Недоучки тримаються за владу зубами
Не випадково й президент Порошенко пригадав народну мудрість: треба давати по зубах. Може, з його команди й почати?
У своїх публікаціях неодноразово звинувачував електорат у недалекоглядності, безпринципності і навіть продажності на виборах різних рівнів. Мої застереження підтверджувалися практично – скільки брехливих «благодійників» уже зникло в невідомому напрямку? Натомість не припиняється й інше народне: наступати на одні й ті ж граблі.
Та останнім часом стало помітно: народ почав прозрівати. Але на поверхню сплила інша проблема: обпльовані електоратом недолугі керманичі ще міцніше стали триматися зубами за владне корито. Причому це присутнє зверху донизу в державній управлінській структурі. Думаю, таки бояться фіналу попередників.
Почну аргументувати свій висновок низовими, ближчими для нас, прикладами. Втім, вони хоч і місцевого рівня, але характерні для всього українського суспільства.
Днями зацікавився результатами виборів депутатів до Бобровицької міської об’єднаної громади. Переглядаючи зведену таблицю тих результатів, натрапив й на таку «сенсацію»: кандидат від 
Блоку Пера Порошенка, начальник райвідділу освіти Бобровицької райдержадміністрації Станіслав Лоленко набрав аж… 5,7 відсотка голосів на Сухинській виборчій дільниці, що майже в шість разів менше, ніж переможець виборів. Значно більше голосів набрали ще три кандидати в депутати по цій дільниці. Тобто, виборці Сухині, можна сказати, плюнули у вічі кандидату від президентської партії, щоб більше не сунувся до них.
Може б і не зупинявся на цьому прикладі, оскільки не вважаю його сенсаційним. Швидше за все, він цілком закономірний. Інша справа – яка суспільна проблема за ним заховалася. Так от, Лоленко був активістом Помаранчевого майдану, потім у Бобровицькому районі збирався здійснити свою революцію, а заспокоївся, одержавши портфель начальника відділу освіти. Водночас став активним членом команди від тодішнього президента Ющенка. Що такого особливого зробив на благо району – важко пригадати. А що робив - те дорожче, ніж в інших районах, пам’ятається.
Згодом політична сила, якій 
Лоленко служив, збанкрутіла і стала мертвяком. Але її активіст продовжував триматися за вигідну посаду. Дали йому по руках, коли правоохоронці запідозрили в корупції й очевидних «відкатах».
Викрутився, а після того, як потанцював на Майдані гідності, знову примазався до президентської команди, тільки іншого президента. І знову організовував революцію та люстрацію в Бобровиці. Розповідали учасники тих подій, що пропонував «майданівцям» прив’язати до ялинки біля райдержадміністрації на сконання тодішнього голову РДА. Соратники не підтримали.
Коли мені розповідали про це, не вірив, що на такий вчинок здатний фаховий вчитель, багатодітний батько. Засумнівався у своїй недовірі, почувши від безпосередніх очевидців, як наново призначений начальник відділу освіти ледь не побив директора-жінку однієї школи за те, що не погодилася, щоб пластикові вікна в школі ставив його племінник. Про це були публікації в пресі, судові розгляди. Та Лоленко залишився керувати освітянами району, бо він з президентської команди. Під час недавньої виборчої кампанії їздив по 
району з головою райдержадміністрації Василем Кучериною, котрий теж з команди Порошенка. От тільки результати невтішні: і президентський голова програв вибори з великим відривом від головного конкурента, оконфузилася й районна команда від БПП «Солідарність». Та політичні мерці продовжують триматися зубами за владні портфелі. Коли ж вони одержать по своїх міцних зубах? Що треба так вчиняти - сам їхній верховний лідер Петро Порошенко недавно підказав. А суспільство?.. Поки що лише очі протирає?..
З великою недовірою виборців завершує політичну кар’єру міський голова Володимир Якушко – лише 16 відсотків виборців підтримало його на Бобровицькій виборчій дільниці. Не допомогло й те, що теж «примазався» до президентської «Солідарності». Бо недовіру «завоював» своїми вчинками на посаді, даній виборцями. Чи провітрять такі випадки мізки й протруть очі усім тим, хто звик зубами триматися за владу, користуватися нею, як своєю власністю?
На жаль, їхню ідіотію добряче підживлюють недоучки вищих щаблів влади. Для низових же управлінських ланок вони і вчителі, і захисники. За їхньою широкою спиною й собі добробут розбудовують. Правда, для тих, хто забуває таблицю ділення, – пряма дорога до слідчих. Проте в керманичів як на низах, так і на верхах, відчувається, в головах недостатньо клепок. Інакше б вони пам’ятали постійно ще одну народну мудрість: скільки б ниточці не витись…
Справді, навіть у нашому корупційному та безвідповідальному суспільстві й по зубах дають, й мерцями передчасно стають – політичними й … біологічними. Всі про це знають, але кожен претендент на такий кінець, мабуть, сподівається, що то не його стосується. Та і як не сподіватися, коли безперестанку по телебаченню показують, в газетах пишуть про явну злочинну дурість та недолугість високих керманичів й політиків, а з них, як з гуски вода. Здається, вони живуть одним днем, а потім – хоч новий світовий потоп. Чим не гідне для наслідування?.. І високу науку мають…
… від «Нобелівських лауреатів»…
Ще не встигло українське суспільство «переварити» наукове «відкриття» від соціального міністра Реви про надмірне харчування українців, як його шеф 
Гройсман порадував «своїх співвітчизників» новим «грандіозним» відкриттям. Перебуваючи на Полтавщині, він заявив на повному серйозі, що отой галопуючий ріст цін на споживчі товари спричинює… ріст економіки. Простолюд те послухав і задумався: ріст вітчизняної економіки для них невловимий, мабуть, кудись у космос полетів разом з прем’єрською наукою, а от подорожчання всього добряче відчули. І ще дужче налякалися: уряд обіцяє й далі піднімати ту невидиму економіку, а на скільки ж злетять тоді ціни?
Своє тлумачення дав Гройсмановому «відкриттю» академік Академії економічних наук України, професор Володимир Пилипчук на сторінках газети «Сільські вісті»: «Постулат (закон) економіки, виголошений паном Гройсманом (що інфляція є наслідком зростання економіки), – в економічній теорії 
ВІДСУТНІЙ… Тому Гройсмана слід або висунути на здобуття Нобелівської премії (якщо він надасть свої наукові розробки, що підтверджують постулат Гройсмана), або, найімовірніше, його слід гнати з посади НЕГАЙНО. Бо інакше цей офшорний знахар із неповною середньо-базарною освітою стане могильником багатьох надій Українців».
Безперечно, така критика розрахована передусім на тих читачів, яких уряд довів до граничного відчаю. І таких дуже багато. Тож і я нерідко «грішу» в’їдливими висловлюваннями на адресу українських керманичів. Але намагаюся не опускатися до відвертого паплюження честі й гідності конкретної людини, яку б посаду вона не займала. Та й при такій, більше політичній, ніж науковій, оцінці, думаю, варто оглядатися й на свої колеса. Скажімо, я, сільгоспвиробник з піввіковим практичним досвідом, черпав ази ефективної ринкової економіки не в українських академіків, а в зарубіжних. У них і досі вчуся.
Скажете, навіщо ж тоді процитував відомого академіка? Бо саме вчені, думаю, зможуть зупинити оту «вчену» ганьбу, яка нерідко викидається в суспільство з голів наших лідерів, незалежно від того, хто скільки має дипломів.
Вслід за ними проявляє себе в українській науці та політиці й численна титулована обслуга «нобелівців». Недавно на 112 телеканалі почув одного народного депутата від Блоку Петра Порошенка, який захоплююче розповідав, як євросоюзівський проект розбудує Україну до світових висот. Знову ж, йдеться про проект не вітчизняних вчених, а післявоєнних німецьких економістів. А сучасний пропрезидентський депутат ще й наголосив: контроль над реалізацією того проекту повинні взяти на себе європейці або американці.
То, може, надійніше буде, коли євро-американські шефи візьмуть на себе усе управління державою? Депутатів-дармоїдів з парламенту виженуть на смітник історії?..
А скільки радників з’явилося, як треба було не допустити анексії Криму, початку АТО на Сході? У своїй країні не дамо ради ні в економіці, ні в політиці, зате он скільки «великих» учать Європу й США, як треба жити, як захищати Україну від Росії!
Знову бачу замкнуте коло. На низах люди вже не хочуть обирати депутатами пустопорожніх кандидатів, у тому числі й від президентської команди. А Яценюкових вискочок з «Народного фронту» чуємо лише в телерепортажах з Верховної Ради… Зате ці команди залишаються при владі, бо їм наплювати на думку народу. Чому вони так себе ведуть? Думаю, тішаться реальністю, що на місцях громади тільки-но почали прозрівати, ще й не думають діставати до зубів своїх недоуків від влади, тож столичним керманичам, – взагалі нічого остерігатися. Керуй, грабуй, поки керується й безперешкодно грабується! Ще й он скільки вірнопідданих журналістів, які кожну маячню подадуть як благо для народу.
Знаєте, аж пересмикнуло від «радісної» інформації, що Порошенкова імперія «Рошен» перерахувала в місцевий бюджет аж 126 мільйонів гривень податку на доходи фізичних осіб. Успіх? Але це не набагато більше, ніж перераховує такого податку наше крихітне господарство, в порівнянні з «Рошеном». Не сумніваюся, що шоколадна імперія набагато більше платить податку Росії, Польщі, Румунії, Угорщині, Литві, Болгарії та Казахстану, де є представництва «Рошен».
Я ж знову повертаюся до місцевого рівня. Скажімо, за останні три роки наше ТОВ «Земля і воля» потроїло бюджетні відрахування, в рази збільшило фінансування соціальних проектів. Думаєте, хтось про це написав, поставив за приклад для інших виробників, щоб і ті напряглися? Навпаки, є випадки, коли навіть президентська місцева команда намагається загальмувати процес збільшення бюджетних надходжень від нашого господарства. І це заради політичних амбіцій і просто особистих чвар. За таке сам президент мав би врізати по зубах своїм ставленикам і соратникам. Але чомусь вичікує… Гнів же простих людей починає закипати знизу – від ідіотії таких, як Лоленко та інших з низових президентських команд. Бо вони ж то крокують шляхом своїх «злочинних попередників». І Україні служать так, що простому люду нічого не залишається. А коли пролетарю вже нічого втрачати – що він тоді може зробити? В сторічну історію загляньте – актуально в ці дні.
Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук
