Інтерв’ю
Валентина Чернякова - виконавчий директор ТОВ «Земля і воля», кандидат у депутати районної ради від Аграрної партії України:
«Ніхто селян не захистить, якщо вони самі себе не захищатимуть»
- Валентино Онисимівно, що спонукало вас вже вкотре балотуватися в районні депутати?
- Відразу скажу, що не прагнення підняти престиж, тим більше, – одержати якусь вигоду. Перше мене взагалі ніколи не цікавило, престижу вистачає від улюбленої роботи на землі, а стосовно вигоди – важко навіть нафантазувати, яку особисту вигоду я чи наше господарство можемо мати від районної ради. Спонукає ж мене продовжити депутатську «кар’єру» інше: бюджетна комісія, яку я зараз очолюю в районній раді, відстояла правильний розподіл бюджетних коштів. Тепер Бобровицький район вважається кращим у області з виплати зарплати вчителям, медикам, культпрацівникам, іншим бюджетникам. Хоча на сесії районної ради лунали ріні пропозиції стосовно бюджетних видатків, пропонувалося фінансування й деяких програм, явно «відкатних». І це лише один приклад, є й інші.
Крім того, головним наповнювачем бюджету у районі є наше господарство. Тож не маю морального права стояти осторонь від контролю за використання тих бюджетних коштів, закривати очі на розтринькування і розкрадання. Депутати з числа працівників «Землі і волі» можуть запропонувати й додаткові джерела поповнення державної скарбниці. На жаль, у районі, по суті, тільки наше господарство будує нові об’єкти з новими робочими місцями і збільшує фонд зарплати, що й дає додаткові надходження в бюджет та пенсійний фонд. Це - реальне піклування про конкретну людину, державу в цілому.
- У столиці керують, а на низах часто можна почути: ми нічого не можемо змінити.
- У районної раді бачила різні історії з освоєння бюджетних коштів. Про одну розповім. Райвідділ освіти укладав договори на виконання будівельно-ремонтних робіт в школах і дитячих садках з однією Чернігівською фірмою, яка виконавців робіт наймала у … Бобровиці. За такої схеми кошторисна вартість будівництва і ремонту збільшувалася мінімум на 20 відсотків, що осідали у обласній фірмі. Хоча, сумніваюся, що в таких випадках обмежуються 20-відсотковою «накруткою», оскільки поширена й тіньова стаття витрат – «відкат» для замовника, що «правильно» вибрав фірму-виконавця. Ми, депутати-аграрники, руйнуємо такі схеми, ще й допомагаємо здешевити кошторисну вартість будівництва і ремонту соціальних об’єктів. Скажімо, не допустили фірм з дорогими «накрутками» до проведення реконструкції приміщень для дитячих садків у Кобижчі, Озерянах, Старої Басані. Водночас наше товариство «Земля і воля» надало велику допомогу матеріалами, обладнанням і грошима, не забуває опікуватися дошкільними закладами й після їх відкриття.
Недавно почула по телебаченню цікаву репліку одного економічного експерта, мовляв, українським чиновникам не вигідно розвивати інфраструктуру за гроші інвесторів, бо там важко щось украсти, інша справа – будувати за бюджетні кошти.
Ці схеми беруть початок у селах і райцентрах. Стати їм на перешкоді реально можуть депутати від аграрних підприємств, що не пов’язані ніякими писаними й неписаними зобов’язаннями перед тими, хто по закону розпоряджається бюджетними грошима. Та й «відкатко-хабарницькі» схеми найкраще відомі нам – аграрникам. Як і справжня ціна тих схем.
Наше господарство веде будівництво, навіть складних об’єктів з обладнанням США і Європи, власними силами, без фірм-посередників і «фахових» бригад. Від цього економимо мільйони доларів. Правда, набагато важче відбиватися від державних корупціонерів-хабарників, яких не поменшало, а ще побільшало у «відлюсторованій» владі. Тож і об’єднуємося в районну раду аграрників і навколо Аграрної партії України. Адже в народі кажуть, що гуртом легше й батька бити. Думаю, зараз це більше стосується державних «батьків».
- Натякаєте на новий майдан?
Ні, я не закликаю до ще однієї революцій, бо не бачу користі від неї для українського суспільства. Пам’ятаю , скільки ура-патріотичної радості було від Революції гідності. А тепер? Вже на повному серйозі, й без мене, говорять про необхідність нової революції. А заради чого ? Щоб до влади прийшли ті, кому не дістався «жирний шматок» від попередньої революції?
З телеекранів не перестають кричати, що у владі потрібні нові обличчя. Але он скільки їх уже там бачимо, навіть із-за кордону «виписаних»! А який результат для пересічного українця? Ви не помітили, що останнім часом навіть «головна надія України» - Саакашвілі – кудись пропав з телеекранів?
Все це підтверджує давно відому істину: наша доля передусім у наших руках. І ніхто нас не захистить, якщо самі не будемо себе захищати. І ніхто нас не ощасливить, якщо самі не будемо боротися за своє щастя і благополуччя.
Догадуюсь, багато хто скептично сприйме сказану мною істину. Але вона не моя, та істина від мудрого народу йде.
- Чому ж тоді «мудрий народ» дозволяє брехливим політикам управляти державою?
Українська нація надто довірлива, добродушна, обкрадена і залякана. Цим і користуються безсовісно так звані лідери. Щоб приховати свою бездарність в управлінні багатющою країною, замітати сліди її розкрадання, «патріоти»-керманичі вміло садовлять свій народ верхи на брехню і показують шлях - до Європи. Багато хто й радіє, мовляв, скоро станемо європейцями. Навіть декомунізацію почали активно проводити, щоб не соромно було в тій Європі за комуністичні назви вулиць, за пам’ятники колишнім партійно-радянським діячам. Але перш-за-все мало б непокоїти і соромити інше: пам’ятники повалили, а страхітливі постаменти залишили; вулиці перейменували, а сміття і бур’яни з них не прибрали; у перейменованих населених пунктах який був бардак, такий і залишився; за сказане комуністичне слово кримінал передбачений, а нецензурщина - від школи до Верховної Ради. Я вже не говорю про роботу по-європейськи, мислення по-європейськи, ставлення держави до свого народу по-європейськи, бережливість до землі, надр та іншого національного багатства по-європейськи. Хто ж повинен усе те нам запровадити? Європа? Америка?
Дехто справді на чужих «цивілізованих» покладає надію, і аж злиться, що нові друзі не поспішають будувати в Україні європейський «рай». А, може, передусім треба попросити Європу і США, щоб нормальну владу знизу доверху нам обрали? Тобто, правильно проголосували замість нас!..
- Люди вже настільки зневірилися від постійній брехні, 
що он у Чернігові на довибори прийшла рекордно мала кількість виборців. Тому у жарті стосовно виборів імпортними голосами є доля ймовірного.
- Насправді всім треба спуститися з небесних мрій на землю, широко розкрити свої очі і включити реальне мислення. Знову звернуся до конкретних прикладів, над якими, вважаю, варто б задуматись. Так от, за перші півмісяця збирання кукурудзи ( з 15 вересня по 1 жовтня) кращий комбайнер нашого господарства Віктор Пінчук заробив 18 тисяч гривень, решта комбайнерів – від цієї суми до 12 тисяч. Таку зарплату обіцяють «страждальці за народ», але не з своїх мільярдних кас, а на своїх дорогих плакатах. Жоден з обіцяльників не спустився з Київських круч до народу, й одного дня не пожив з народом на «народну» зарплату та пенсію, і навіть пальцем не поворухнув заради підвищення.
Забезпечити європейські зарплати і європейські відрахування від них на соціалку та пенсії - цілком реально в умовах України, правда, при щирому бажанні і вмінні, заодно відмовившись від офшорних та корупційно-хабарницьких схем. Звісно, без відповідальної та професійної влади тут не обійтися. Але головна роль у досягненні вище сказаного відведена все ж пересічним громадянам, зокрема й селянам - власникам землі. Вони б повинні віддавати її в оренду лише фаховим, досвідченим та відповідальним хліборобам, як це робиться в країнах Європи та США. Натомість чомусь більше довіряють не місцевим успішним сільгоспвиробникам, яких немало в Україні, а земельним спекулянтам, котрі потім перепродують права пайовиків цілими селами, як колись поміщики продавали кріпаків. І в органи місцевого самоврядування виборці наших орієнтирів – Європи та США - не обирають політичних брехунів, неуків, безвідповідальних, продажних… Одне слово, тих, якими кишать всі наші ради – від сільської до Верховної.
- Товариство «Земля і воля» оголосило себе політичним союзником Аграрної партії України, багато ваших працівників погодились балотуватися в депутати від цієї партії. Це усвідомлено, чи просто безвихідь – такий виборчий закон, що без партії у депутати не пройдеш?
- Звернути увагу на якусь партію, справді, примусило нове законодавство. А зупинились на Аграрній – усвідомлено. Бо інші – або вже давно скомпрометовані брехливими обіцянками, або створені під одні вибори. Вони навіть лозунги один в одного крадуть, видно, в головах лідерів не вистачає «корисної речовини» для придумування нових. Аграрна партія певний час була на обочині політичних процесів, хоча саме вона має зайняти ключову позицію, бо навколо неї об’єднуються ті, хто безупинно рухає економіку країни і всіх годує, хто допомагає людям формувати повагу до себе та рідної землі, надаючи роботу й підтримку в розвитку власного бізнесу на землі. Не забувають про соціальну сферу і про тих, хто вже не в змозі працювати. Не буду далеко ходити за прикладом: до нашого господарства кожного дня звертаються люди за допомогою. Чи можуть чимось подібним похвалитися ті, хто перед виборами гарно обіцяє?
Інтерв’ю записав Григорій Войток
