Опасань для майбутнього «князя» Левченка?
Історична довідка. 
Князь Ярослав у ХХII столітті зробив поселення людей на території, що нині належить селам Ярославка, Стара Басань і Нова Басань, для опасання – свого захисту, коли виїжджав на полювання, а також від набігів половців. У подальшому цю територію підселили біженці з півночі Російської імперії. Змінилося й заняття людей: замість «опасання» вини зайнялися хліборобством і ремеслами. У 16-17 століттях, коли в Європі з’явилися паростки капіталізму, європейські промисловці активно зацікавилися продукцією колишніх опасанців: і пішли хури з зерном, деревним вугіллям, смолою та живицею, потягнулася гоном худоба на Львів, Варшаву, Гданськ. Назад везли скло, мило, фарби, тканини, прикраси.
Чому я поринув у такі роздумами? Бо розгледів слід з отієї древньої і середньовічної історії, який пролягає й до сьогодення, - ото як стали колись сировинним придатком для Європи, то й досі ним слугуємо.
А ще – високо стали піднімати голови ті, хто вважає себе нащадком древніх князів. Після оголошеної недавно бездумної урядової децентралізації, вони кинулися утворювати свої опасання. Приклад цьому демонструє й Новобасанський сільський голова Володимир Левченко, який захотів огородити своє «володіння» навколишніми поселеннями. Це вже не історія, а сучасна комедія.
«Сватання на Гончарівці», «Весілля в Малинівці» чи «За двома зайцями»? Чи все – в одній купі?
У згаданих кінокомедіях майстерно показана давня українська соціальна реальність, найгірші прояви якої не вийшли з «моди» і в сьогоденні, добре помітні у «незалежному» суспільстві, зокрема і в парламенті та уряді, у місцевому самоврядуванні, серед простолюду. Саме з низових прикладів пропоную й почати пошуки сучасних прототипів героїв класичних комедій.
Нещодавно до моїх рук потрапили папери з державним «штемпелем», в яких викладене «державної ваги» розпорядження сільського голови Нової Басані Володимира Левченка від 20 травня 2015 року: «Ініціюю добровільне об’єднання Новобасанської, Пісківської, Старобасанської, Бригинцівської, Щаснівської і Соколівської сільських рад в Новобасанську об’єднану громаду з центром у селі Нова Басань». Далі в «гербованому» листочку від Левченка прописані пункти про проведення громадського обговорення його ініціативи у вказаних ним селах, включення відповідного питання до порядку денного сесій сільських рад.
Відразу ж зазначу, що з того «сватовського» залицяння нічого не вийшло: від сіл-обраниць Левченко одержав «гарбуза», як отой Стецько з кінокомедії «Сватання на Гончарівці».
Та «наречений» не здався. Повторну пропозицію «руки й серця» він недавно послав своїм «нареченим» через «сватів», що засідають у виконкомі сільської ради, з таким приписом: «Просимо повторно розглянути пропозицію сільського голови Левченка В.В. від 20 травня 2015 року щодо добровільного об’єднання територіальних громад…».
Звісно, нічого протизаконного немає у тому «сватовстві». Комедія з трагедією в іншому: яке «сімейне» щастя пропонує «наречений» своїм «обраницям»? На які «шиши» їх утримуватиме?
Пам’ятаєте, в кінокомедії «За двома зайцями» мати красуні Галі хотіла віддати заміж дочку за 
«багатого Голохвастова», який насправді виявився банкрутом. Щось подібне проглядається й у «багатого» сільського голови Левченка. На перший погляд, Новобасанська сільрада не бідна, у неї на рахунку крутяться гроші. Скажімо, в 2015 році одержала власних доходів аж 2 мільйони 352 тисячі гривень, що найбільше серед сільських рад Бобровиччини. Правда, на мільйон з гаком менше, ніж у 2014 році. Але й цей мінус не головний у фінансовій неспроможності Новобасанської сільської ради: видатки на установи, які розміщені на території сільради, в 2015 році сягнули за 7 мільйони гривень. 
Зокрема школи «з’їли» 3 мільйони 671 тисячі гривень, лікарня і ФАПи – 1 мільйон 682 тисячі, бібліотеки – майже 100 тисяч гривень. Все те - дотація «зверху». А об’єднані громади створюються то з метою досягнення фінансової самодостатності. Її можна поліпшити за рахунок скорочення адмінперсоналу по селах, але та фінансова економія виявиться насправді десь вдвічі меншою, ніж потрібні будуть видатки на збільшення адмінперсоналу в Новій Басані, яка повинна буде перебрати на себе адміністративні функції райцентру.
Не поправлять фінансову ситуацію й п’ять «обраниць» об’єднаного «нареченого», бо на їхньому бюджетному «приданому» теж не розженешся. Хіба що доведеться вдатися до скорочення витрат на соціальну сферу – позакривати «зайві» школи, медпункти, культурні заклади?..
А що?.. Он князь Ярослав Всеволодович вісім століть тому взагалі не переймався школами, лікарнями … і нічого – правив, з половцями воював, правда, не завжди успішно.
Стільки часу минуло відтоді, а український край продовжує страждати від «кочових» набігів, від недолугих «князьків» - як столичних, так і місцевих? Їм тільки б покерувати та щось собі хапонути. Бо в Україні «золоті» умови для таких – відсутня реальна відповідальність за обіцяне і не зроблене. А якби було навпаки, по-європейськи? То чи зважився б, наприклад, той Левченко натягувати на себе нового «хомута» в новій упряжці?
Та він добре знає, що оте його «сватання» до чужих сіл аж ніяк не означає для нього … перти плуга. То всього-на-всього забава в децентралізацію. Натомість дуже безвідповідальна і жорстока забавка. Ну просто як ота затія Гриціана Тавричеського з кінокомедії «Весілля в Малинівці». Пам’ятаєте, як «серйозно» він готувався до заручин з дівчиною, навіть священика велів привезти для виконання обряду вінчання. А потім, сам признався батьку, - думав погратися з красунею і кинути її, знеславити, розтоптати… Схожий фінал може чекати й у поспішно та недолуге створених об’єднаних громадах. Вже є такі і в нашій області. «Засватаним» людям багато доброго наобіцяли новоспечені «князьки» та столичні урядовці. Можливо, на перших порах держава щось і кине їм із своєї дірявої торби, хоча й цього не поспішає робити, а потім, через рік-два, ймовірно сказаже: досить – ви повинні самі для себе заробляти, самі фінансувати школи, лікарні, культурні заклади та іншу соціальну структуру.
А на чому заробляти в тій же Новій Басані? Зараз багатство сільради складають переважно платежі за оренду земель запасу і резерву. На щастя Левченка, його попередники постаралися, щоб зарезервувати багато таких земель. Але ця «лахва» може скоро закінчиться: над тими землями давно вже повисли грошовиті мішки, як круки над падаллю. І вони неодмінно накинуться на ласі шматки, і сільрада втратить свій головний дохід. Що тоді?..
Один податок таки «децентралізували» й без об’єднання громад: 65 відсотків із зарплати працюючих залишається місцевим бюджетам (було 25%). Та щоб цей податок став домінуючим, потрібно настирливо працювати над створенням нових робочих місць, іншими словами, - над розвитком виробництва і сфери побуту, що, до речі, було в селі ще за радянських часів. В ініційованому Левченком «весільному контракті» й словом про це не сказано. Не признався «наречений» перед заручинами і в тому, що вже більше року в судах розглядається його кримінальна справа…
Чим закінчиться вона – важко гадати, враховуючи «чистоту» української судової системи. Та й цікавлять мене передусім причини виникнення тієї кримінальної справи, а не її фінал. Бо ті причини – то доповнення до сучасної трагікомедії українського суспільства.
Людині потрібний розум, а не золото
Цю мудрість десь вичитав і цілком з нею погодився. Натомість, до неї не дослуховуються українські державні й політичні лідери, та й народ чомусь наївно сподівається прожити за рахунок держави, забуваючи при цьому, що держава завжди живе за його рахунок. Оту наївність вміло підігрівають «народні» урядовці гарними обіцянками. А поширюють на місцях брехливі обіцянки - Левченки. Не забувають вони й про свої блага – є з кого брати приклад. Скажімо, новобасанський голова виписав собі премію в сумі… річної пенсії пересічного пенсіонера. А людям задурює голови перспективами об’єднаної громади.
Ні, я теж за те, щоб у голови територіальної громади була гідна платня, але її треба заробити, скажімо, створенням у селі додаткових джерел поповнення бюджету, умов підвищення добробуту односельців, умілим розв’язанням соціальних проблем. А що в активі Левченка? Ну дещо зробив у центрі села за гроші, що надходять до бюджету й без його участі, та ще на передвиборчі подачки. А от, наприклад, на ремонт доріг більше витратило наше ТОВ «Земля і воля», ніж його бюджет. У великому селі немає дитячого садка, розвалюється клуб ще панської споруди, центральні вулиці заростають бур’янами…І за це сільському голові величезна премія?
Новобасанський голова не єдиний, хто таким способом поліпшив свій добробут. Багатьох з інших уже й до відповідальності притягнуто, і навіть за менші суми, ніж премія Левченку. Певно, у них не було достатньо можливостей «відбиватися» в судах.
Кожен такий випадок його фігуранти і деякі журналісти пояснюють тим, що низькі зарплати в голів громад та інших державних чиновників. Чому ж тоді вони так рвуться на «дешеві посади»? Адже навіть в українському державному бардаку існують можливості непогано заробляти. Тобто, і в нашому суспільстві актуальна народна мудрість: «Людині потрібний розум, а не золото».
У попередньому номері газети я розповідав про Макіївську громаду сусіднього району. Там зібрано власних надходжень не менше, ніж у Новій Басані (більшому селі), і з благоустрою багато зроблено, але сільський голова не виписував собі премії, до низької зарплати голови він додає виручкою з домашнього господарства. І над проектами громади працює конкретно.
Тобто, можна і в селах по-різному господарювати. Веду також до того, що невміле та злочинне управління державою, її суспільством, бере початок на «низах» – у трудових колективах, у територіальних громадах, у районах…
Мені розповідали, як одна бабуся з Нової Басані захищала Левченка: «Васильович хоч і взяв щось собі, але і в селі дещо зробив». Тож не дивним є й те, що з подібною аргументацією дехто захищає й … Януковича. Мовляв, до влади дорвалися ще гірші Януковичі… Втім, думаю, навряд чи в якій родині стануть виправдовувати нехазяйновитого батька тільки тому, що є ще гірші батьки. А в суспільстві, виявляється, ще страшніше можна виправдати. Звісно, далеко не в кожному суспільстві, а лише в такому, як українське, давно назване вдовиним, де підлість, дешевизна і злочинна недолугість тисне на людей сильніше, ніж злидні.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
