«Піднявся мій народ, і Україні бути !»
- Володимире Михайловичу, відомо, що своє трудове життя Ви присвятили роботі на землі, маєте наукову ступінь кандидата сільськогосподарських наук, написану не в науковому інституті, а в полі, працюючи агрономом, потім і головою колгоспу. Керували районом, тепер в керівництві великого агрохолдингу. Маєте вже внуків... І пішли на революційний майдан, причому, не просто подивитись, а разом з усіма активно протестувати… Що Вас туди погнало?
Тижнів за три перед Вільнюським самітом, де Янукович мав підписати угоду з Євросоюзом, я зателефонував одному товаришу – народному депутату з опозиційної фракції і запитав, чому вони не «беруть за горло» президента, невже не бачать, що він усіх обдурить? Товариш обізвав мене панікером, сказав, що євроінтеграція вже в них «у кишені». Це прозвучало настільки впевнено, що я сказав собі: «Якщо справді це відбудеться, то пробачу Януковичу всі його недолуго-корупційні методи управління державою і на президентських виборах голосуватиму за його кандидатуру». Мотивував тим, що угода з Євросоюзом примусить главу держави по-справжньому взятися за ефективні реформи і справжню боротьбу з корупцією та хабарництвом. Але оптимістичні мрії заглушувалися передчуттям недовіри до цього державника і політика. Воно, на жаль, збулося. І молодь вийшла на майдан. Я по телефону наговорив матюків другу-депутату і сам пішов до мітингарів. Там, куди не глянь, була молодь, яка говорила не про зіркові групи музикантів чи «кльові шмотки», а про євроінтеграцію.
Атмосфера майдану вселила в мене нову оптимістичну надію, що такою громадською силою «дотиснемо» Януковича. Напевно, в це багато хто вірив, пам’ятаєте, які перші багаточисельні євроінтеграційні мітинги збирались? Та Янукович був упевнений у своїй «нездоланній» владі. І енергія Майдану, справді, почала знижувати свій «градус». Повірте, аж серце защиміло…
Незадовго до революційних подій у Києві я побував у Польщі, і на власні очі побачив, як змінилась ця країна за останні 13 років, відколи я там не був. В України теж з`явився шанс стати на шлях цивілізованих змін.
Моє трудове життя так склалося, що доводилося бути «на передовій» в роки горбачовської перебудови, при невдалому керівництві всіх українських президентів, та найбільше «діставала» бандитсько-олігархічна влада Януковича. Лише один приклад: раніше за день могли зареєструвати в ДЗК більше ста договорів оренди землі, а ця команда увела такий порядок, при якому таку кількість за місяць не осилити, ще й додаткову «тіньову» оплату встановили – до 400 гривень готівки за один акт. Вчасно переоформити договір оренди стало неможливим. Можу навести не один десяток інших прикладів, коли, щоб одержати якусь довідку, мимо «чорної» каси банди не пройдеш.
З порядками донецького клану зіткнувся ще тоді, коли в їхніх краях, в Шахтарську, очолював велику аграрно-промислову компанію. Зрадів був, коли мене «переманив» у Київ засновник іншого агрохолдингу. Та скоро «донецька» влада накрила всю Україну. Я був упевнений, що «розшатати» її, а потім зовсім позбавитись, можна тільки шляхом втягнення України в європейські реформи. На жаль, мирна мрія цього досягнення з кожним днем все більше від нас віддалялася. На революційний кровавий шлях виштовхнула Майдан сама зажерлива, але безмозга влада.
- Багато хто вважає, що переломний момент на Майдані наступив уже 1 грудня, коли влада злочинно розігнала справді мирних протестантів, здебільшого молодь. Ви теж це відчули?
Перемога над Януковичем тоді ще навіть не «затуманилась» перед моїми очима, але побачив народження іншого українського суспільства. Воно віддзеркалювалося в оченятах 16-17- річних дівчаток, де не було страху і озлоби, там світилась радість і надія. А прибігали ці, по суті, діти, на Майдан з пакуночками бутербродів і термосами чаю чи кави. Ніхто не просив їх це робити, навпаки, ми, дорослі, радили їм не приходити сюди, бо не тільки здогадувалися, а й уже переконались, на яке звірство здатна влада. Та заборонити тим дівчаткам не можна було.
Після події в ніч на 1 грудня Майдан став розростатися небувалими темпами. Якось звернув увагу на розмову хлопця й дівчини, він говорив російською, а вона – українською. Подумав, що хлопець приїхав з шахтарського краю, а коли поцікавився, він відповів: «З Ужгорода». І прибув у Київ не з організованою групою, а сам. Почитав в Інтернеті, що «ідіоти у формі» побили мирних ровесників, і вирішив, що його місце тут, де й дівчину-землячку зустрів. Ну як у тій пісні про Смуглянку…
Кожна наступна кровава акція влади викликала нову хвилю зла і смертельної ненависті мирних мітингарів до силовиків. Шкода тільки, що по ту сторону барикади стояло багато й неагресивних солдатів Внутрішніх військ, яких ще й виставили наперед, як живий щит. А по цю сторону барикади йшли під кулі відчайдушні їхні ровесники. Я запитав одного, чи розуміє він, що може загинути? Те, як відповів звичайний юнак, мене гірким щемом у серці здавило. «Нас багато, всіх не вб’ють! – сказав самооборонець спокійно, навіть якось буденно. – Зате я знаю, що друзі, які залишаться живими, помстять за мене, і доведуть нашу справу до кінця. А це цінніше за моє життя».
Щось подібне я бачив і чув у радянських героїчних фільмах про війну. Дитям захоплювався, потім став усвідомлювати, що більшість ура-патріотичних висловів придумали письменники і артисти. На Майдані не війна із загарбниками, а протест проти існуючих порядків не народної влади. І в цій боротьбі наші хлопці готові покласти своє молоде життя на олтар перемоги заради кращого життя інших. Чи здатен на таку самопожертву хоч один «великий» український політик?
- На барикадах було багато жінок. Вони самі визначали для себе певну роль, чи ними теж командували сотники?
Був свідком, як три жіночки, років по 50-60, підійшли до чоловіків і напросилися допомагати їм розливати у пляшки «коктейль Молотова». Це ж треба було довести до такого стану матерів, яких Господь послав на землю народжувати нове життя, щоб вони вимушені ставати, по суті, воїнами, ще і в мирний час!
А як бабусі, з ціпочками в руках, приносили на Майдан їжу, можливо, приготовану за останні копійки своєї пенсії! Майданівці могли цілком обійтись без цієї допомоги, дякували і говорили їм про це, але й ображати не сміли. Випадково побачив, як до однієї такої бабусі підійшов оборонець майдану вже не молодого віку, взяв з її тремтячих, висохлих рученят ту їжу, обняв стареньку, тихенько подякував, а потім швиденько відвернувся і поспішив за намет, де вже він не зміг тримати в собі непрохані сльози. Згодом і я підійшов до нього, поцікавився, хто він і звідки. Сказав, що родом з Дніпропетровська, після Афгану працював на заводі, тепер займається дрібним бізнесом у сфері побутових послуг. На майдан приїхав вечором 1 грудня. Ніколи не був тонкослізкою, тут не стримався, образ покійної матері побачив…
Під такими живими враженнями я й пісню написав, в якій є такі слова:
Кипить козацька кров, і серце б’ється люто.
Піднявся мій народ, і Україні бути!!!
Бо доля в нас одна. І Україна – мати.
Нікому не дано над нами панувати.
Пісню я виконував на Майдані, одержав схвалення, а її текст подарував двом антимайданівцям.
Якось почув, як охорона Майдана не хотіла пропускати двох міцних молодиків, що були трохи напідпитку. Я розговорився з ними, обидва шахтарі, приїхали на антимайдан, з власної ініціативи вирішили подивитися, проти кого вони мітингують. Я умовив охорону пропустити їх під мою відповідальність, щоб зробити їм екскурсію.
Спочатку підвів гостей до кухні, де їх без черги пригостили борщем, потім показав «центральну» касу - прозорий ящик метр на метр і висотою до півтора метра, майже наполовину наповнений грішми. Разом стали свідками, як люди підходили і вносили свою пожертву.
Нашу зацікавленість помітив один молодий майданівець, підійшов до нас, завів розмову. Він з Рівненщини, робітник одного підприємства, взяв за свій рахунок відпустку і приїхав у Київ. До гостей у нього було одне запитання: чому серед білого дня вже напідпитку? Хлопці не стали щось придумувати для виправдання, а пояснили так, як воно є. Мовляв, вони шахтарі, перед спуском під землю часто «приймають» для хоробрості. І тут «трохи ковтнули». На це «західник» дав ровесникам пораду: «А ви краще помоліться перед тим, як спускатися в шахту». Навіть для мене це стало несподіванкою, притихли на якусь мить і гості.
На завершення екскурсії завів шахтарів до донецького намету. У спілкуванні із земляками виявили і спільного знайомого.
До своєї компанії хлопці поверталися протверезілими й з іншим уявленням про Майдан. Їхні організатори говорили, що то «бомжатник з проплаченими бандерівцями».
- Володимире Михайловичу, а Ви особисто що ще робили на Майдані, не кожного ж дня проводили екскурсії?
Я туди ходив майже кожного дня, правда, був там не зранку до вечора, але обов’язково приносив свіжу їжу для протестантів, коли не встигав її купити, жертвував гроші. Виконував і «чорну» роботу: розбирав бруківку, підносив цю «зброю» в мішку на плечах до передової, допомагав укріпляти барикади, кілька разів брав участь і в штурмі, але, звісно, не в першій шерензі, там були молодші і краще підготовлені.
На Майдані кілька разів зустрічав і дочку з її чоловіком. Перший раз аж очам своїм не повірив, у них маленька дитина. Пояснили, що на вечір найняли няню, а самі – сюди, де вирішується доля України.
А от з одним другом, військовим полковником, розсварися через Майдан, здається, назовсім. У розмові він пошкодував, що руйнується бруківка, а коли довідався, що і я до цього прикладаю руки, взагалі «вибухнув». Я написав вірша з цього приводу, присвятив його манкуртам і рабам Януковича:
В Небесній сотні всі тобі пробачать,
Та це зробить не зможу тільки я…
Бо Україна в горі гірко плаче
І з нею вся моя рідня.
Ти пожалів бруківки для Майданна,
Не хлопців, що за тебе полягли.
Ти служиш казнокраду і тирану,
Ще станеш генералом, послужи…
- Українське суспільство вже остаточно одержало перемогу?
Категорично – Ні! Я поцікавився думкою одного бойового сотника. Дослівно не можу процитувати, але наближено до сказаного перекажу його думку. Молодий чоловік запевнив, що Майдан не розійдеться доти, доки не побачить, що до керма держави прийшли не казнокради, хабарники, лобісти мільйонерів і взагалі невігласи, а слуги народу і Української держави. Якщо ж помітять, що й нова влада не краща за стару, то майданівці, наголосив сотник, поженуть ту владу ще жорстокіше і наполегливіше, ніж гнали клан Януковича. Думаю, цього достатньо для відповіді на останнє запитання.
Інтерв’ю підготував Григорій Войток
