«Без землі – нема волі»
Панас Мирний
Нема нічого нового під Сонцем
Чому Віталій Скоцик згадав Авраама Лінкольна?
Виступаючи на позачерговому з’їзді Аграрної партії України її лідер Віталій Скоцик нагадав делегатам, що 12 лютого – день народження президента-реформатора Америки Авраама Лінкольна. При цьому наголосив, що 16-й президент досі вважається кращим серед всіх 44-х президентів найуспішнішої держави світу, і його досвід не втрачає актуальності.
Спираючись на історично-сучасні факти, голова Аграрної партії, певна річ, пригадав давню мудрість: немає нічого нового під Сонцем. Заодно конкретними фактами зробив чергову спробу урозумити державних керманичів, щоб перестали задурювати людям голови вереском про реформи, в які вже не вірять навіть їхні європейські ляльководи. Бо який би «новий велосипед» не придумали реформатори з «намайданеною гідністю», той «велосипед» або відразу розвалюється, або котить до ями з багном.
Чим цінний американський урок? З історії відомо, що після обрання Авраама Лінкольна президентом (1860р.) невдовзі почалася війна між 22 північними штатами, що відстоювали скасування рабства, і 11південними штатами, де рабовласники категорично не погоджувалися звільняти рабів. Різнобій був в уряді. Президент лавірував між думками міністрів, терпляче їх вислуховував, але рішення приймав самостійно. Збереження Союзу штатів для нього було найважливішим за всі інші проблеми: «Незважаючи на те, що я ненавиджу рабство, я скоріше погоджуся на його розширення, чим побачу Союз розпавшимся». Він розумно провів земельну реформу, поступово звільнив штати від рабства, власним прикладом демонстрував повагу людської гідності.
Американці назвали свого 16-го президента Христосом у філософії життя. Адже той казав і робив: «Я перемагаю своїх ворогів тим, що перетворюю їх на своїх друзів», «Коли я роблю добро, я почуваю себе добре. Коли я роблю погано, я почуваю себе погано. Ось моя релігія».
Хтось може сказати, що то все історія, тепер інші часи, інша ситуація. Може й так, але й не зовсім так. Бо і в 16-го, і в 44-го президентів США на першому місці в управлінні державою – Людина. У виступі на згаданому партійному з’їзді 
Віталій Скоцик звернув увагу присутніх на звіт Обами. Зокрема на те, що за 7 років його президентства у США створено… 14 мільйонів робочих місць, 95% американців мають стовідсоткове медичне забезпечення, держава вкладає величезні кошти в розвиток спорту, культури, медицини. Середня тривалість життя американців виросла на три роки.
А про що звітував наш прем’єр Яценюк? У величезному ура-патріотичному трактаті жодним словом не обмовився про Людину. І не дивно, оскільки після двох років правління і сказати то нічого. Здавалось, що українська економіка вже на дні. Аж ні – за січень вже цього року промислове виробництво зменшилось ще на 25 відсотків. Від такого господарювання й жебрацькі пенсії та зарплати в соціальній сфері, велике безробіття, роз’єднана держава.
Та найбільш цинічним є те, що весь розвал у економіці і моралі суспільства безбожно «списується» на війну і якісь вигадані нашвидкуруч реформи. Натомість не тільки свідомі громадяни нашої держави, а й американські та європейські друзі називають ворогом номер один для України – внутрішній безлад, замішаний на корупції і некомпетентності в уряді, міністерствах, галузях, інших управлінських структурах.
Чому так трапилось? Відповідь можна знайти на історичному уроці. Скажімо, Лінкольн керував теж роз’єднаною державою, охопленою війною та з неефективною економікою, але він не забував, що будує державу для людей, а не для «обраних». Він дав людям не корупційні копійчані субсидії, а землю, створивши й умови, щоб фермер міг годувати родину й про державу дбати, про зародження й розвиток промисловості.
А що в Україні творилося після Майдану гідності? Передусім розгорілася запекла боротьба нових лідерів за портфелі і грошові потоки. Стосовно потреб пересічного люду – тут усім керманичам, коли дорвались до «корита», - водночас засліпило і оглухло. Натомість не забули обставити суспільну думку «громовідводами». І люди не відреагували навіть на те, що Обама звітує про зроблене для свого народу – нові робочі місця, підняття добробуту, медичне забезпечення, - а рідні вожді підсовують нам іншу статистику: скільки населених пунктів і вулиць перейменували, скільки пам’ятників Леніну звалили, скільки доларів десь вициганили, скільки російських фільмів заборонили, скільки грошей закопали в прикордонну траншею, скільки нових антикорупційних органів створили… З’являється інформація й про судові вироки сільським головам за хабарі в кілька тисяч гривень. Мільйонерів-мільярдерів не судять – їх «витрушують» і відпускають.
Щоб розкрити людям ширше очі на дійсність, і я періодично виступаю в пресі, а останнім часом надумав використати для цього й можливості Аграрної партії України, вважаю, не заплямованої лакейською продажністю. Такі реалії: партії мають трибуну від села до столиці, без них вибори не проводяться, з допомогою їх можна ширше показувати шляхи підвищення добробуту людей і поповнення державної скарбниці, на які упущення треба звертати увагу.
Все у наших руках, якщо вони не опущені
Реформатор Лінкольн врятував США, усвідомлюючи, що воля для людини – головне, але без землі нема волі. На це вказав і наш письменник Панас Мирний. Та чи є розуміння цієї споконвічної премудрості в сучасній Україні?
Українські землі передані в руки переважно не тим хліборобам, які вміють на ній працювати , а латифундистам, які заробляють, торгуючи чужою землею за тіньовими схемами. Он і в Бобровицькому районі господарства в семи селах продані агрохолдингам, а у Вороньках, Білоцерківцях, Олександрівці, Свидовці вже вдруге перепродані. Незабаром може з’явитися ще одне перепродане. На земельних торгах орендарі-тимчасовщики одержують мільйони в доларах, а юридичним власникам землі, якими є селяни, – дуля з маком. Не менша дуля й бюджету. І це так по всій Україні, й ніхто не прагне це зупинити. «Осліпли» й революційні «патріоти», вони бавляться здебільшого тим, що звалять черговий пам’ятник Леніну і стрибають навколо нього. Причини жебрацького бюджету і малоефективного вітчизняного виробництва – то не для їхніх голів.
Я ж поцікавився у керівників двох агрохолдингів, що господарюють на Чернігвщині, яка в них собівартість вирощування зерна. Від почутого остовпів – у них та собівартість у 2,5 рази вища, ніж у нашій «Землі і волі». Звісно, при такому господарюванні неможливо розвиватися. Селяни почуваються безсилими в таких ситуаціях, і урядовці не втручаються, бо все те «вписано» в їхні схеми.
У доповіді на партійному з’їзді Віталій Скоцик розкрив урядову недолугу політику й стосовно сільгоспвиробництва: наростити збір зерна і збільшити його експорт у 2,5 рази. Але ж загальновідомо, що економічно вигідно переробляти зерно вдома. Кажу це, посилаючи на власний досвід . Так, кукурудза, що переробляється на нашому круп’яному заводі, дає додаткові прибутки, нові робочі місця, отже й додаткові відрахування до бюджету. На жаль, ринок продажу крупів пропав, бо він був у Росії. На євроринку наші крупи не потрібні, та ми не сидимо склавши руки. Не чекаємо й допомоги від наших горлопанів, які безупинну торочать про широкий для України європейський ринок.
З цього пприводу наведу ще один конкретний приклад. 
ПАТ «Миронівський хлібопродукт» (Курочка ряба) виробляє в рік 700 тисяч тонн курятини, а експортує – 250 тисяч тонн, в тому числі за квотою Євросоюзу аж … 16 тисяч тонн. І це наші євро-патріоти називають вільною торгівлею? Та й вся урядова економічна політика спрямована на інше: закордону створювати додану вартість і нові робочі місця. В Незалежній з розваленою економікою і збіднілим народом є важливіша проблема – декомунізація. Хоча вона сама по собі відпаде, коли в людей не буде причин згадувати соціалізм. Поки що бачимо інше: перейменують вулицю з вибоїнами та сміттям на дорозі, і думають, що люди «краще зажили»… А ще коли тим людям розказати про перспективу безвізового режиму і реформу в медицині – взагалі життя покажеться райським. Ото зайде якийсь дідусь з орденами на грудях у аптеку, гляне на ціни – і він уже в Європі. Коли ж після цього причовгає в лікарню, то там відчує навіть американське «стовідсоткове медичне забезпечення» … за останні копійки його пенсії.
Якщо ж пощастить тому дідусеві повернутися з «реформованої» лікарні додому, то зможе «порадіти» перед телевізором з приводу ще одного «піклування» про нього – почує з телеекрана обіцянки запровадити страхову медицину. Не кажуть тільки, хто внески сплачуватиме за ту «страхову»? Пенсіонер з тисячною пенсією чи працівник з «мінімалкою»? У казні ж то грошей немає – їх вміло розкрадають. Самодостатніх виробництв мало, і ті згинаються під державним тиском. Тож за реформаторською брехнею й не почуєте про найважливіше для старіючої нації – здешевлення медичної допомоги. Навпаки, та допомога з кожним днем все далі заглиблюється в бізнес.
Колись у Бобровиці була одна аптека, тепер – біля десяти. 
Бобровицька лікарня, десь чув, найкраще укомплектована гінекологами-акушерами, і гордиться тим, що посідає друге місце в області за кількістю пологів, переважна більшість яких прийнято від приїжджих мамок з інших районів. Схожа картина й з хірургічними операціями. Безумовно, це теж добре: висока марка і додатковий дохід лікарні, місцеві аптеки розвиваються… Але чи здешевило це хоч на гривню медичну допомогу масовим хворим? Вони змушені купувати за свої гроші в аптеках навіть баночки для збору калу на аналіз, не говорячи вже про все інше, і з кожним днем все дорожче. Не забувають їм нагадувати й про благодійність для лікарні, коли туди поступають на стаціонар.
За минулий рік в Бобровицькому районі народилося 280 малюків, а померло 835 людей. Ця демографічна статистика не поліпшується й після того, як Бобровицька лікарня стала кращою в області за статистичними показниками. Хоча головні функції медиків виписав ще до нової ери китайський імператор Хаунді: «Медицина не може врятувати від смерті, але може вилікувати багато недуг, що уражають бідне людство, і робить сильнішим державу й народ своїми порадами». Тобто, навіть давній імператор думав про бідне людство. А як в Україні?..
Не менш важливі й слова основоположника української біоекономіки Сергія Томіліна: «Лікар – організатор здоров’я життя». Розумію, що при сьогоднішньому фінансуванні, взагалі державному ставленні до медицини, важко бути лікарю організатором здоров’я життя. Але не менш важче й нам, сільгоспвиробникам, та зокрема наше господарство знаходить способи ефективно працювати на себе й на державу. Завдяки «Землі і волі» майже півтори тисячі родин мають певні можливості скористатися «реформованою» медициною, купувати в аптеках ліки за європейськими цінами. Втім, навіть маючи в районі передову лікарню, з кожним днем все більше людей приходить в контору господарства за допомогою на лікування за межами району.
На жаль, ТОВ «Земля і воля» не може «обігріти» своєю допомогою все 34-тисячне населення району. Одначе планую започаткувати благодійний фонд для здешевлення медичної допомоги найбіднішим. Наше господарство готове підставити плече й місцевим лікарням. Та на цьому шляху стоїть одна перепона: керівництво районної лікарні надто заполітизоване, і замість співпраці з головним бюджетоутворюючим підприємством, створює стан «холодної війни». На кожних виборах лікарня перетворюється у штаб певного кандидата та його політичної сили. Хто від такої заполітизованої медицини має дивіденди – самі гадайте.
Бобровицький район вважається кращим у області за підсумками останнього економічного аналізу. Це навіть всупереч тому, що виконавча влада обезголовлена, - обов’язки голови райдержадміністрації виконує заступник голови з гуманітарних питань Володимир Ляховенко без жодного заступника. Звісно, це не нормально. А трапилась така ситуація після того, як висуванець «партійної» адміністрації опинився на лаві підсудних.
Від такої політичної гри багато втрачає район, економічний потенціал якого чи не найкращий в області. І не тільки недолугі столичні керманичі винні у невикористанні того потенціалу. Повірте, все в наших руках, якщо вони не опущені і управляються думаючою головою.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук
