Президент Порошенко здатний навчити суспільство працювати і жити краще, ніж європейці
«Рошен» - світовий рівень в економічному «дурдомі»
З Петром Порошенком я познайомився в 1996 році. Тоді він, молодий український бізнесмен, приїздив у наше господарство. Не без гордості скажу, що ми приймали й досі приймаємо багато гостей, бо в нас є на що подивитися в плані розвитку сільськогосподарського виробництва. Та Петро (тоді я так його називав) чимось загадковим виділявся на фоні інших «туристів». У нього свій «нюх» на секрети успіху, цікавився такими, на перший погляд, другорядними питаннями, на які інші гості не звертали уваги. Як кажуть в народі, «копав глибоко».
На той час ні сам Петро, ні його батько Олексій Іванович, з яким я вже знався, не займалися агропромисловим бізнесом, але молодший Порошенко проявляв неабияку допитливість до технології вирощування цукрових буряків і нашої співпраці з американською фірмою «Піонер», що займається насінництвом та товарним виробництвом кукурудзи.
Мені було що розповісти. В 1995 році ми зібрали майже 21 тисячу тонн цукрових буряків, при середній урожайності 510 центнерів, і масштабно взялися за зернову кукурудзу із застосуванням американської технології. В подальшому і зупинились саме на цій культурі. Тоді я звернув увагу й на те, що Петро Порошенко має диплом економіста-міжнародника, а цікавився економікою нашого господарства ще радянських років, її реформуванням до європейських стандартів, іншими практичними питаннями сільськогосподарського виробництва. І подумав про себе: «Цей у бізнесі й батька «переплюне».
Олексій Іванович започаткував приватне виробництво ще в брежнєвські часи на території Молдавії, за що зазнав переслідування від каральних радянських органів. В Україну родина Порошенків повернулася в 1992 році, і практично з нуля взялася розбудовувати виробництво. Наголошу, не за допомогою бандитських розборок і розграбування народної власності, що тоді було «модним», а за рахунок власного уміння.
Батько, за фахом інженер сільськогосподарської техніки, і син – правник та економіст європейського рівня, зуміли створити те, що нинішні «євроінтегранти» чекають з простягнутими руками, як манну з неба. Хоча й вони могли в лихі 90-ті взяти в свої руки збанкрутілі підприємства і показати своє вміння. Скажете, це з області фантастики ? Для тупоголових і лежнів – так! Для ініціативних , розумних і працьовитих – реальність. Для успішного і перспективного бізнесу є ще одна умова – одержані перші прибутки не в офшори гнати, а вкладати в розвиток виробництва.
Порошенки поступово розбудовували сімейний бізнес, оживлюючи розвалені і напіврозвалені підприємства. В 2000 році взялися й за аграрний сектор української економіки, оскільки для їхньої кондитерської галузі потрібні були власний якісний і дешевий цукор, інша сільськогосподарська сировина. До речі, в складі української делегації Олексій Іванович і я літали в США за досвідом.
Нині Петро Порошенко – власник відомого в світі 
«Рошена», мільярдер, має багато заздрісників, навіть лютих ненависників, в генах яких сидить сталінський більшовизм. Та останнім часом і вони дуже захотіли в Європу. Але не хочуть усвідомити те, що в Європі створюють належний рівень життя не політичні горлопани, а такі, як Олексій і Петро Порошенки. Манна з неба там не падає. В цьому я особисто пересвідчився, об’їздивши всю Європу і Америку, в окремих країнах Азії побував. На їхньому досвіді і наше виробництво розвиваю, всупереч корупційно-хабарницькій системі. Звісно, вище голови натерпівся від неї, думаю, Петро Порошенко – ще більше, оскільки в нього значно ширші масштаби виробництва. І кому, як не йому, тепер і «карти в руки». Він не теоретично, а практично знає, які резерви розвитку економіки придавлені корупцією, хабарництвом і туподумством. Хоча б мінімізувати їх, і українське суспільство за добробутом підніметься вище країн Європи. Але досягти цього не допоможуть нам наші політичні «зірки», бо крім ляпання язиком і шулерства, вони більше ні на що не здатні. Маю на увазі не їхнє особисте злодійське збагачення, а процвітання держави.
Петру Порошенку - «зелене» світло
Це не підлабузництво, це обґрунтований вибір, в порівнянні з іншими претендентами на посаду глави держави. Тут я рішуче відкидаю такі поняття, як «земляк», «гарно говорить», «благодійник», «вишиванку носить», «колись чимось допоміг», «правильних ідеологічних поглядів» і багато інших аргументів, якими часто користуються наші виборці. А я так скажу, що ідеологічні оцінки не повинні відігравати вирішальної ролі навіть у виборі друзів, не говорячи вже про Президента. Головним критерієм тут,особливо в економічно відсталій Україні, на мій погляд, має бути вміння заробляти на себе і на суспільство, ділитися одержаними прибутками із співвітчизниками передусім через податки, а вже потім через благодійність. Така людина і в політиці відповідальна, і на державній службі працюватиме на розвиток, а не на фальшиве хизування перед народом, щоб любили і не помічали недолугість та злодійські вчинки.
Переконаний, якщо над щойно сказаним мною глибоко задумаються, скажімо, прихильники Юлії Тимошенко, неодмінно багато з них розчарується в «умілій ораторці».
Хочете додаткові аргументи? Нинішній палкий «борець» з корупцією, олігархами і взагалі несправедливістю була на головних ролях в команді прем’єра 
Павла Лазаренка, який показав перший приклад розграбування державної казни і вивезення та «відмивання» мільйонів за кордоном. Він перший український високопосадовець, засуджений у США за фінансові махінації, а його помічниця досі перебуває на кримінальному «гачку» російського правосуддя за підозрою в міждержавному хабарництві.
Нинішній кандидат у президенти Тимошенко горлопанить звідусіль, що вона зуміє домовитись з лідерами країн Європи і США про великий тиск на Путіна, і той вимушений буде повернути Україні Крим. Якщо вона така «ділова і вміла», то чому не добилася, коли була прем’єром, такого захисту при підписанні 
кабальної для України газової угоди? Навпаки, ми бачили тоді з телеекранів сяючі обличчя її і Путіна, а я й досі згадую злим тихим матом «блондинку з косою», коли підписую платіжку за газ. Переконаний, багато хто й на всю губу їй «дякує».
Прем’єрка «європейського рівня» першою скасувала всі дотації селу і ввела квотування на експорт зерна, чим розорила багатьох вітчизняних сільгоспвиробників, підготувала сприятливий грунт для поглинання їх агрохолдингами, які тапер заробляють мільйони на «тіньовому» продажу землі і прискорюють процес повного занепаду села.
Дивує ще одне: чому глави європейських країн не надто старалися, щоб добитися від Януковича звільнення її від «незаконної» кримінальної відповідальності? Вийшла вона на волю по трупах Небесної сотні. Тепер ще й обпльовує тих, хто організовував рятівний для неї Майдан.
Згадаймо, і перший раз піднялась «наша Юля» на владний олімп при допомозі помаранчевого Майдану, ще й друга-соратника посадила на президентський трон. Чому тоді не робила те, що тепер обіцяє? Не вистачило часу через постійну гризню з Ющенком? Де гарантія, що та ганьба не повториться? Ще не повернулася у владу, а вже «загризає» недавніх соратників і рятівників – Порошенка і Кличка, інших. Погрожує навіть третім Майданом, якщо не її оберуть президентом. Доклала й своїх рук до розвалу армії, а тепер піариться на створенні якоїсь міфічної гвардії.
Що ж виходить? Її вірні партійці Турчинов і Яценюк створюють свою Нацгвардію, оголошуючи мобілізацію за мобілізацією, а їхня лідерка заявляє, що вони не здатні захистити державу від Путіна, то вона вимушена набирати додаткову гвардію. І все це на горбу і за кошти бідного українського суспільства? Хочуть мати свої війська свободівець Тягнибок, олігархи Коломойський і Тарута, східні і західні інші самостійники та «захисники» нації, Ляшко теж збирає під свої вила військо… А хто їх і все наше суспільство годуватиме? Європа чи Америка?.. Працювати в полі і на заводі нікому буде…
Оце сиджу і думаю, які спогади залишилися від «старань» Тимошенко, зокрема в Бобровицькому районі? І постають картини її піару на фоні будинку 
Куровського, де половина «бідних» одержувачів квартир продали безкоштовне житло, або здають в оренду. Та ще її красування в цеху відродженого хлібозаводу, який з початку цього року знову не працює. Натомість за керівництва падлючого Януковича завершилось будівництво Озерянської і Новобасанської шкіл, виконаний великий обсяг на спорудженні Рудьківської, пробита глибинна свердловина в Бобровиці…Розчаровані бездіяльністю і тупістю «демократичної» помаранчевої команди, багато виборців і зробили свій вибір на користь Януковича. На що в майбутньому можуть розраховувати села, райони, Чернігівщина в цілому від Тимошенко? Знову на колотнечу в Києві і гарні обіцянки «низам»? І чи не винирне тоді на горизонті новий Янукович?
З Юлею Тимошенко гідно конкурує в замилюванні очей виборцям гарними гаслами лідер комуністів Петро Симоненко. Причому цинічно це робить людям літнього віку, пробуджуючи в них ностальгію за комуністичною «рівністю». «Червоний» народний депутат і на цяточку не червоніє, коли перед виборами обіцяє електорату повернути владу народу, забезпечити найбіднішим соціальний «рай», схожий на хрущовський комунізм. А коли в черговий раз потрапляє в парламент, про все обіцяне забуває, і голосує за ті закони, на які вкажуть диригенти Чечетови. Знову «опозиційними» стають комуністи перед новими виборами. І в черговий раз багато хто «клює» на їхню «нищівну» критику влади. Тільки ж у державному бардаку провідну роль відіграють і депутати від КПУ, бо вони теж представляють владу – законодавчу, наділену контролюючими функціями. Не можуть нічого там змінити? То навіщо туди пруться? Ще й у парламентську більшість записуються!... Може б з них вийшли хороші трактористи чи тваринники? Це з їхньої «легкої» руки так реформоване село, що скоро їстимемо замість м’яса, копитця, ріжки і писки з польської чи бразильської худоби. Пора вже згадати їм своє коріння і братися в селах за відбудову того, що самі розвалили. 
Он колишній Юлин журналіст Ляшко і той вхопився за вила. Чому б комуністам не взяти його попідруки і разом - у корівники чи телятники. У Верховній Раді від них все одно, як з козла молока. А голосно «мукати», «ревіти» і лобами стукатись можна й на фермі.
Правда, після того, як комуністи полишать парламент, виникне проблема у свободівців: на кому вони розминатимуть свої руки і горлянки, створюючи для путінського телебачення яскраві картинки? На кому гонорари заробляти від спонсорів?
Певний час я вважав Тягнибока справжнім патріотом України, а тепер ставлю його поруч з Тимошенко. І завдання в них одне – похизуватися на виборах. Якби в державі була нормальна ситуація, я б і слова не сказав проти їхньої політичної піар-затії. А коли виникає загроза, що до другого туру президентських виборів Україна в діючих кордонах може й не дожити, гратися у вождізм – не розумно і не патріотично. Он навіть у протилежному таборі недостатньо рейтингові кандидати в президенти сходять з дистанції, даючи «лижню» більш підготовленим соратникам, щоб не заважати їхньому темпу.
У Петра Порошенка є реальна перспектива виграти вибори в першому турі, якщо в нього під ногами не «плутатимуться» Тимошенко і Тягнибок. До речі, останньому соціологи прогнозують нижчий рейтинг, ніж Ляшку, бо той з вилами і горлянка в нього не хрипне від крику. Виявляється, нашим людям це більше стало до вподоби, ніж «свободівська» війна з пам’ятниками Ленну. Але знову повертаю співвітчизників до тієї реальності, що ні від крику Ляшка, ні від ура-патріотичних заяв Тягнибока, українське суспільство не стане багатшим, отже й люди не стануть краще жити. Та й з головним нашим злом – корупцією – політичні «шоу-зірки» борються тільки піарівським криком. Бо самі належать до категорії тих, кому «подають» на політичне життя і побут. Самі не вміють створювати великі матеріальні блага для суспільства, тому не зможуть і суспільство навчити ефективно працювати. В Україні є все необхідне, щоб її громадяни жили Гідно. Але українське людство на кожних виборах наступає на ті ж самі граблі і обирає до влади не вмілих менеджері з економіки і політики, а невмілих господарників і брехливих політиканів з «підвішеним» язиком. Потім плюємось на них, але не женемо достроково з влади. 
Хоча брешу, Януковича Майдан прогнав. От тільки, хто прийшов на його місце? І хто його туди поставив? Три сотні бездарних і трусливих депутатів? Що самі заховались були за спини беззбройних патріотів, а потім наввипередки побігли у звільнені престижні кабінети?
Вони в революційні дні не ризикували власним бізнесом так, як ризикував Порошенко. А він не сам живе, в нього є дружина, четверо діток і старенькі батьки. Жодного з інших кандидатів у президенти Росія так не «пресувала», не розоряла,як це робила з Порошенком. Він не злякався, не відступив, не втік за кордон. Навпаки, ставав живим щитом під Адміністрацією Президента і на Грушевського, їхав у окупований Крим, хоча реально міг там загинути…
«Розумно» говорить зараз з телеекранів «прийомний син» Януковича Сергій Тігіпко. А де він був тоді, коли «Сім’я» загострювала економічну, правову і суспільну кризу? Коли Майдан піднявся?.. Що зробив разом з іншими депутатами-регіоналами, щоб не полягла ота сотня незахищених людей? Чому своїх Лідерів не зупинили від ганебної втечі, ще й з накраденими в народу мільярдами? Тепер Тігіпко, та ще один «прозрілий» «януковчик» 
Добкін, із сльозами на очах «вболівають» за долю України і її народу. Не важко здогадатися, що зроблять доброго для держави і конкретних її громадян. Вони не справжні політики і державники, вони – політично-продажні пристосуванці, з хворобливим прагненням до власного збагачення. «Підхопити» таку «інфекцію» було від кого.
Кандидат у президенти Петро Олексійович Порошенко теж не ангел, дещо в його публічній діяльності й мені не подобається. Але з довгого списку претендентів на посаду глави держави саме він найкраще підготовлений для проведення в Україні кардинальних змін європейського рівня. Та і в Європі давно визнаний як вмілий організатор виробництва і дипломат, відповідальний політик. Таким поєднанням не може похвалитись жоден з колишніх президентів, а також з нинішніх кандидатів на цю посаду.
Написати статтю на підтримку Петра Олексійовича спонукала мене не якась особиста користь чи партійна симпатія. Я й раніше нікому не догоджував заради одержання преференцій від влади, ніколи не горів бажанням мати якогось владного портфеля, навпаки намагався бути якнайбільш незалежним від тієї влади, що одна другої була не краща. Але я глибоко усвідомлюю нинішнє становище країни, в землі якої покояться мої батьки, на землі якої я живу і живуть мої діти та внуки. І як можна бути спокійним, коли бачиш, як зібрана докупи із статусом незалежності Україна так близько опинилася на самому краєчку глибокої прірви, на дні якої вже ніколи не воскресне цілісна держава? Хто зупинить останнє смертельне її падіння? Звісно, що легітимно обраний, загально визнаний керманич. Тож відкиньмо всі особисті амбіції і жадоби помсти, партійні і суто людські симпатії, чванства і зіркові охмеління, щоб підпорядкувати своє серце і свій розум єдиній меті – обрання на посаду президента держави найбільш підготовленого і відданого Лідера-Рятівника. Ще й такого, що вміє по-європейськи працювати, й інших зможе цьому навчити. Це – Петро Порошенко. Богом і власним серцем благаю всіх – проголосуйте за нього. Не для себе, для вас це прошу. Я вже своє доживаю, а вам ще жити й жити. Мусите ж нарешті проголосувати не за Них, а за своє нормальне майбутнє!
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
