Можна й без дорогого проекту прикрасити село
Над цим завданням працюють у Кобижчі Бобровицької об’єднаної територіальної громади. Староста села Дмитро Лесенко ще до повномасштабної війни розчарувався реалізацією спільного з підрозділом Південно-Західної залізниці проектування нічного освітлення великої привокзальної площі. Одержання різних дозволів і дольового фінансування взяли на себе залізничники. Але їхні погодження настільки затягнулися, що наприкінці року місцевій владі довелося повертати в державний бюджет виділені 100 тисяч гривень на дольову участь в освітленні площі.
Щоб цього не повторилося, Кобижчанський старостинський округ вирішив без замовлення дорогого проекту реконструювати зону центрального парку. Місце вибрали не випадкове, а пов’язане з історією села. На цьому місці в ХVII ст. спорудив великий маєток і Покровську церкву Київський каштелян (друга особа після воєводи), феодал Адам Киселя. У Чернігівському обласному архіві збереглися записи: «В городе своем Кобищи он подписывал официальные документы …». Згадується в історичних документах 1654 року Кобижча як місто.
У ході заворушень польських магнатів і українських козаків в 1663 році замок Киселя і Покровську церкву зруйнували і спалили, але пам’ять історії цього майдану збереглася. Тут і церкву відбудували, яку більшовики реконструювали в клуб, поступово перетворивши його в аварійне приміщення, що згоріло в 2018 році.
Спустошений великий майдан й вирішили реконструювати в центральний парк села. Розчистили пустир від диких чагарників, на невеликій ділянці посадили фруктові дерева. Повипилювали й старі, аварійні осокори – викорчувати їхні великі пні допомогло товариство «Земля і воля», приславши потужного екскаватора. Староста сказав, що якби наймали десь таку техніку, то за годину роботи довелося б платити понад тисячу гривень. Велику кількість гілок давніх дерев подрібнюють для пічного опалення, спеціальний агрегат для цього надало Бобровицьке комунальне підприємство «Міськдобробут».
– Реконструкцію великого центрального парку робитимемо громадою, без дорогого офіційного проекту і не дешевшої спеціальної бригади, – ділиться планами староста Дмитро Лесенко. І ми вже почали це робити. Нашу ініціативу підтримала Бобровицька міська рада, допоможе й коштами, вже прийняте відповідне рішення. Там теж розуміють, що в такий важкий для країни час розбудова інфраструктури повинна бути економною, із залученням до цього власних рук і розумних думок. Розкидатися бюджетними мільйонами на реконструкцію пустиря під паркову зону – не по-господарськи у воюючій країні.
Відшукав Дмитро Лесенко в давній публікації й досвід закладання скверу в післявоєнній Майнівці силами учнів на чолі з викладачем Дмитром Давидовичем Хайнацьким. Він особисто водив учнів за кілька кілометрів у Красовщину, де з кущів жовтої акації відщипували саджанці для Майнівського скверу. По 500 стеблин приносив кожен учень. Без ніякого спеціального проекту заклали сквер, в центрі якого спорудили й квіткову клумбу. Оновили й давній парк, висадивши там понад тисячу культурних дерев. Подивитися й перейняти досвід закладання майнівських квітників, прекрасного скверу й оновленого парку приїжджали делегації з усієї України і з-за її меж. Запрошували на допомогу й ініціатора та керівника Дмитра Хайнацького, і він їздив у інші навчальні заклади, хоча за фахом був викладачем тваринництва. Закладалося те природне рукотворне диво в 1949 році, коли теж було не до фінансування таких робіт – їх виконували власноруч, і без спеціальних дорогих проектів.
Цим шляхом пішла й громада Кобижчі. Для старости Дмитра Лесенка поки що не вирішена одна проблема: знайти, може, з числа талановитих земляків чи серед інших чуйних людей, хто б допоміг накидати малюнок не фахової розробки дизайну парку. В уяві старости та його помічників є приблизні обриси парку, і вони почали вже планувати й закладати, але відчувають потребу і в порадах від тих, хто наділений від Бога хоча б любительським відповідним талантом. Керівник села переконаний, що такі помічники відгукнуться, передусім з числа талановитих земляків.
Є в цій історії й така схожість з історією Майнівського скверу. Ще до жовтневого перевороту Майнівське училище тісно співпрацювало з Носівською дослідною станцією. Возив туди своїх учнів-помічників і Дмитро Хайнацький. Назад привозили не тільки нові практичні знання, а й саджанці фруктових дерев. Ці дружні зв’язки продовжує й староста Дмитро Лесенко: перші саджанці вже привезені й висаджені, є домовленості й про наступну партію. Місцеві ж лісництва обіцяють допомогти декоративними саджанцями. Квітники висаджуватимуть місцевою розсадою і насінням, зібраним на присадибних ділянках. Вже проходить обмін думками й пропозиціями серед найбільш активних любителів квіткарок. Тобто безпроектна паркова зона поступово оживає й чекає на нових учасників реалізації гуртом задуманої доброї справи.
Григорій ВОЙТОК
