Об’єднані громади без економіки – це не реформа, а руйнація сіл
На щастя України, не вся молодь бігає у балаклавах
Ще одне заспокійливе для мене: успішною економікою нашого товариства «Земля і воля» зацікавилися кілька громадських молодіжних організацій, просяться приїхати до нас на практичну екскурсію. Дві студентські групи з Чернігова і одна з Ніжина хочуть теж на власні очі побачити результати економіки сільськогосподарського виробництва. Надійшла від медійної громадської організації пропозиція про організацію прес-туру в наше господарство. І в пресі з’являються повідомлення про участь молоді в економічних результативних проектах.
З усього цього й роблю висновок: на щастя для України, не вся молодь бігає в балаклавах чи чекає на безвіз, щоб якнайшвидше податися світ за очі з рідної землі. Підростає в нас і така молодь, яка цікавиться й успішною роботою на благо себе і рідної країни. До речі, багато таких працівників і в нашому господарстві. Головне завдання держави, вітчизняних виробників – створити такій молоді відповідні умови, щоб вона своїм розумом і своїми руками випробувала практичну економіку на виробництві. Особливо це актуально зараз, коли «верхи» бездумно кидають суспільство в безголово-придумані різні реформи. Та найбільш небезпечне для нашої країни, на моє глибоке переконання, те, що кураторами тих реформ і розгорлопаненої євроінтеграції уряд призначає фахівців, не «обкатаних» на вітчизняній економіці, в тому числі й молодих, а садовить на «тепленькі» місця недосвідчених випускників якихось європейських чи американських бізнес-шкіл, як правило, з числа «золотої молоді», або й іноземних громадян. І ті, й ті, як уже стало відомо, настільки далекі від українського багатогалузевого господарства, менталітету та споконвічних традицій українського народу, як наша планета Земля далека від найдальшої планети Нептун. Які результати від таких реформаторів – самі все бачите. Багато хто з тих «новітніх» реформаторів, добряче підзаробивши за короткий час, уже п’ятами накивав, їхні фізіономії помічені на дорогих курортах і в нових маєтках. Натомість недолуго-злочинні кадрові експерименти тривають.
Ні, я не проти черпання науки й досвіду в кращих зарубіжних організаторів і технологів передової економіки. Але наголошу – треба вчитися в них, а не тупо щось наслідувати і натягувати на дурну голову те, що явно не налазить, по швах і по живому розлазиться. Така дурість не аналізується, а майстерно замилюється гарно зліпленою статистикою про «успішні» реформи і скигленням про руку кремля.
Присутні приклади й навпаки: європейці й американці намагаються з усіх сил ткнути носом наших реформаторів в успішно випробуваний досвід, але даремно: українські керманичі гнуть свою лінію, лише їм вигідну, а потреби пересічної людини – для цього існують гарні лозунги й обіцянки. Чи не найяскравіше це просвічується, як рентгеном, у ході розрекламованої реформи, яку охрестили децентралізацією влади. Не вперше звертаюся до цієї теми, бо вона найближча нам, тим, хто живе й працює на землі, хто взяв на себе відповідальність за долю сільських родин. І це не пишномовні слова, бо ситуацію бачу наяву, постійно працюю з цією ситуацією. Тож і недолугу і аж анекдотичну дурість у проведенні цієї реформи бачу власними очима, осмислюю своїм досвідченим розумом.
Кожному району – по кілька чиновницьких команд?
В одному інформаційному виданні побачив фото гарного молодого чоловіка на фоні якогось адмінприміщення, а в інформації почитав, що це новопризначений головний спеціаліст відділу муніципальних ініціатив, інвестицій та багато чого іншого з модними іноземними назвами. Далі йшло розгорнуте пояснення тій посаді з довгою назвою в новоствореній об’єднаній громаді Менського району. Виявляється, молодий головний спеціаліст шукатиме по всьому світу гранти (подачки) для потреб своєї громади. І вже вивчив досвід одного села, яке десь виграло грант для освітлення вулиці.
Наскільки мені відомо, раніше таких посад не було ні в районних адміністраціях, ні, тим більше, в сільських. Тепер таких шукачів «дурняку» призначають об’єднані громади. І це, боюся, лише початок розширення бюрократичного апарату з новими «модними» посадами. І створюватимуться в районах замість однієї адміністрації по кілька, в залежності від того, на скільки «князівств» порозривають райони. Хтось може сказати, що на нові посади призначатимуть і молодь, про яку вів мову вище. Згоден, але на яку роботу – гроші десь старцювати? А хто займатиметься найголовнішим для всього нормального світу – економікою?..
Та й пошуки грантів – далеко не нове явище. Наприклад, у Ярославці, що під Бобровицею, і без спеціального головного спеціаліста виграли європейський грант, за який у приміщенні школи встановили сучасні вікна. А ще, знову ж без євро-посадовця, ярославська громада одержала торік від нашого господарства велику допомогу фінансами і будматеріалами для капітального ремонту приміщення дитячого садочка і на ремонт школи. Для бюджету місцеві мешканці заробили в товаристві «Земля і воля» майже 300 тисяч фіксованого податку, майже 200 тисяч надійшло в скарбницю села від оренди землі.
Близько двох мільйонів гривень заробила торік у скарбницю Кобижчанська громада, ми надали благодійності для соціалки майже на сто тисяч, також придбали нову пожежну машину і відремонтували дороги до села та на головних вулицях по селу.
Такі приклади можу наводити по всіх населених пунктах, де ми орендуємо землю. Вміють заробляти гроші й інші села. І гранти дехто виграє. До речі, читав якось, що пошуками грантів давно вже займаються громади Куликівського району, за ці кошти дитячі садочки ремонтують, у селах водогони проводять і вулиці освітлюють. Успішно там розвивають місцеву економіку, в тому числі й за участю молодих кадрів. І район не розривають на кілька міні-районів, не плодять нові євро-посади для старцювання і паперотворення.
Я теж виступаю проти розірвання Бобровицького району на кілька об’єднаних громад, про що й раніше писав. Зараз приємно зазначити, що переважна більшість сіл погоджується об’єднатися навколо Бобровицької громади, визнаної в Чернігові найбільш самодостатньою в області – фінансово і соціально. Проте запущений процес створення й об’єднаної громади навколо Нової Басані. Остаточного рішення в Києві ще не прийнято, та мене найбільше дивує процес на місцях. Знаєте, чим зараз переймаються ініціатори того об’єднання? У самому центрі майбутньої громади, а насправді нового Новобасанського району, не вистачає приміщень для розміщення чиновницького апарату. Гомонять у селі, що окремі відділи, мабуть, доведеться розміщати у… Новому Бикові, там є й кандидати на посади, вони ж і найбільш активно агітують за створення окремої громади.
А от скільки планують створити робочих місць для молоді, яка їздить на роботу в Київ, не говорять теперішні й майбутні посадовці. Може, тримають у секреті? Але коли наше господарство взяло в Новій Басані частину землі в оренду, то ми там створили більше сорока робочих місць, у тому числі й для молодих механізаторів і водіїв, які працювали за межами села. І не засекречували таку добру справу, якщо вона справжня. З іншого боку, вже не стає таємницею те, що, напевно, будуть закриті Старобиківська школа-садок і Білоцерківська школа. А от Бобровицька об’єднана громада не передбачає такої «оптимізації» дошкільних і шкільних закладів, оскільки вона має кращу фінансову перспективу.
Або й таке практичне питання: створять у Новобасанській об’єднаній громаді (якщо така оформиться) свій відділ культури, а самого будинку культури немає, старе його приміщення в аварійному стані. Де ж розмістять сам штат відділу і де культурні заходи районного рівня проводитимуть?
Справедливо буде сказано, у Новій Басані й у таких умовах сформувався хороший колектив художньої самодіяльності. Невже для подальшого розвитку колективу і сільської культури взагалі не вистачало лише свого «міністерства культури»?
Створять свій відділ освіти – може, він нарешті побудує типовий дитячий садок? Але, скажімо, в Ярославці, Старій Басані, Рудьківці, низці інших сіл району повідкривали дитячі садочки і без створення своїх «міністерств» освіти. Отже, не у формуванні нових чиновницьких структур криється розв’язок сільських проблем. Це нам і столиця підказує: там «понароджували» он скільки антикорупційних органів із зарплатами, вищими за європейські, а який результат бачимо?
Децентралізація ще не завершилася, а в окремих об’єднаних громадах уже відмовляються від створення своїх відділів охорони здоров’я, бо немає ні грошей, ні самих «міністрів». У інших громадах настирливо нагадують селянам, щоб поспішали укладати договори на надання медичної допомоги з сімейним лікарем, оскільки з 1 липня первинна ланка медичних закладів може перейти на нову систему фінансування, за якою лікар отримуватиме зарплату в залежності від кількості укладених договорів з пацієнтами. Нібито для створення конкуренції між лікарями. Але де набрати лікарів для тієї конкуренції? Адже з’являється інформація й про те, що люди поспішають укладати такі договори, але їм радять почекати – немає жодного сімейного лікаря.
Про що свідчать такі факти? Що затіяна реформа не продумана навіть організаційно, не кажучи вже про первинне – фінанси. Бюджету не вистачає на нормальне фінансування нереформованого чиновницького апарату. А коли в кожному районі наплодять по кілька адміністрацій? Ще й таких, у яких навіть у планах немає шляхів розвитку місцевої економіки – отже, й створення нових реальних робочих місць, сталого збільшення податкових надходжень.
Погоджуючись на об’єднання, сільські громади не ставлять перед собою очевидні запитання: з якою метою центральна влада манить «медовим пряником» у вигляді одноразової подачки на «розвиток» громади, і що обіцяють людям місцеві ініціатори створення громад? Хоча відповіді на ці головні запитання лежать на поверхні.
Влада прагне якнайшвидше спихнути всі проблеми села на нові адміністративні формування – наспіх створені об’єднані громади. Бо, скажімо, якщо закривати невеликі школи і медичні заклади, проводити іншу «оптимізацію» з ініціативи районної чи обласної влади, то й народні обурення будуть до них адресовані. І зовсім інша справа, коли все те проводитимуть об’єднані громади – на них і всіх собак повішають.
Чи усвідомлюють це місцеві ініціатори галопуючої децентралізації? Може, й усвідомлюють. Та для них, швидше за все, головним є одержати посади й встигнути скористатися ними для поліпшення власного добробуту. І повчитись є в кого: он скільки нових депутатів, що потрапили до парламенту на хвилях революції і лозунгових реформ, так швидко збагачуються! Є «золоте коритце» й для місцевих – земелька.
Відразу наголошу, в принципі я не проти реформ, у тому числі й децентралізації влади. Але щоб не придумували нового цинічно-злодійського велосипеда, а проводили ті реформи, враховуючи досвід тих же європейців. А то вдень і вночі лементують про європейський вибір, а насправді все зводиться до подальшого грабування рідної держави, успішного для «євроінтегрантів» змагання з колишніми владними командами. І твориться все це з мовчазної згоди, а часто й під оплески самого простолюду.
Один в один повторюється, як дружно обирали в депутати добре відомих у нас благодійників Куровського і Рудьковського. Де вони тепер зі своєю державністю і благодійністю? Не питаємо про виконання передвиборчих зобов’язань і в нинішніх депутатів. На безкарність і уникнення людського гніву сподіваються, мабуть, й активісти бездумної децентралізації. Та найбільше непокоюся, що суспільною безвідповідальністю перед долею країни затопчемо оті обнадійливі паростки зацікавленості молоді до питань економічного розвитку України. А без істинно патріотичної, не мітингової молоді не доживемо ні до справжньої Незалежності, ні до процвітання суспільства на зразок європейського чи й вищого рівня.
Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук
