Авторство цієї мудрості належить давньогрецькому філософу Сократу, що жив у п’ятому столітті до нової ери. На жаль, українці дожили до того часу, коли в багатющій на ресурси державі пересічній людині з кожним днем все важче дбати про своє здоров’я. За останніми статистичними даними більшість жителів області не можуть собі дозволити купити ліків.
Чекати кращого від держави на користь простолюду – вже чверть століття безперспективно чекаємо. Натомість народна мудрість гласить: «Весело чи не весело, а жити треба». І Україна ще не вмерла й при такій системі охорони здоров’я. Але чи довго так протягне? Адже на очах невпинно вимирає українське суспільство, вже 42 мільйони з гачком залишилося.
Ця сумна статистика не оминула й Бобровицький район взагалі та кожен його населений пункт зокрема. Он і в найбільшому в районі селі Кобижча на сходці 
громади сільський голова Дмитро Лесенко констатував, що в минулому році народилося 33 немовлят, а померло людей втричі більше. І це не в якомусь віддаленому «забитому» селі, Кобижча розташована за 10 кілометрів від райцентру, має залізничну станцію і зупиночну платформу, де щоденно сотні людей сідають на електричку, щоб доїхати на роботу в Київ. Робота є у місцевих установах та приватному бізнесі, створює робочі місця ТОВ «Земля і воля». Завдячуючи передусім цьому господарству й бюджет наповнюється, має громада іншу надійну підтримку. А недавно в село приїздив генеральний директор ТОВ «Земля і воля» Леонід Яковишин, щоб обговорити з людьми, по яких головних напрямках розширити ту підтримку. Відразу ж запропонував чи не найважливіше – поліпшення медичного забезпечення, повідомивши, що започатковує благодійний фонд для підтримки сільської медицини та здешевлення лікування передусім для людей, які фінансово не спроможні дозволити те лікування.
Присутні на сходці схвально зустріли цю ініціативу, трохи притихла й місцева медичка, що з першої хвилини появі в залі Леоніда Григоровича «наїжачилась» проти нього. Вона весь час бубніла до сусідки, мовляв, всі вони однакові, яка їй користь від того, що «Земля і воля» успішно працює… Кілька «шпильок» кинула вголос. А на прохання сказати односельцям, яка в сільських медиків немічна зарплата, демонстративно заявила, що вона не зобов’язана звітувати.
Насправді, ніхто й не вимагав у неї звіту, хоча варто б, напевно, пам’ятати й те, що навіть її малу зарплату виплачують з бюджету, який справно наповнює виробництво, 
очолюване Леонідом Яковишиним. Більше того, ця зацікавленість виробничника мала обнадіюючи наслідки: оцінити ситуацію та підвищити зарплату медикам за рахунок озвученого ним фонду: медсестрі до 4 тисяч грн., а лікарю – до 7-8 тисяч.
Але й після цього 
кобижчанська медичка не переставала шукати причини для «колючок». І так цим захопилася, що проґавила важливе. Начальник місцевої пожежної охорони В’ячеслав Бушура звітуючи про роботу наголосив, що доводиться працювати на спецмашині тридцятирічної давності з давно застарілим обладнанням. На це відразу відреагував Леонід Григорович, пообіцявши, що «Земля і воля» придбає для села нову автомашину. Від такого повідомлення стрепенулася й медичка, почала говорти про необхідність і машини для їхньої амбулаторії, бо нічим до хворого виїхати. Обурилась й тим, що цього питання ніхто не підняв й з присутніх у залі.
Але й про пожежну автомашину нагадав не хто інший, як фахівець. Певна річ, він прийшов на сходку не «їжачитись», а відзвітувати про роботу і розкрити головну проблему. Навіть не плакався, і одержав бажану підтримку, яку односельці зустріли дружніми оплесками. А потребу в машині швидкої допомоги «замилювала» колючками на адресу Яковишина сама медичка та ще одна молода, повна сил, жінка, що пристала була до генерального директора із запитанням: чи перевіряє він ваги, на яких зважували їй зерно за земельний пай? Мовляв, вона виявила недостачу.
У Кобижчі майже тисяча пайовиків, з них лише одна пайовичка заговорила про неправильні ваги. І коли заговорила – майже через півроку, як одержувала те зерно? Що їй заважало відразу встановити справедливість? Це питали її односельці. Та жінка була «запрограмована» на своєму: вона задала запитання, а генеральний директор повинен їй відповісти, і тільки він!
Через ось таких «борців за справедливість» забули не лише про швидку допомогу, а й про проблему споювання молоді. Дехто спохватився, коли 
дільничний інспектор поліції Андрій Шульга відчитався, що за минулий рік був складений… один протокол за продаж неповнолітнім спиртного. Кілька жінок в один голос здивувалися – чому тільки один? Мовляв, у місцевих пивнушках молодь і до трьох ночі, буває, веселиться, і школярів можна там побачити.
Дільничний спробував виправдатися зустрічним звинуваченням батьків, що не контролюють дітей у нічний час. І він в чомусь правий. Та дивним є й те, що жодного занепокоєного голосу з цієї проблеми не чутно було від педагогів. Невідомо, чи й були вони на тій сходці, хоча зібрання проходило в допоміжному шкільному приміщенні. І розглядалися на сходці й соціальні проблеми.
Стороною пройшла питання п’янства серед молоді й фахівець по Кобижчі районного 
центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді Валентина Шульга. Вона довгенько розповідала, хто з місцевих підприємців давав цукерки і м’які іграшки для дітей з обмеженими функціональними можливостями та інших нужденних.
Звісно, й це потрібно робити. Хоча такі благодійні акції проводяться і в інших селах, навіть без участі фахівця від районного центру. У Кобіжчі ж проживає 645 дітей та молоді до 18-тирічного віку. На сходці люди, мабуть , не випадково занепокоїлись випадками п’янства серед таких односельців. А фахівець звітує, хто скільки цукерок дітям виділив з свого магазину.
До речі, в Кобижці працюють 27 магазинів і два кафе. Їхні власники «ощасливлюють» дітей, за це їх хвалять, але здебільшого не переймаються тим, щоб їхні магазини стали окрасою центру села. Чекають навіть, щоб «Земля і воля» приїхала й заасфальтувала під дверима їхніх торгівельних точок. Мовляв, асфальтує ж не тільки дороги, а й весь центр села.
До слова, Леонід Григорович радився з кобижчанцями й з приводу упорядкування головної площі села, якою її хочуть бачити місцеві жителі. Адже роботи вже ведуться.
Давно назріло в Кобижчі й питання розширення дитячого садка. Клубу немає… Стосовно останнього, генеральний директор «Землі і волі» сказав, що недавно мав випадкову зустріч з відомим земляком, колишнім банкіром Федором Шпигом, і запропонував йому долучитися фінансово до будівництва в його рідній Кобижчі будинку культури. Свою долю внесе товариство «Земля і воля».
Тобто, й будівництво вартості на кілька мільйонів можна вирішити, але бажано, щоб і керівництво та актив села теж найшли дорогу до свого багатого земляка.
Порадував Леонід Григорович окремо земельних пайовиків: торік оплата за пай становила 7 відсотків оціночної вартості землі, в цьому році буде 8 (більше 10 тисяч грн..), в наступному – 9, а в 2018 – 10 відсотків. Середня зарплата працівників сягне в цьому році за 7 тисяч гривень. Усі ці підвищення супроводжуються й збільшенням відрахувань до бюджету. Це можливе при ефективній роботі господарства.
Обговорили на сходці в Кобижці й інші проблеми життєдіяльності громади. 
Голова Бобровицької районної ради Тетяна Ковчежнюк роз’яснила питання децентралізації, на конкретних прикладах розповіла про негативні наслідки від поспішності у проведенні цієї реформи.
Зацікавлена розмова відбулася між виконавчим директором ТОВ «Земля і воля» Валентиною Черняковою та учасниками сходки. Спілкувалися навіть після офіційного її завершення. Просили кобижчанці й допомоги односельцю-погорільцю, на що виконавчий директор пояснила, що «Земля і воля» вже виділила 34 тисячі гривень. Підійшла до Валентини Онисимівни й ота жіночка, що вимагала пояснень від генерального директора. Але вже без ультиматумів. Спочатку б так, може, встигли б знайти рішення й по ще кількох проблемах села? А балаган – він і результати має балаганні.
Григорій Загребля
