На четвертій, закритій у Бобровицькому районі школі, забили тривогу
Ні, не райвідділ освіти і навіть не громада села, а колишні випускники школи.
Ініціатори тривоги розуміють, що відновити роботу їхнього навчального закладу поки-що не вдасться – залишилося було на 1 вересня всього десятеро учнів. Тож ставиться питання передусім про збереження столітнього, досі добротного приміщення школи. Щоб воно не пустувало з перших днів нового навчального року, колишній випускник, один з організаторів «Фундації Героя України, академіка Петра Тронька» 
Анатолій Сєриков влаштував тут виставку робіт 
Ніни Федірко, уродженки Бобровиці, Заслуженого майстра народної творчості України, що нині проживає і шедеври вишиває у Великій Димерці на Київщині.
На день відкриття виставки був оголошений через місцеву пресу й Інтернет збір колишніх випускників. Приїхали, але не багато. І місцевих мешканців зібралося з два десятки. Окремі з них відразу поставили питання руба: навіщо нам вишивки, коли треба, щоб школа працювала?
На тих «окремих» налетіли інші і вже їм дорікнули, мовляв, зараз піклуєтесь про свою школа, але ще за рік до її закриття прилаштували своїх учнів у сусідні, більші школи.
Перепалка тривала недовго, організатори зібрання нагадали народну мудрість, що після бою нічого руками розмахувати, тепер потрібно думати, як зберегти приміщення, можливо, до кращих часів.
Анатолій Сєриков запропонував створити ініціативну групу, яка й буде займатися рятуванням старовинного приміщення від занепаду й руйнування. Для цього шукатиме повсюди бажаючих забрати школу для тимчасового (може, й постійного) використання для інших цілей, але без докорінної реконструкції. Очолити цю ініціативну пошукову групу запропонували 
сільському голові Ользі Мурадовій. До складу групи увели й місцевого фермера Миколу Фенюка.
Старт роботи добровільних пошуковців інвесторів і благодійників для школи підвеселив 
самодіяльний колектив української пісні з Великої Димерки, в якому співає й наша прославлена землячка, майстриня народної творчості Ніна Іванівна Федірко.
Вепричани говорили між собою, що такого гарного співу давно не чули в селі. Їм аж не віриться, що то самодіяльні виконавці.
Після концерту, що проходив на східцях школи, всі гуртом побували на виставці робіт заслуженої майстрині Ніни Федірко. У спілкуванні з журналістами вони сказала, що вишивкою захопилася ще в дитинстві.
- Десь чи не з чотирирічного віку пам’ятаю, як тихенько забирала з маминої скриньки голки і ховала їх … у моїй маленькій подушечці, але й досі не можу пояснити, навіщо я так робила, - сама собі дивується Ніна Іванівна. – Бувало, і в родичів «поцуплю» голку і в їхній же хаті десь заховаю, потім признаюся про «крадіжку». Батьки дивувалися, що за така «хвороба» в мене? Догадалися, коли серйозно, вже старшенькою, захопилася вишивкою.
Ніна народилася і виросла в багатодітній родині, після семирічки вступила до Прилуцького педучилища, з його дипломом була направлена на роботу в Згурівський район Київської області, а вже студенткою-заочницею Київського педінституту продовжила педагогічну кар’єру в Великодимерській школі, якій віддала 30 років трудового життя. І весь це час вишивала й інших вчила вишивати.
- У моєму гуртку народної майстерності вчилося до півтори сотні дітей і дорослих, - хвалиться Ніна Іванівна. – Багато з них вже своїх дітей і внуків навчають вишивці давньої і нової техніки та узорів.
У Великій Димерці є «Хата-музей Ніни Федірко», роботи майстрині виставлялися десь на півтори сотні виставках. На рідній Бобровиччині – вперше побачили це справді Господом благословенне ручне творіння. До речі, майстриня багато вишила ікон, прикрашає вишивкою церковне вбрання.
Виставка Ніни Іванівни у приміщенні Веприцької школи буде доступна відвідувачам до початку жовтня. Можливо, за цей час ініціативна група села підшукає якесь інше використання вікової школи. Протягом місяця жителі району і гості матимуть змогу познайомляться з народним мистецтвом землячки, про існування і творіння якої донедавна взагалі нічого не знали. Закрита Веприцька школа допомогла дізнатися і порадуватися за таку землячку.
Григорій Войток, Фото автора
