Новобасанське об’єднання сіл – карикатура на поспішну децентралізацію
Почалося створення Новобасанського «князівства» з нехтування древньої приказки: «Поспіхом робити – сатані годити». На посаду першого голови об’єднаної громади обрали підсудного, обвинуваченого в хабарі. На нових виборах перевагу віддали кандидату без управлінського досвіду, але гарно поданого виборцям господарями села. Потім спохватилися – не тягне він цю роботу. Спонсори виборів кинулися шукати досвідченого заступника голови і знайшли: за день перед сесією «виплив» заїжджий земляк, який працював у органах місцевого управління і невеликому бізнесі. Але депутати Новобасанської сільської ради почали прозрівати і не підтримали більшістю голосів цього претендента. Місцевий блогер Ігор Селюх записав і виставив у соцмережі трансляцію третьої сесії. На це відео і спілкування з місцевими жителями й посилаюся.
У відповіді на запитання, хто відшукав Валерія Мозгового, вогонь на себе викликав новобиківський активіст Володимир Тертій. Але не настільки він авторитетний серед депутатів, щоб до його пропозиції прислухалися. Навпаки, депутати напали на нього за «обґрунтування» кандидатури, мовляв, досвідчений Мозговий научить недосвідченого Дяченка управляти громадою. Пролунали від депутатів репліки, що вони знають, звідки у цієї пропозиції ноги ростуть.
Не додала рейтингу Мозговому і заява про його прихильність до «Європейської Солідарності», не оцінили депутати «заслуги» на посаді голови Бобровицької райдержадміністрації за часів Ющенка у газифікації Свидовця, Вороньків, Веприка, Козацького, оскільки не лише в селах, а й до сіл трубопровід прокладався за кошти селян. А це не європейський стандарт – там підвідні газопроводи споруджує держава. На урочистому завершенні цієї газифікації, що святкували у Вороньках, господарі зустріли голову РДА Валерія Мозгового і його заступника Олександра Шаманського пишними короваями на вишитих рушниках. Звезені з чотирьох сіл селяни по-своєму коментували таке шанування: «Спасибі вам, що дозволили нам зробити за вас цю роботу». До речі, і в сусідньому Носівському районі підвідні газопроводи споруджені за державні кошти. Нова Басань газифікувалася за кошти місцевих жителів і кандидата в депутати Івана Куровського. За газифікацію Соколівки, Бірок і Красного віддали спонсору стільки цінної землі в лісовій зоні за 50 кілометрів від столиці, за реальну вартість якої можна район газифікувати. А привласнення Мозговим ініціативи спорудження в Бобровиці багатоквартирного будинку – теж нісенітниця, оскільки то був проект Куровського спочатку бізнесовий, а потім і передвиборчий – його партійна лідерка, кандидат у президенти Юлія Тимошенко приїздила ключі вручати новоселам. Було до Мозгового багато запитань і стосовно шлейфу за ним порушених карних справ. Вироків по них немає, але судові розслідування тривають.
Спрацювала проти Валерія Миколайовича й озвучена ним болюча правда, мовляв, за чотири роки об’єднана громада нічого не зробила для створення нормальних стандартів життя людей, дуже мало зробила для розвитку громади. Цю правду в штики сприйняла активна депутатка. Головним досягненням першого депутатського скликання вона назвала те, що створили свою громаду, щоб не відчувати впливу на них Яковишина, тепер є сумнів, чи правильною була ця мета.
Кандидат на посаду заступника голови громади урочисто повторив лозунг столичної влади: «Децентралізація – найбільш успішна реформа». На яких ідіотів розраховані ці висновки-оцінки? Новобасанські депутати їх не сприйняли. Бо Новобасанська децентралізація, і далеко не тільки вона, – то карикатура на саме поняття «децентралізація», ще й «європейського» ґатунку.
Скажімо, децентралізацію влади в європейській Польщі почали після того, як за державні і зарубіжні спонсорські кошти розбудували на місцях інфраструктуру, профінансували створення нових і модернізацію існуючих місцевих виробництв, створили виробничу і побутову сервісні служби, прийняли відповідні закони для створення умов тим людям, які мають бажання і уміння займатися бізнесом. Встановили й норму найменшої кількості населення для об’єднаної громади – 30 тисяч людей, бо за розрахунками вчених і фахівців, саме таке населення здатне забезпечити фінансове й побутове самодостатнє життя громади. Тепер у Польщу їдуть українці не тільки полуницю збирати, а й успішний бізнес розвивати.
У Новій Басані аж на п’ятому році «самостійності» почали говорити про створення нової комунальної служби, бо та, що жевріла у Новому Бикові, накопичила 100 тисяч гривень боргів зарплати. Для нової служби затвердили директора, бухгалтера і … одного тракториста. У низці сільських об’єднаних громад побудували сучасні центри надання адмінпослуг, у Новій Басані це в планах, задовольняються «урізаним» для жителів центром. У планах і все інше, що давно вже потрібно було зробити.
Новобасанці жартують, що треба уводити в штат громади «підпихувачів», щоб вранці вони стояли біля дверей невеликого офісу і запихали туди шість десятків чиновників, бо приміщення розраховане на десяток самоврядовців. У центрі громади немає приміщення для проведення сесій – їздять у Новий Биків. Напіврозвалений віковий будинок культури. У планах на цей рік передбачили виготовлення проектно-кошторисної документації для будівництва нового, попередня вартість творіння проекту – майже півтора мільйона гривень, які треба взяти з бюджету. На саме будівництво – нічого не планують, надіються на манну з неба.
У громаді дві середні і три неповні середні школи, підпорядковані своєму відділу освіти, штат якого ще недоукомплектований. Облаштування теплого шкільного туалету коштує щонайменше 700 тисяч гривень, а такі нужники потрібні в кожній школі. Давно назрілі капітальні ремонти в чотирьох школах, по 500 тисяч для кожної треба на осучаснення обладнання шкіл. Дві амбулаторії медичної допомоги і три фельдшерські пункти потребують капітальних ремонтів і переоснащення апаратури. Проектна документація виготовлятиметься за кошти громади – від 30-ти і до сотень тисяч гривень. На виконання робіт – надія на державні подачки. Але за стандартами європейської децентралізації, такі подачки, як і на спільні проекти розвитку економіки, надавалися на початку об’єднання сіл. Деякі громади частково цим скористалися. Новобасанська ж ОТГ об’єдналася на розбитому кориті в плані інфраструктури й розвитку економіки.
Перелік запланованого на цей рік для виправлення дебільної поспішності дуже довгий, але то тільки на папері. У планах немає реального розвитку місцевої економіки, заробляння власних коштів для реалізації грандіозних планів, підвищення добробуту народу. Надія на державу і доброго депутата – вилами по воді писана. Протягом чотирьох років десь гуляла та надія, а тепер звалиться на голови новообраному голові з його командою?
Після виборів ця сесія була третьою, і вона показала, що депутати не одностайні в надії на великі можливості голови Миколи Івановича Дяченка. Не сприйняли депутати і його владну зверхність. Він не спитав думки обранців перед тим, як запропонував сесії кандидатуру Мозгового, не порадився з депутатами і жителями сіл Соколівка, Бірки, Красне, Мочалище щодо кандидата на посаду старости цього округу. Тричі одноосібно приймав рішення по кандидатах і тричі не одержав підтримки депутатів. Причину протесту назвав депутат від цього старостинського округу Василь Микитенко: «Голова громади не хоче чути думок ні депутатів, ні жителів сіл, козиряє тим, що то його право – пропонувати кандидатів на старосту. Довелося йому нагадати, що всі права надали йому виборці, вони ж можуть і забрати у нього ці права, навіть дочасно, не допоможуть і його покровителі».
Соколівська сільська рада до останнього опиралася нав’язуванню зверху приєднання до Новобасанської громади, жителі сіл розглядали два варіанти: жити самостійно або приєднатися до Бобровиці. Вийшло, як у народній приказці: «Пани, як дурні: що хочуть, те й роблять». А жити з цим доводиться «холопам», названими глузливо джерелом влади. Тепер це джерело з лісових сіл живе, як на острові: відсутнє автобусне сполучення і з центром громади, і з Бобровицею, куди необхідно їздити в лікарню, до правоохоронних органів, відділення Пенсійного фонду, ряд інших державних установ. За словами депутата Василя Микитенка, коли були заметілі, не керівництво об’єднаної громади організувало допомогу, а місцевий чужий орендар землі Андрій Христиняк.
У виступі Валерія Мозгового прозвучала думка, що Новобасанській громаді пощастило з приєднанням Соколівської сільради, оскільки її територія, її прилісові землі – то золота жила для бюджету. Але ту «жилу» він бачив, мабуть, у торгівлі землею. Про створення там виробничого чи побутово-оздоровчого джерела наповнення бюджету мову не вів. Назвав й інше джерело, для годиться, – належну орендну плату за землю, як приклад згадав високу оплату ТОВ «Земля і воля». Але ні кандидат на посаду заступника голови громади, ні актив громади не піднімали питання, чому в їхніх селах не поширюється досвід Леоніда Яковишина з високої оплати за оренду землі, адже на цьому можна одержати додаткові десятки мільйонів гривень бюджетних надходжень? Не піднімалося питання поширення ініціативи Яковишина про спільне фінансування аграрного бізнесу і бюджету для будівництва і ремонту доріг, упорядкування узбіч? У центрі Нової Басані, за сто метрів від автотраси Київ-Суми, вулиця Першотравнева з майже двома сотнями дворів потопає в суцільній багнюці. А скільки таких невпорядкованих великих і менших вулиць, і не тільки в Басані, а і в п’яти інших селах громади? У планах щось там записали, як і освітлення вулиць. Може, й проекти намалюють, бюджетні кошти розтринькають, а коли черга дійде до фінансування?
У Новій Басані над автотрасою стоїть ганьбою «покрите» двоповерхове приміщення колишнього колгоспного дитячого садка, у підвалах якого був обладнаний об’єкт цивільної оборони. А керівництво громади роками чекає, коли держава відвалить їй мільйони на спорудження просторого офісу, де розсядеться чиновників більше, ніж виробничих платників податків. У Новій Басані не реалізовується ще одна ініціатива Яковишина: у Бобровиці покинуті приміщення і довгобуди викупило ТОВ «Земля і воля» й реконструювало під житло для працівників.
Постає риторичне запитання: чому з податків, відрахованих у державний бюджет успішними трудовими колективами, повинно фінансуватися утримання не фахових, безініціативних управлінців Новобасанської громади, мають створюватись для них комфортні умови для праці? Вони ж щось думали, коли заходилися самостійно господарювати? До того ж, ними не освоюються очевидні додаткові джерела поповнення бюджету, пошуки інших джерел навіть в планах не присутні. Вся надія на державні подачки. Хоч кожна держава з її чиновниками живе за рахунок народу. Такі не самодостатні громади, як Новобасанська, скоро це відчують у повному обсязі. Правда, її жителі починають прозрівати. Дивись, і «князів» своїх примусять працювати не тільки на себе, а й на громаду. Або і взагалі оберуть нових.
Григорій ВОЙТОК
