Низка вітчизняних інформвидань процитувала думку міністра енергетики та вугільної промисловості Ігоря Насалика, що «ціна на газ для населення має впасти на 5 відсотків», бо, наголосив, «питання ціни на газ є політичним питанням». Тобто, попереду президентські вибори, потрібно сподобатися електорату?
Міністр Андрій Рева, який займається соціальними питаннями, повідомив про підвищення газової ціни на 25 відсотків. Водночас порадував людей: «Якщо не домовляться з МВФ про надання кредиту, то і не буде потреби підвищувати ціну на газ».
Як бачите, обидва члени уряду ціну на газ ставлять у залежність від політичної доцільності, хоча це суто економічна категорія. І ціла низка вітчизняних та зарубіжних експертів доводять, що немає обґрунтування гнати ціну на газ до світових висот.
Почну з гуманітарної складової: як можна продавати газ за світовими цінами людям з найнижчою в Європі, якщо не в світі, зарплатою і пенсією?
Не менш дивною є й «економіка» газової ціни. Скажімо, населення купує газ не за кордоном, а у вітчизняних постачальників, які торгують газом і вітчизняного видобутку, якого вистачає на половину загальної потреби нашої країни, а для населення – в повному обсязі. Як то кажуть, й дурню зрозуміло, що собівартість цього газу на порядок нижча, ніж російського, закачаного через Європу. Чому ж тоді ціна на нього для населення повинна бути світовою? Більше того, йдеться про газ, видобутий з надр, які за Конституцією належать народу. Але на народному газі казково збагачуються одиниці, а десятки мільйонів інших конституційних власників повинні задовольнятися світовою ціною на свою ж власність? Та й невміння державних чиновників шукати дешевші додаткові джерела постачання зовнішнього газу не можна перекладати на гаманці споживачів.
Це аж ніяк не моє «філософське відкриття», про це дохідливо розповідали електорату лідери нинішньої влади і маститі народні депутати, коли були в опозиції до «попєрєдніков» та кандидатами в депутати. Прийшовши до влади на крові Майдану, швидко встановили ціну для «свого народу» в рази вищу, ніж була при «злодійських попєрєдніках». Списувати все те на певну ситуацію теж нечесно, оскільки ту ситуацію безвідповідально створили самі «євроінтегратори», а для виправлення її, видно, елементарної тями бракує, яку замінили модною говіркою: відсутня політична воля. Сам народ теж не поспішає питати «безвольних» про відповідальність за невиконання обіцяного на Майдані й перед виборами.
Загадкова «політика» й з лідером української корупції, пресловутим «Нафтогазом» – паразитичною прокладкою між добувачами і споживачами газу. Після останнього підвищення ціни на газ «прокладка» одержала за 2017 рік… 1,5 мільярда доларів прибутку. Російський «Газпром» – 1,63 мільярда. Але ця структура значно масивніша, вона і газ добуває, і відкриває та розвиває нові родовища, і торгує газом величезними обсягами. А «Нафтогаз» хвалиться лише мільйонними зарплатами й мільйонними преміями великій команді шулерської верхівки.
Прочитав у газеті «Вести» (від 19.09.18) й про те, як «Нафтогаз» шукає керівників на шість вакансій вищої ланки. Пошуки доручено маловідомому агентству, якому перерахували за «виснажливу» роботу… 22 мільйони гривень. Виходить, що пошуки одного посадовця коштують 3,65 мільйона гривень. О, дають! О, смітять народними грошима! Доцільно буде нагадати слова колишньої британської прем’єрки Маргарет Тетчер, що державних грошей не буває, то все гроші платників податків.
В Україні ж з людей знімають останню сорочку, щоб газові трутні купалися в доларах і діамантах? Мільярдними офшорами обростають і власники прихватизованих газових свердловин. Їм теж все мало й мало… А народу – «Слава Україні!».
Урядовці виправдовуються, мовляв, найбідніші одержують субсидії. Чому ж тоді невпинно зростає заборгованість (в мільярдах) оплати населення за газ? Причому 90 відсотків заборгованості накопичилося в 2017 році. Відповідь проста: в українському суспільстві величезна кількість людей не підпадає під статус найбідніших, вони просто бідні, й не мають права на субсидії. Та й що то за держава, яка спочатку довела стільки громадян до жебрацтва, а потім посадила їх на подачки?
Ще вища ціна на газ для промисловості, що невпинно тягне за собою ціни на продовольчу та промислову продукцію, всю комуналку, спричинює безкомпенсаційну галопуючу інфляцію.
Останнім часом рясно заговорили про чергову панацею для вирішення газової проблеми – впровадження та розвиток ринку газу. Вже й пагінці того ринку з’явилися. І наше господарство знайшло продавця з нижчою ціною, ніж в обласного монополіста ПАТ «Чернігівгаз». Зраділи, адже економія коштів на досушуванні зерна кукурудзи нового врожаю суттєва – в межах п’яти мільйонів гривень.
Але це не сподобалося монополісту, який залишився монополістом з постачання газу. Тому нахабно й відкрито почав ставити різні бюрократичні перепони. Що зміниться, коли запровадять широкий ринок газу, але залишиться монополіст із постачання газу? Вихід бачу один: власник трубопроводів повинен лише поставляти газ, а не торгувати ним.
І це цілком справедливо. Так працюють всі інші транспортники: автомобілісти, залізничники, моряки, льотчики. Стосовно ж нинішніх газових хазяїв, то практично вся їхня трубопровідна мережа споруджена без їхньої участі, сотні кілометрів прокладені взагалі за гроші населення і передані безплатно приватнику-монополісту. Наше господарство власні мільйони вклало в газові трубопроводи. Подібне можуть сказати й сотні інших господарств та підприємств. Тож монополіст повинен і якусь совість мати, адже не все на цьому світі вимірюється надприбутками. Втім, це вже, мабуть, подався у фантастику, закликаючи вітчизняних газових магнатів до совісті. Їх у правове поле не заженеш. А стосовно морального й поготів.
Та й ми, споживачі, ніяк не позбудемося очікувань манни з неба. Взяти хоча б і проблему обсягів споживання природного газу і ціни на нього – вона виникла не сьогодні й не вчора. Якби вчасно були спохватилися і включилися в її вирішення, тоді б не мали такого загострення.
Раділи, балакали, сіли й заплакали
Влітку 2012 року в газеті «Чернігівщина» (від 05.07.12) була опублікована моя стаття під заголовком «Чи не «спалимо» Україну «золотим» газом?» Питання риторичне, і більш актуальне, думаю, сьогодні. Тоді ж я намагався дещо охолодити загальнонародну радість від значного охоплення газифікацією населених пунктів. Стосовно ж суцільної газифікації сільських територій, то Україна виглядає краще, ніж, наприклад, Голландія. Бо там вважають, що опалювати хати у віддалених поселеннях газом – все одно, що обігріватися спаленими в грубах асигнаціями, бо значно розумніше це робити електроенергією. Голландія серед лідерів з видобування газу, та головними споживачами його є хімічна і металургійна галузі. Обігрівають газом 15 тисяч гектарів теплиць (найбільше в світі) та тваринницькі комплекси. Країна, яка вдесятеро менша, ніж Україна, посідає третє місце в світі (після США і Франції) з експорту сільськогосподарської продукції. Зайнято в аграрному виробництві лише один відсоток населення – такий рівень механізації. А в Україні? У газифікованих сільських хатах немає людей трудового віку. При нинішніх же цінах на газ пенсіонери неспроможні платити за «побутову цивілізацію».
Шість років тому вже прозвучали були перші тривожні дзвіночки про можливі непосильні ціни на газ – Росія почала їх піднімати. Кинулися збагачуватися на цьому й вітчизняні газівники в упряжці з державними чинушами, здатними лише красти й гарні поради роздавати.
Наше ж господарство серйозно взялося за програму скорочення обсягів споживання газу. Почали з побутової сфери: центральну контору, стаціонарні їдальні, низку інших допоміжних об’єктів перевели на опалення із застосуванням пелетів. Виготовляємо їх у власному цеху з «мертвих» відходів, що залишаються після очистки зерна кукурудзи. Раніше тисячі тонн непотребу вивозили на сміттєвий полігон.
Значно зменшили спалювання дорогого газу на елеваторно-сушильному комплексі, оскільки почали збирати кукурудзу з вологістю зерна, близькою до стандартної для зберігання, тож і досушувати треба не так багато. Для цього збільшили парк комбайнів «Джон Дір» до 42 одиниць, що дає змогу пізніше починати збирання зерна кукурудзи, досушеного природою, й завершувати до настання глибокої осені з дощами.
Відомо, що за власну програму зменшення споживання газу взялися й інші аграрники та промисловці, бо не сподівалися на язиколяпні обіцянки тодішньої влади, не покладають ніякої надії на нову владу, яка керує державою лише виходячи зі своєї політичної кон’юнктури і збільшення своїх статків.
В такій ситуації значно важче протистояти викликам недолугого управління державою рядовим її громадянам, не об’єднаним для контролю діяльності обраної влади. Ще й зі сподіваннями прожити за рахунок держави, забуваючи при цьому, що держава завжди живе за рахунок народу. Таку реальність можна назвати класичною для українського суспільства. Як і те, що впродовж усіх років незалежності в Україні точиться боротьба за владу, в якій переможці використовують виграш лише на власну користь.
Не стала винятком й післямайданна, «європизована» влада. Навіть навпаки – найгірша стосовно рядового населення. Оскільки у всіх сферах держаного управління та суспільного життя на першому місці ота ідіотія, що зветься політичною доцільністю. Вона вище законів і людської, християнської моралі, вище синівського обов’язку перед батьками й Вітчизною.
Ні на що не годні – здатні на все
Крізь проблему з газом яскраво проглядається вся гнила внутрішність владної машини та її політичних керманичів. Назву й головну причину такого ганебного явища для українського суспільства.
Не я придумав ту причину, а вичитав у прихильників психологічного напрямку в оцінці політичного лідерства. Так от, ті вчені вважають, що суспільство поділяється на психічно нормальних і ненормальних людей. І що найбільш цікаво, так це те, що саме ненормальні наввипередки здатні бути політичними лідерами. Бо саме в таких найкраще й найшвидше спрацьовує механізм прагнення компенсувати силою влади власні фізичні або психологічні вади.
Для прикладу вчені наводять Наполеона з його маленьким зростом, Леніна, Сталіна, Гітлера з їхніми явними й прихованими вивихами (таке й оточення) та цілу низку інших історичних вождів. Придивімося уважно й до найновіших лідерів, у тому числі й українських, у тому числі й післямайданних… Дурдом демонструє телебачення із залів парламенту, уряду, президентських структур, міністерств та відомств.
Показують випадки недоумства і з цивілізованих країн, але там суспільство пильно слідкує за діями своїх лідерів, вчасно ставить їх у правові та моральні рамки, ще й добиваючись від них виконання економічних та соціальних суспільних замовлень.
А в нас?.. Починаючи з початку 90-х…«Проковтнули» злочинну приватизацію «народної» економіки, а потім і її руйнування, заодно й дебільне роздержавлення колгоспів та радгоспів, ще більш дебільну «шокову терапію» з вітчизняними фінансами. «Проковтнули» зародження олігархату з апетитами агресорів. «Проковтнули» провальні результати правління помаранчевих патріотів, які ще й владу передали не кращим.
Потім суспільство ніби прокинулося, кров’ю вмилося. Але очі так і не розплющило, наосліп «витанцювали» на Майдані «очищених» євролідерів, не помітивши і їхніх вад. Невдовзі вже від них «проковтнули» небувалу в Незалежній ганебну втрату значних територій і зміну одного зовнішнього управління на інше. «Проковтнули» грабіжницьке падіння гривні, власне зубожіння в рази. Далі продовжуємо «проковтувати» ціни на газ – по три тисячі, по шість, по сім, по одинадцять тисяч… «Проковтнемо» й по п'ятнадцять, двадцять, тридцять тисяч?.. «Проковтуємо» європейські ціни на товари та послуги, геноцидну медицину, найбільш зажерливу корупцію, найбільш брехливу політику…
Складається враження, що українське суспільство взагалі не поділене на психічно нормальних і ненормальних людей – воно однорідне. Яке? Самі здогадайтеся. Та ще страшніші метастази від політичної доцільності.
Колись побоювався, щоб «золотий» газ не спалив Україну. Тепер бачу – ще страшніша погибель нависла. Невже й це готові «проковтнути»? Невже справді Кінець? Не вірю!!! Людський розум живучіший за будь-яку політичну доцільність – не одну вже пережив. Дасть Господь, і цю переживемо… якщо Господу допоможемо.
Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
