Політичний цинізм бере верх над людською совістю
Інтернет-видання «Інформаційний простір» винесло в розділ головних політичних подій в Україні за 23 листопада «життєво важливу сенсацію»: « Голова політради «ВО «Батьківщина» Арсеній Яценюк та депутати від її парламентської фракції взяли участь у Скорботній ході по 80-тій річниці голодомору». Процитувало також «історичні» висловлювання лідера опозиції « … нині – роковини великої трагедії українського народу, який знаходився у складі тоталітарної більшовицької совєтської держави. Цей тоталітарний режим знищував генетичний код української нації, код свободи … Саме тому для нас настільки знакове, щоб Україна підписала Угоду з нашими історичними партнерами, з нашою історичною родиною – з Європейським Союзом».
Скажіть, що суспільно-важливе вчинив Яценюк, що його треба виділяти поміж інших учасників скорботної ходи, ще й наголосивши на його лідерстві в політичній силі? Чи, може, він озвучив якусь нову оцінку подіям 80-річної давності?..
Хоча, деякою «новизною» таки повіяло від «головного» опозиціонера. Виявляється, основними «нашими історичними партнерами», «нашою історичною родиною» є Польща, Румунія, Німеччина, Литва?... Наголошую, мову веду не про сьогоденних європейських партнерів, яких більшість українців вітає, а про історичних. А чи не від них ще в 1654 році Україна побігла в нову, «московську кабалу»?... Залишилися ще в живих свідки того, як Сталін хотів бути в одній родині з італійськими і німецькими фашистами. Тепер Яценюк робить «відкриття», що це «наші історичні партнери», «наша історична родина»? Навіщо він «сипле сіль на рану» українським воякам, які звільняли Вітчизну від «історичної родини»? Чи це продуманий провокаційний вислів проти євроінтеграції?
На Чернігівщині в числі перших висвітлив «громадянський подвиг» опозиційних політичних сил «Високий вал». Ця Інтернет-газета теж виділила їх серед інших учасників скорботного мітингу. За які заслуги, з якою метою? Більше ні на чому їх піарити, то треба сказати на весь світ, що вони взяли участь у мітингу? Але там, безумовно, були представники інших політичних сил, певних громадських організацій, трудових колективів, різних релігійних конфесій, просто люди, що прийшли сюди не заради безкоштовної політичної реклами, а за велінням серця. Хто дав право якомусь ЗМІ підносити політичний цинізм вище людської совісті?
На фоні такого висвітлення заходів з нагоди 80-річчя голодомору набагато природніше і щиріше виглядає скорбота довгожительки з села Щаснівка Бобровицького району Мотрони Коновал. Вона з рідними і сусідами пом’янула невідомих хлопчика і дорослого чоловіка, яких голод загнав у чуже село і тут назовсім звалив з ніг. Згадала бабуся і своїх батьків, що за християнським звичаєм похоронили і пом’янули молитвами та борщем з лободи померлих пришельців, а ще відірвали від своїх голодних дітей склянку молока і грудочку каші із зерен гіркої чечевиці, щоб врятувати від смерті іншу невідому чужу дитину.
У простої селянки Мотрони Федотівни інше, ніж у Яценюків, бачення трагедії 80-річної давності – не мітингове, а реальне. Вона не розуміється на тому, хто може захистити Україну від нового голодомору – Євросоюз чи Таможній союз, але знає краще за будь-якого політика, що врятувало від голодної смерті їхню родину. Ні, не допомога Європи чи Америки, а домашня корівка. Була ще одна вагома обставина: місцеві активісти не забрали корову не тільки в Потапових (прізвище батьків), і у всіх сусідів. Тож у їхньому колгоспі й смертельного голоду не було. А от сталінські репресії не обминули працьовиту родину. На своєму городі вона виростила багато цукрових буряків. Влада зобов’язала вивезти їх на Бобровицький цукрозавод. Так і зробили, але одну підводу Федот Потапович вирішив закопати в ямі на зиму для своїх потреб. Та хтось із сусідів побачив і повідомив «куди потрібно». Батька малолітніх дітей запроторили в Ніжинську «кутузку» на півтора роки.
Можна погодитись з Яценюком, що у всьому тому винен «тоталітарний режим», але не можна забувати, напевно, й те, хто і як втілював той режим на місцях, на якому ґрунті він розвивався. І що робити, щоб у новому суспільстві й духу не залишилося від старих ганебних явищ? Поки що вони «роблять погоду» в нашій державі, що й за 22 роки незалежності не набрались розуму.
В 2004 році народ вийшов на Майдан і виборов владу для «європейських демократів». Що вони з нею зробили? Скількох політичних запроданців наплодили? Та бабуся Мотра не вірить, що оті, хто найбільше кричать за Європу, відразу стануть «європейцями» після підписання євроінтеграції.
Багато таких крикунів сидить і у владних кабінетах. Між собою вони сперечаються лише з однієї метою – критикою опонентів сподобатись потенційним виборцям. А народ хоч давно же й говорить, що «обоє – рябоє», але продовжує вибирати поміж них найбільш яскравих і «щедрих» на подачки критиканів. Можливо, через те, що інших не чують. Засоби масової інформації поділені між владою і «головними» опозиціонерами. І не встигнуть їхні хазяїни десь чхнути, як про це вже роздзвонять на весь світ. А про те, що конкретно хтось з них зробив для того, щоб саме українське суспільство наблизилось до європейських стандартів, не поспішають розповідати. Бо нічим хвалитися.
Останнім часом модним стало засуджувати вчинок Павлика Морозова за «зраду» своїх батьків. А скільки таких Павликів серед українських політиків? Більше того, вони вже стали настільки цинічними, що безсовісно піаряться на всьому: жертвах голодомору і фашистської окупації, героїчному вчинку юнаків під Крутамиі студентських протестах, проблемах афганців і чорнобильців, святкуваннях сіл і ювілеїв видатних земляків. З якого б приводу не збиралися люди, туди й біжать з політичними прапорами «захисники» народу. Ні, не допомагати, а горлопанити, щоб про них у газетах написали й по телебаченню чи Інтернеті показали.
Втім останні події на майдані в Києві та інших містах показали, що і владі, і опозиції не варто недооцінювати силу суспільного гніву. Звісно, опозиція «примазалася» й до цього громадського руху. Але на майданах все гучніше лунає, що люди вийшли на протест не заради підтримки певної політичної сили чи якогось її лідера, а відстоювати свій європейський вибір.
На новому майдані Юрій Луценко зі сльозами на очах покаявся за зраду ідеалів і демократичних планів Помаранчевого майдану. Чи не запізно?
Новий громадський протест спровокувала сама влада. Напевно, розраховувала, що очолять його «титуловані» лідери опозиції, які швидко все розвалять. Та початок був іншим. Яким буде кінець? Чим швидше візьмуть Яценюки до рук управління майданом, тим швидше буде кінець на користь влади.
Григорій Войток
