Не кожен бачить, хто очі має
Навіщо фермеру об’єднана громада?
Нещодавно мені стало відомо, як фермер Микола Фенюк оббивав пороги Чернігівської обласної держадміністрації, добиваючись, щоб хтось з відповідальних працівників приїхав на сходку громадян у Новий Биків, де повинно б, нібито, відбутися створення нової об’єднаної громади.
Не стану уточнювати, що було обіцяно місцевому ініціатору децентралізації влади, натомість сходки в Старому Бикові і Новому Бикові пройшли без представників обласної влади. Та й рішення про створення в Бобровицькому районі однієї об’єднаної громади давно вже прийнято на рівні районної та обласної рад і затверджено в Кабміні. А ініціатива Миколи Фенюка про виокремлення ще однієї громади з центром у Новому Бикові, де він трохи землі орендує, – то просто його бажання, можливо, підтримане ще кимось. Як розповідали очевидці, що були на тих сільських сходках, один з місцевих жителів сказав уголос мрійливо: «Воно б не погано було, якби Новий Биків став центром об’єднаної громади…». І не більше…
Та й сам активіст явно «недозрілої» реформи фермер Фенюк у Старому Бикові не був багатослівним у плані агітації за створення Новибиківської громади, тобто не рвав на собі сорочку, захищаючи свою позицію, а обмежився загальними словами і «доленосною» фразою, мовляв, люди краще заживуть. А от коли і за рахунок чого упаде та манна на голови «об’єднаних» людей – не вточнив. На сходці ж у Новому Бикові, казали мені, взагалі не говорив про свою ініціативу, більше розповідав про поїздку в Ізраїль, де «під кожне деревце підведена вода».
Не почули на тому зібранні й голосу представників навколишніх сіл Козацького (рідного села Фенюка), Петрівки і Гаврилівки, що мали увійти до складу 
Новобиківської об’єднаної громади – так Фенюк вирішив. Одначе, відомо, що жителі тих сіл давно вже сказали «Ні!». Певна річ, вони глибше заглянули в запропоновану піар-реформу, ніж ті, хто її поспіхом впроваджує.
У народі помічено, що «не кожен бачить, хто очі має». Думаю, це стосується різних випадків: не бачить, бо не хоче бачити; не бачить, бо в природі не існує того, що йому хтось нав’язує побачити. Обидва випадки присутні в затіяній децентралізації.
Нагадаю, що для швидшого втілення її в життя створили були у кожній області регіональні офіси реформування органів місцевого самоврядування, на що витрачено немало бюджетних грошей. Воно, може, й оправданим було б, якби досягалася головна мета реформи – створення самодостатніх (економічно і соціально) об’єднаних громад. З чого ж почалося насправді? 
У області налічується 569 громад, запланували об’єднати їх у 59. Але не врахували того, що в нас багато місцевих “князьків» – вони «намалювали» зі стелі аж 81 громаду – кожен собі. Київ затвердив 43. Та «князьки» не здаються. Приклад тому й ініціатива Фенюка.
Чому вона дещо пригасла на сходці у Старому Бикові? Можливо ініціатор розчарувався, що з області ніхто не приїхав? А чутки про приїзд високого гостя з губернії «до Фенюка» розлетілась то була по всьому району!.. Хоча, а з якої такої «доленосної» для області причини той посадовець мав кидати всі справи й мчатися на сходку в Новий Биків? Тільки тому, що то так забажав фермер Фенюк?
Проглядається ще одна причина «прозріння» ініціатора. На сходці в Старому Бикові голова Бобровицької районної ради Тетяна Ковчежнюк розповіла, що в 2015 році районний бюджет дотував більш як на мільйон гривень утримання навіть тих установ Новобиківської сільради (культури та дошкільної освіти), що фінансуються з сільського бюджету. Ще профінансовано з районного бюджету 4 мільйони 367 тисяч на дві сільські школи, дві медичні установи і дві бібліотеки. Звідки візьмуться ці мільйони в об’єднаній Новобиківській громаді?
Виконувач обов’язки голови Бобровицької райдержадміністрації Володимир Ляховенко у своєму виступі на сходках громад також дохідливо доводив можливу появу негативних наслідків від поспішної, не прорахованої реформи органів самоврядування. Пояснив і те, чому прийнято рішення про створення в районі однієї громади, - лише така може бути економічно і соціально самодостатня, про що свідчать ретельні розрахунки. Навів і приклад із сусідньої Польщі, де найменша громада об’єднує 30 тисяч громадян – майже така, як наш район. Та й реформування там проводилось не такими кавалерійськими наскоками, як планували спочатку провести в Україні.
До речі, й згадані вище регіональні офіси з децентралізації вже практично позакривалися, директор Чернігівського офісу Ярослав Жиденко, чув, подався назад у свій Київ, можливо, готує якусь іншу окозамилювальну кампанію.
Втім, у тому, що децентралізаційна реформа забуксувала, не можна звинувачувати лише центральну владу. Наприклад, Київ рекомендував «низам» починати процес об’єднання громад із спільних проектів: організації нових підприємств виробництва чи надання послуг, вирішення соціальних проблем тощо. Тобто, разом створювати те, що дасть нові робочі місця і додаткові наповнення бюджету. Місцеві ж «князьки» мимо вух пустили ці рекомендації.
І це стосується не тільки таких, як згаданий фермер. Он, наприклад, колишній голова Бобровицької райдержадміністрації Микола Супрун навіть всупереч рішення районної ради хотів «наплодити» в районі аж чотири громади. Та пропозиції були так «обґрунтовані», що навіть столичні авантюрні реформатори розгледіли в тому суцільну беліберду. Тож рішення Супруна було відхилене, а невдовзі (за інші «патріотичні» діяння) Микола Степанович «загриміли» під суд.
Децентралізаторів на зразок нашого Супруна немало по всій Україні. Про їхнє безглузде реформування періодично з’являється інформація в ЗМІ. Я ж поцікавився «кращим життям людей» у створеній об’єднаній громаді Макіївки, що в Носівському районі. За вивченням досвіду їздили працівники нашого господарства. Ця цікавість – не заради цікавості. Наше ТОВ «Земля і воля», можна сказати, на своїх плечах тримає економіку району, найбільше платить до бюджету, найбільше створило робочих місць і продовжує їх створювати, отже нам не байдуже, що коїться в районі. Скажімо, утворення аж чотирьох громад могло призвести до того, що довелося б годувати збільшену на добру сотню армію чиновників, адже в кожній громаді повинні бути свої «міністри» культури, освіти, медицини і так далі. Як вони розбудовуватимуть економіку та соціальну сферу – нікому не відомо, бо ніхто й не прораховував по-справжньому ефективність нової адміністративної структури.
Ніби й об’єднана, але не самодостатня
На базі Макіївської сільради торік була створена об’єднана територіальна громада, до якої увійшли невеликі сусідні села Пустотіно і Ганнівка (тут уже закрили школу), а заплановані ще з півдесятка громад не погодились на приєднання. Та й новоутворення поки що, можна сказати, формальне, навіть юридичну назву і вивіску на приміщенні ще не поміняли, розширеного штату чиновників не набрали. Та й фінансово воно не може самостійно жити: збирає податків в межах 2,5 мільйонів гривень, а лише на освіту і медицину держава дотує більше трьох мільйонів гривень. Немає грошей на розвиток.
Чому поспішили з об’єднанням? Певно, першочергове рішення приймалось не в самій Макіївці, а десь «вище»? Був ще один «не офіційний» аргумент: якби зволікали тут, то об’єднану громаду створили б на базі Рівчак-Степанівської сільської ради, куди б і Макіївку приєднали.
Очолює Макіївську сільраду вже друге скликання умілий організатор, ветеран сільськогосподарського виробництва, випускник Майнівського радгоспу-технікуму Петро Андрійович Баклан. Для підтвердження сказаного наведу лише один факт: на благоустрій села його мешканці витратили 200 тисяч гривень власних грошей. Погодьтеся, зібрати таку суму може лише авторитетний голова, що кожну копійку вкладає на благо села. За ці гроші відремонтований пам’ятник загиблим землякам на війні, газифікована сільська лікарня, обгороджені соціальні об’єкти, впорядковані кладовища тощо.
Та не вирішеними залишаються проблеми, які потребують значно більшого фінансування. Скажімо, у всіх криницях зникла вода. Сільський голова порахував з помічниками, що на спорудження водогону потрібно щонайменше 5 мільйонів гривень. У селі 15 кілометрів ґрунтових доріг, окремі вулиці тягнуться на 3-4 кілометри, в негоду по них не пройти, не проїхати. На впорядкування їх не вистачає сільського бюджету. Більше мільйона гривень потрібно на ремонт трьох сільських клубів, ще більше – на медичні і освітні споруди…
Сільський голова вхопився, як кажуть, за соломинку: Київ пообіцяв допомогти фінансово передусім тим громадам, що погодяться на об’єднання. Розрахунки по тій допомозі складені на кількох аркушах машинопису і відправлені «наверх». Очікування на гроші перейшли з 2015 року в 2016 рік.
У Макіївці і Пустотіно, що й раніше входили до одній сільради, живуть трудолюбиві люди: тримають більше двохсот корів (у сільського голови – 4), сорок коней, сто тридцять кіз та багато іншої худоби. Недавно стало відомо, що Чернігівський держкомзем віддав комусь 18 гектарів пасовища, де випасались 70 годувальниць. Щоб подібного не траплялося, на думку сільського голови, й потрібна децентралізація. Ще щоб держреєстратор був у громаді, бо багато проблем відчувають селяни при реєстрації прав власності і відкриття малого бізнесу. Цей перелік на користь децентралізації можна продовжувати. Втім, об’єднану громаду створили, але все залишається по-старому.
Все ж одну користь від реформ Макіївка таки відчула: більший відсоток з податку фізичних осіб держава залишила громаді, в результаті сільський бюджет збільшив надходження на 800 тисяч гривень. Але цього замало, щоб бути самодостатньою громадою.
Петро Баклан пригадував, як ще в 1981 році їздив у Прибалтику за досвідом. Там у селах, де побувала їхня делегація, він побачив виробничі цехи і розвинуту сферу послуг. Про таке мріє, щоб було і в Макіївці. На подібне націлювали сільські громади й столичні реформатори, а потім, очевидячки, погнали план-статистику.
І останній штришок до моєї розповіді. Фермер Микола Фенюк господарює і на землях Макіївки. Цікаво, де він розгледів, що люди об’єднаної громади зажили краще? Чи то й про нього ота народна мудрість: «Не кожен бачить, хто очі має»?
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
