Поміщицьке село мріє про самоуправління
Соколівська сільська рада об’єднує п’ять невеликих сіл Бобровицького району, які землями межують з Київською областю. До об’їзного Броварського автошляху звідси – 50 кілометрів.
Незважаючи на близьку відстань до столиці, і те, що села газифіковані та потопають у зелені навколишніх лісів, демографічна ситуація тут непроста – загальна кількість корінних мешканців насилу дотягує до чотирьох сотень, з них ледь не половина пенсіонери. Але є й 17 дошкільнят, їх возять спеціальним автобусом у дитячий садок сусідніх Пісок. Чотири десятки учнів навчаються теж за межами своїх сіл.
Сюди часто з’їжджалася дворянська знать великої округи й земські та губернські чиновники. Для розваг запрошували драматичних артистів та співаків, талановитих вихідців з простолюду. За переказами старожилів, тут стартувала на велику сцену славетна Марія Заньковецька (Адасовська).
Давно немає й колгоспу «Україна», але залишилися земля, і немалої площі – більше семи тисяч гектарів. Проте не вся вона віддана селянам-пайовикам, немає і єдиного орендаря. Та сільрада, яку очолює протягом одинадцяти років Анатолій Павленко, зуміла організувати збір місцевих податків за користування землею орендарями та власниками різних форм господарювання. І невелика за населенням громада вважається мільйонеркою – власний збір становить 1 мільйон 200 тисяч гривень.
- Торік навіть на ремонт дороги використали 400 тисяч гривень із свого бюджету, - розповідав сільський голова. – У цьому році плануємо відремонтувати ще 400 метрів асфальтівки. Думали полагодити п’ять кілометрів дороги до Бірок, але вона перебуває на балансі обласного автодору, тож ми не можемо вкладати в неї свої гроші, бо фінансові ревізори притягнуть нас до відповідальності за «нецільове використання бюджетних грошей».
Назвав Анатолій Пилипович низку й інших проблем, що гальмують ініціативи «знизу». У вирішенні їх певні сподівання покладає на децентралізацію органів влади. Одначе з рішенням - до якої об’єднаної громади притулитися - не поспішають.
- Наші люди наслухалися лементу про цю реформу з телебачення і від окремих місцевих агітаторів, тому висловлюють думки стосовно й того, щоб запровадити своє самоуправління, - признався сільський голова. - Чую й інші думки.
- Ми компенсуємо Пісківському дитсадку за те, що приютив наших діток, - пояснив сільський голова Анатолій Павленко. – Оплачуємо перевізнику за автобус для пенсіонерів – двічі на місяць курсує до Бобровиці і назад. Порахували, що зможемо забезпечити зарплатою, робочим місцем і житлом сімейного лікаря, маємо змогу пролікувати у стаціонарній лікарні щонайменше трьох наших хворих в місяць. Знайдуться в нашому бюджеті гроші й на створення та роботу комунального підприємства. Бачимо реальні можливості й для збільшення бюджетних надходжень, отже й для розвитку сіл.
Для підтвердження останнього, Анатолій Пилипович показав нову схему самої Соколівки з розширеними межами. І пояснив, що в планах будівництво котеджного містечка для організованого відпочинку, адже Соколівка віднесена до зони зеленого туризму. Свого часу сільрада виділила землю для двох столичних садових товариств, засновники одного з них виступили інвесторами будівництва підвідного газопроводу, і по селу допомагали. Працюють і над питаннями організації зеленого туризму.
Намічені й інші плани, зроблені розрахунки, та ще немає впевненості, що невеличка громада з п’яти сіл зможе стати самодостатньою, передусім фінансово. Бо дуже багато неясності у цій реформі, багато кроків на її шляху не мають юридичного закріплення.
У Соколівці не розраховують на державні подачки. Не вірять і в те, що їх ощасливить «столиця» новоствореної громади, ще й коли та сама фінансово не самодостатня.
Он і з Нової Басані зачастили були агітатори, але крім гарних обіцянок, не називають жодної конкретної перспективи з розвитку економіки майбутнього територіального утворення. У невеличкій Соколівці працюють над розширенням бази оподаткування шляхом створення нових робочих місць, ще і в таких галузях, які не завдадуть шкоди зеленій туристичній зоні. Та й порядок взагалі тут у пошані.
Центр села – компактний, гарненький, навіть стародавні, ще панські, споруди не розвалені, в очікуванні на інвестора. Тут же височіє розлогий, двовіковий дуб, акуратно огороджений, з пам’ятною табличкою, на якій написано: «Треба вміти знати, що відбувається. Треба вміти пам’ятати, що було».
Підсумовуючи, можна сказати, що Соколівська громада і фінансово, і стосовно рівня моральності, наблизилась до статусу самоуправління, напевно, ближче, ніж багато тих великих громад, лідерам яких децентралізація потрібна лише для гетьманських «папахи й булави»
Коментують фахівці
Григорій Войток
