На посаду керівника закладу охорони здоров’я в Бобровиці призначили
магістра з публічного управління та адміністрування й економіки
З 1 січня 2022 року запроваджені головні кваліфікаційні вимоги на зайняття посади генерального директора комунального некомерційного підприємства охорони здоров’я. Вони стосуються й «Бобровицького Центру первинної медико-санітарної допомоги» Бобровицької міської ради. Днями призначений на цю 
посаду Андрій Леонідович Ткаченко, не лікар за фахом, а магістр з економіки підприємства («Європейський університет»), магістр з публічного управління та адміністрування (Національна академія державного управління при Президентові України), педагог, громадський діяч. Стаж роботи на керівних посадах втричі перевищує кваліфікаційну вимогу. Повністю відповідає й такій вимозі: претендент повинен мати організаторські здібності (депутат Бобровицької міської ради трьох скликань, депутат районної ради сьомого скликання, член Громадської ради при Бобровицькій РДА, позаштатний помічник в.о. Бобровицького міського голови на період воєнного стану).
Тобто Андрій Леонідович має відповідний до вимог рівень освіти й досвід роботи з публічного управління та адміністрування, викладача економічно-облікових дисциплін, господарсько-фінансової діяльності, наявність медичної освіти й практики не обов’язкова. Оскільки первинною медико-санітарною допомогою повинен займатися медичний директор, а в обов’язки генерального директора «первинки» входить організація й належне забезпечення роботи Центру первинної медичної допомоги: сімейних лікарів, медпрацівників чотирьох лікарських амбулаторій і 25 фельдшерських пунктів – загалом більше сотні працівників.
Попередниця Андрія Леонідовича була фаховим лікарем, тож, зайнявши посаду генерального директора «первинки», уклала декларації з багатьма пацієнтами про надання їм допомоги як сімейний лікар. Але швидко відмовилася від цих взятих на себе обов’язків, а потім відмовилася й від посади генерального директора. Бо то колись, до глобальних медичних реформ, медичні заклади були державними й централізовано забезпечувалися всім необхідним. Тепер керівник комунального некомерційного медичного підприємства повинен відповідати вище названим вимогам, а простою мовою – бути вмілим менеджером, бажано, й з практикою завгоспа, будівельника, економіста, бухгалтера, педагога, організатора благодійності та з багатьма іншими господарськими здібностями. Протягом чотирьох місяців «первинка» працювала без керівника, контролював роботу генеральний директор опорної лікарні.
Якщо ж заглянути в минуле, то й колишні фахові головні лікарі, скажімо, районних лікарень, після призначення на цю посаду не займалися медичною практикою – вони керували колективом. Зокрема в історії Бобровицької районній лікарні в перебудовний період фаховий головний лікар «полетів» з посади за зловживання в господарській діяльності. Ще свіжіша пам'ять про роботу головного лікаря на розвиток в районі волейболу, більшість команди якого була сформована із запрошених в колектив лікарні «іногородців» на технічні посади з квартирами, довго працював у районній лікарні постійно діючий партійний виборчий штаб, партійні кольори якого «перефарбовувалися» під кольори владної чи коаліційної партії. Що одержала Бобровиця від такої діяльності фахового головного керівника лікарні? Найперше – втратила талановитого хірурга, яким був головний лікар до призначення на керівну посаду. Не набули розвитку і його старання поза виконанням обов’язків головного лікаря: ні в спорті, ні в політиці, ні в аптечній комерції. Нагадую це як повчальний урок для наступників. Найтяжчим був той урок на початку пандемії: не вистачало лікарів, обшарпані палати, треба було негайно проводити ремонти у трьох відділеннях, шукати й завозити обладнання та багато іншого. Тож необхідність розмежовувати обов’язки генерального директора і медичного директора виникла не зі стелі – необхідність мав на увазі законодавець, вносячи зміни до вимог на цю посаду. У кожного з «розмежованих» вистачає клопотів і серйозних проблем, в тому числі одержаних у спадок від партійних і вже реформованих попередників.
– В ході тривалої, не досить продуманої медичної реформи на перше місце «виплила» оптимізація давно розбудованої мережі сільської медицини, – ділиться першими враженнями від ознайомлення з обов’язками нової посади Андрій Ткаченко. – Головним у цій оптимізації стала економія бюджетного фінансування, яке розраховується не відповідно до потреб конкретних пацієнтів, а з кількості людей, що проживають на певній території, в певному селі. Якщо слідувати нав’язаній нам «арифметиці» від Національної служби охорони здоров’я, то в Бобровицькій об’єднаній громаді можуть працювати фельдшерські пункти лише в Марківцях і Рудьківці, з натяжкою – у Ярославці. А як жити без первинної медичної допомоги жителям інших сіл, в яких проживає менше 750 людей, як унормувала Національна служба? Реформаторам байдуже, що ці села розкидані на великій території. Державна служба пропонує створити там пункти здоров’я в непристосованих приміщеннях, куди один-два рази на тиждень приїжджатимуть сімейні лікарі. Але столична медична «арифметика» не враховує реалії: 10 тисяч мешканців громади, передусім селян, не уклали декларації із сімейним лікарем, бо немає з ким укладати, не вистачає щонайменше двох «сімейників», спеціальну апаратуру для виїздів треба придбати…У селах же проживають здебільшого літні люди, які, можна сказати, щоденно потребують медичної допомоги, а не один-два рази на тиждень. Тож у нашій громаді працює не три, а двадцять ФАПів, ще п’ять – на території Новобасанської громади. Утримання їх беруть на себе громади – спасибі столичним чиновникам за те, що офіційно дозволили таке фінансування, якщо на місцях є потрібні кошти.
Новий генеральний директор Бобровицького центру первинної медико-санітарної допомоги (обслуговує «первинку» і Новобасанської громади) планує теж створити пункти здоров’я у всіх приміщеннях фельдшерських пунктів. Виїзди лікарів потрібні першочергово тим пацієнтам, які неспроможні добратися до Бобровиці в поліклініку чи опорну лікарню. Вирішується питання додаткової апаратури для таких виїздів. «Заброньована» квартира для приїжджого сімейного лікаря.
– На посаду генерального директора Центру первинної медичної допомоги погоджувався лікар з Ніжина, – пояснив перший заступник Бобровицького міського голови Володимир Данішевський. – Але ми ще не забезпечили постійним житлом генерального директора опорної лікарні, теж ніжинця. Потрібні квартири, коли приїдуть до нас сімейні лікарі й педіатр – міськрада над цим працює, є конкретні перспективи, але потрібно трохи часу. А медична допомога не визнає і короткого чекання. Тож і призначили на «первинку» претендента з квартирою, і з відповідними вимогами на цю посаду. У розмові з Андрієм Леонідовичем я наголосив на його досвіді роботи з людьми, порадив поширити це уміння не тільки в колективі, а й при спілкуванні з пацієнтами, особливо літніми, для яких добре слово, чуйне ставлення до них, ще і в ці важкі часи, не менш важливе, ніж медикаменти. Андрій Ткаченко – фахівець у цих питаннях, тож повинен підняти до свого рівня роботи з людьми увесь персонал Центру первинної медичної допомоги. І він працює над цим, бачу, з першого дня нового призначення. До речі, після закінчення війни міська рада оголосить спеціальний конкурс на цю посаду відповідно до чинного законодавства. Думаю, в ньому братиме участь і Андрій Леонідович, але вже з конкретними досягненнями на цій посаді у воєнний час.
У перший день роботи «не фаховий» медпрацівник пройшовся по поліклініці й звернув увагу на одну «незначну» деталь: на стільцях під кабінетами лікарів лежали купи верхнього одягу пацієнтів. Відразу виникла ідея облаштувати гардероб. Знайшов і підходяще приміщення у переході на друге крило поліклініки. Але воно обшарпане, бо дах над ним протікає. Працівники сказали, що давно протікає. Чому не звернули уваги на це неподобство попередники з лікарськими дипломами, не організували заміну протрухлих віконних рам та багато іншого, що потребує ремонту? Були зайняті чимось іншим? Вилазить на поверхню й інша безгосподарність та недолуга організація медичної допомоги.
Скажімо, чому у районній лікарні, яка за статистикою вважалася кращою в області, така «бідність» на сімейних лікарів, дитяче відділення в поліклініці тримається на лікарях далеко пенсійного віку, не вистачає інших фахівців, потрібна додаткова апаратура… Де взяти кошти на ремонти приміщень у воєнний час?.. З місцевого бюджету не закриють усі «дірки» соціальної сфери. Адже з цього бюджету фінансуються всі комунальні потреби Центру первинної медицини й опорної лікарні. Викроює громада й на ремонти, але обмежено. Національна служба охорони здоров’я й копійки на це не виділяє. Тому кошти на ремонтні роботи треба шукати у благодійників, котрі, як правило, не питають, який диплом у прохача, а дивляться на його ділові й господарські якості. Бо і в народі давно існує неписане правило: допомагають тому, хто сам вміло береться за створення нового, за вирішення потрібної справи.
– На ремонт поліклініки коштів, думаю, назбираємо, – далі ділиться планами новопризначений генеральний директор «первинки», – але налягає на нас більш складна проблема: переведення всіх приміщень на альтернативне, тверде паливо. А цих приміщень дуже багато. Сподіваюся на допомогу міської ради і всіх старостинських округів. Адже зберегти діючими практично всі фельдшерські пункти й лікарські амбулаторії – то наше спільне рішення. В цьому питанні ми показуємо приклад для багатьох інших громад. Та найголовніше – жителі Бобровицької громади бачать, що навіть в ході «казенної» медичної реформи вони в жодному селі не будуть залишені на самоті з хворобами.
Після призначення не лікаря на посаду керівника закладу охорони здоров’я поширилися по Бобровиці та й усій громаді різні домисли й маревні чутки, але ненадовго. Бо і в колективі Центру первинної медичної допомоги без «шпильок» зустріли нового генерального директора. Видно, побачили в ньому передусім добру й досвідчену людину, а вже потім керівника. Очевидно, це і є ознакою того, що спрацюються.
Григорій ВОЙТОК
