіх глав держав запросив нового президента США відвідати Україну. Уже в день інавгурації Джо Байдена посол України Володимир Єльченко активно взявся за підготовку візиту президента США до Києва, а президента України – до Вашингтону. Про це Єльченко повідомив вітчизняним ЗМІ, щоб ті перетворили цю новину на величезне досягнення української дипломатії і президентської команди.
Передусім звернув увагу на головні питання, які збираються піднімати на зустрічі президента першої економіки світу з президентом найвідсталішої економіки Європи: «З надією на те, що нова адміністрація США зосередиться на питаннях боротьби з корупцією і реформування судової системи України. Пора від слів переходити до справ», – пояснив наш дипломат зі США.
Оце замахнулися: самого президента США хочуть найняти для боротьби з першою в Європі українською корупцією? Навіть зауважили, що пора від слів переходити до справ. На фоні доленосної надії на Джо Байдена провідні вітчизняні ЗМІ зробили витяги з історичної промови рятівника України на його інавгурації «обрізано», так подали навіть одне з головних завдань, до чого варто б і українцям прислухатися: «… зібрати Америку в одне ціле, об’єднатися для боротьби з ворогами. Без єднання немає миру, тільки хаос…». Цитату обірвали на тому місці, де новий президент називав головних ворогів американського суспільства: гнів, злість, ненависть, екстремізм, пожежна політика. Для боротьби з цими ворогами він закликав співвітчизників об’єднуватися. Бо «гнів знекровлює нас», – виділив окремо цього ворога. В Україні «немодно» боротися з такими ворогами. Вітчизняна «патріотична» еліта вказала нам на інших ворогів, з якими сама бореться довгими язиками перед телекамерами і прислугу на це націлює, народ об’єднує.
Хоча велику біду суспільства наша Ліна Костенко назвала задовго до інавгураційної промови Байдена: «… І тільки змії кубляться й сичать. Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні. Злість рухає людей, але у бік безодні». Доповнив її поет-пісняр Микола Луків: «Зло нічого не дає, крім зла». За останні, «найбільш патріотичні» роки українське суспільство доборолося до багатьох принизливих світових оцінок нашій державі: найбільш корумпована, найбідніша, музей обіцянок і брехні, підкаблучна, розсадник зла і ненависті одне до одного. Хто тільки не винуватий у бідах нашої країни – тільки не чинні вожді і «огіднені патріоти», які несамовито рвуться в авангард історії й політики. У них надійна позиція – все валити на попередників і не визнавати істини, що тільки добро може перемогти зло. Вишиванкові горлопани вважають, що то не для України, і все роблять для того, щоб якнайбільше українців ворогували між собою, вишукували ворожі руки, але не серед корупціонерів, хабарників, казнокрадів і зрадників інтересів українського суспільства, а серед тих, хто наважується правду казати про справжніх ворогів України, про носіїв зла й розколу суспільства.
Політичні авантюристи не послухали навіть свого «найбільшого зарубіжного друга» 
Байдена, коли він у 2015 році, виступаючи з трибуни Верховної Ради, радив порошенковій команді виконати сповна Мінські домовленості, ними ж підписані. Зате справно виконали наказ заокеанського куратора звільнити з посади неугодного йому генерального прокурора Шокіна. Бо ця вимога тодішнього віце-президента США коштувала мільярда доларів позики. За такі гроші наші державники й рідну матір продадуть. У турборежимі Конституцію змінили, щоб на посаду нового генерального прокурора призначити кума Порошенка без юридичної освіти й досвіду роботи. Тепер зелену команду аж розпирає райдужна надія на Байдена, що приїде до них, доларами засипле, зброєю завалить, Крим і Донбас поверне, їм залишиться тільки долизувати золоте корито. І не треба звертати увагу на увесь зміст промови нового президента США, в якій він закликав співвітчизників об’єднатися для вирішення внутрішніх проблем, долання внутрішніх викликів, і аж ніяк не українських чи ще чиїхось. Кілька разів Байден закликав співвітчизників стати трохи кращими.
Молоді керманичі не звертають уваги на ще одне важливе з досвіду «дороговказних» Сполучених Штатів: новий президент приступив до призначень на державні посади, але не призначив жодного кандидата з вулиці. Всі претенденти для команди Байдена – з багатим досвідом роботи у головних галузях і з перевіреною фаховою освітою на практиці. А кого в Незалежній призначають на ключові найвищі посади, про нижчі й мови не веду! В результаті вже сьомий рік після Майдану гідності не маємо ні гідного розвитку вітчизняної економіки, ні гідної боротьби з корупцією та іншим безладом. Замаячила на горизонті нова зарубіжна надія, нарешті з великим досвідом, яка приїде і управлінську та корупційну ідіотію подолає. А чи справді хочуть наші керманичі цивілізованого порядку в Україні? Та й Байден уже допоміг нам замінити генерального прокурора і толковими порадами врегулювати ситуацію на Донбасі. Що від цієї «допомоги» вийшло? Може, нехай Володимир Зеленський попросить заокеанського «друга-партнера», щоб приєднав Україну до США окремим штатом? Тоді Байдену доведеться особисто очолити лідируючу в Європі корупцію, щоб її загнуздати, і не дати «метастазам» полізти по всіх штатах. Дивись, і для України настане оте: «Пора переходити від слів до діла»? Скажете, що далеко заліз у маревних припущеннях? Багато в чому бездіяльність і недолугість молодої влади стимулює такі фантазії.
Майдан зупинив насування диктатури, а далі що насувається?..
Буває, спересердя плювати хочеться від прочитаної чи почутої інформації, що хтось подав Україні, як жебрачці, якусь милостиню. Як на мене, про це краще сором’язливо промовчати. Ще більше зло бере, коли піарники здирницьку нову позику називають благодійною допомогою. Ледь не національною гордістю вважається те, що заробітчани перерахували в Україну втричі більше грошей, ніж інвестори. Що американці продали нам якесь «підношене» озброєння, що хтось допоміг нам картоплею, часником, іншою городиною чи садовиною. Для такої багатющої країни, як Україна, це – ганьба. Ганебно і благодійність циганити по світу, коли он як збагачується еліта на війні й пандемії, коли не здатні відродити свої, нещодавно передові галузі. Ганебно, що імпорт значно переважає експорт, ще й імпортуємо те, що самі можемо виробляти. Чи за таку державу проливалася кров на Майдані, ганебно втрачалися величезні території разом з багатомільйонним «непідконтрольним» населенням?
Нинішня економічна і правова ситуація в Україні нагадує ситуацію в колишньому поганому колгоспі, в якому, незважаючи на відстале виробниче і фінансове становище, голова правління і його найближче оточення жили непогано. Бідненька комора і колгоспна каса спроможні були прогодувати кілька «елітних» родин, а для всіх колгоспників – що залишиться. За злочинним колгоспним «досвідом» реформується впродовж трьох десятиліть Україна, далека від світових стандартів економіки і народного добробуту. Результатів ідіотичного реформування вистачає для забезпечення євростандартами невеликої зграї реформаторів та її прислуги, і жменю власників вкраденої в народу індустрії, а для решти українців – гордість від Майданної гідності.
Натомість бачу іншу економіку, теж реформовану в державному хаосі, але реформовану фахово і виважено на передовому світовому досвіді. Маю на увазі товариство 
«Земля і воля» на чолі з Героєм України Леонідом Яковишиним. Господарство має фінансову можливість піднімати працівникам зарплату, тринадцяту виплачувати, гідно оплачувати оренду землі, розширяти й оновляти виробництво, збільшувати бюджетні відрахування, будувати нове житло та інші соціальні об’єкти, ремонтувати і будувати нові дороги, надавати допомогу нужденним. На все це кошти заробляють успішною легальною працею на землі. Років із двадцять обходяться без здирницьких банківських запозичень. І не Яковишин їздить до банкірів із вдячністю вітати їх з Новим роком, а вони приїжджають вітати господарника й дякувати, що ТОВ «Земля і воля» обслуговується в їхніх банках.
У державі, тим більше, є всі ресурсні можливості ефективно працювати і не старцювати, не ганьбитися перед світом, суспільством і наступними поколіннями. Зрештою, це доводить колектив на чолі Леонідом Григоровичем і багато інших аграрних і промислових колективів, зокрема і в нашій області – про них розповідає газета «Чернігівщина». Але очевидні приклади успішного економічного вітчизняного досвіду не стали дороговказом для державних керманичів. Вони готові в нове ярмо затягнути Україну, тільки щоб зарубіжні хазяї дозволили їм ще хоч трохи побути біля золотого корита. Мимо вух пропускають і розумні думки свого наставника Джо Байдена – взятися за об’єднання нації передусім для розвитку вітчизняної економіки. Стосовно ж українського сільськогосподарського виробництва і переробки – сам Господь велів нам якнайтісніше гуртуватися, адже Небо нагородило український народ не просто землею, а ще й із високою природною родючістю. І небесні катаклізми у нас далеко не найстрашніші. Працьовитих і умілих рук вистачає, якщо їм добром віддячувати і сучасну техніку довірити.
Своє господарське стремління повинні проявити громади. Останні місцеві вибори показали, як лідери політичних сил кинулися використовувати результати дебільної, недоношеної децентралізації не для розвитку місцевої економіки, а для захвату земель, які зараз передають громадам. Хто цікавиться й аналізує, яка подальша доля цих земель? Скільки селян одержали на них роботу? Може, якесь місцеве виробництво чи сферу послуг там організовують? Адже найбільш розумне й ефективне використання землі – це і є один із найважливіших євростандартів, від якого залежить і євродобробут народу.
Пам’ятаю й перші настанови урядовців: починати об’єднувати громади навколо спільних проектів розвитку місцевої економіки й інфраструктури задля зростання добробуту людей. Інформацію про таке успішне об’єднання громад треба шукати у ЗМІ з мікроскопом. Якщо десь хтось і звів чи відремонтував якесь приміщення, то це, як правило, за мізерні бюджетні дотації або з фінансування піарного так званого «Великого будівництва». Але ці державні подачки скоро припиняться, бо й загальноукраїнська економіка не налаштована на великі заробітки. За які «шиши» житимуть і розвиватимуться ОТГ, утримуватимуть свої «міністерства» і соціалку? Невже й у вирішенні цих питань вся надія на Байдена і «щедрий» Євросоюз? Ситуація з державною казною загострюється ще й тим, що масу зарубіжних недолугих владних «десантників» і «смотрящих» треба годувати, і не чорним хлібом, а чорною ікрою.
До душевного щему образливо за прекрасну працьовиту Україну, яку пройдисвіти і ненажерливі владні ідіоти перетворюють на найбіднішу в Європі нещасну вдову, не захищену від ґвалтівників. Ще пекучіше від того, що не трампи, не байдени, а ми самі садовимо їх у владні кабінети і дозволяємо відверто насмішливо знущатися над простолюдом. Ні після страшних воєн, ні після не менш страшних голодоморів так не зменшувалася на українських землях українська нація, як зараз катастрофічно вимирає і розбігається по світу. «А на апостольським престолі ченці вгодовані сидять», – писав Тарас Шевченко про царський режим, – видно, й про наш «незалежний». Пророк, вже забезпечений і вільний, боровся із царським режимом гострим літературним словом, жертвуючи собою, заодно талановитою творчістю розвивав і плекав українську мову – це на замітку сучасним захисникам української мови. На жаль, вони, як і багато інших державників і політиків, не здатні на самопожертву заради творіння добра й достатку для свого народу. Про таких Володимир Сосюра писав: «Така прекрасна (Вкраїно, – Авт.) й, мов на гріх, ти плодиш землю байстрюками – багном і гноєм для других…». Що змінилося в діяннях української «еліти» та і всього суспільства? Треба, щоб Байден прилетів і розтовкмачив очевидне: американці давно усвідомили і світу показують, що тільки об’єднане, згуртоване суспільство з міцною економікою здатне протистояти зовнішнім ворогам і успішно боротися на світовій арені за національні інтереси задля добробуту своїх громадян? Європейці це зрозуміли після Другої світової війни. Українці досі сподіваються як не на путіних, так на байденів, але славу заздалегідь собі приписали. Радуймося!..
Григорій ЗАГРЕБЛЯ
