Молоді проти «старика» – що собаки з ланцюгів зірвалися
Одні «чудять», інші «люструють», а результати однакові
Боже, який лемент зчинився в Чернігові після того, як переважна більшість депутатів обласної ради проголосувала за звернення до президента і прем’єра з проханням, щоб призначили на щойно звільнену посаду губернатора 67-річного Валентина Мельничука!
Прозвучав на сесії й один аргумент «проти» – вік претендента давно вже пенсійний. А от від майданних противників на перше місце висуваються інші «вагомі» причини: Мельничука запропонували колишні регіонали, він був у медведчуковій СДПУ(о), у депутати обласної ради колись висувався соціалістами…
Журналіст Сергій Соломаха на сайті «Сіверщина» написав про голосування на сесії за кандидатуру Мельничува , що то так депутати чудили на церковне свято Михайла Чудотворця. Інші чернігівські сайти оголосили про народне віче в обласному центрі 21 вересня, на якому громада буде приймати своє звернення до президента і прем’єра, щоб не призначали Мельничука на посаду голови ОДА…
На перший погляд, цілком закономірна реакція журналістів і громадськості на рішення 
72 депутатів обласної ради ( 80 присутніх на сесії і п’ять проголосували «проти), до якого багато хто, напевно, може поставити резонне запитання: а молодшого кандидата не могли знайти? Та журналісти і революціонери спрямовують увагу громади на колишню партійну приналежність висуванця. Але чи справді вона така дієва і визначальна в українському політикумі і державотворенні?
На сесії обласної ради однією «шеренгою» на чолі із 
заступником голови облради Кодолою вийшли 10 депутатів з фракції колишньої прем’єрки Юлії Тимошенко і створили нову фракцію політичної сили нинішнього прем’єра Яценюка і голови парламенту Турчинова,
забувши, що самі одержали високі портфелі і депутатські мандати завдяки партії Юлі. Тепер вона не при владі, і на виборах може одержати невисокі результати, тому вчорашні її соратники й кинулися творити іншу «партійну приналежність». І не вони перші, мабуть, і не останні такі в українській політиці. Згадаймо долю колишніх провладних партій: уже згаданої СДПУ(о), НДПУ, об’єднання «За Їду», «Наша Україна», Партія регіонів, «Народна партія» ( потім Блок Литвина), Соціалістична Олександра Мороза, не модним став і Блок Юлії Тимошенко…
Нині на часі новий блок – Петра Порошенка. Його доля прогнозована: переможе на виборах, залишиться Петро Олексійович при владі – скопом вступатимуть у цю партію, а коли лідера «відставлять», так же і його партія «відставиться» чи й «приставиться».
То до чого тут колишня і нинішня партійність у голосуванні «за» чи «проти» певного кандидата? Недавно в інтерв’ю 112 телеканалу лідер президентської партії Юрій Луценко, на мій погляд, влучно сказав: «В українській політиці вже всі з усіма «переспали». Тож кадрова проблема вимальовується в іншому запитанні: 
чому в Чернігові згадали крилату фразу з відомого фільму «В бій ідуть одні старики»? І замість молодого посилають у «бій» свого старика?
На це запитання не намагалося знайти відповідь і віче на майдані в Чернігові. Тон задавали горлаті «люстратори», які хотіли навіть затягнути голову 
обласної ради Звєрєва у сміттєвий бак. Ні, не за погану роботу чи корупцію, а за оте рішення стосовно Мельничука.
Громада не допустила такої «люстрації», але й не відповіла на запитання однієї жіночки стосовно того, хто має бажання очолити обласну раду і взяти на себе відповідальність за область? Учасникам віче, напевно, краще безтурботно спостерігати за безплатним політичним шоу. Лунало багато критики на нову владу, звинувачень її представників у зраді ідеям Майдану. Але жодним словом ніхто не покаявся за те, що півроку тому двома руками голосував на площі за ту нову владу. Ніхто не взяв на себе відповідальність за те, що Майданом схвалений 49-річний Івашко (за квотою «Батьківщини») лише півроку покерував областю. Та й інші ключові посади на Чернігівщині посіли здебільшого бютівці, окремі – свободівці. І яких результатів добилися? Навколо висуванця від «Свободи» в облдержадміністрацію розгорівся скандал за хабарництво, про це і на віче кричали. За рівнем заборгованості зарплати освітянам і медпрацівникам «вибились» у лідери по Україні. 
На сесії обласної ради депутат Лазар у «глухий кут» загнав своїми двома запитаннями директора житлово-комунального господарства ОДА Петра Головача, коли той звітував про готовність області до зими. Він розповів присутнім про кількість котелень на газу і твердому паливі, але не знав навіть того, скільки в області є альтернативного палива, і чи скоро запрацюють торфобрикетні заводи? Тобто, показав свою некомпетентність і безпомічність у розкритті питання порядку денного сесії, не говорячи вже про шляхи його вирішення.
Можна написати великий список промахів і недоробок нової влади в області. Тепер треба проводити на віче нову коронацію? Пропозиція обласної ради не сподобалася «люстраторам». 
Їм «підспівав» і один з депутатів – Віктор Лазар. Сказав, що не голосував за Мельничука, який є символом старого режиму. Та і як, мовляв, можна повертати до влади регіоналів? А коли журналісти попросили принципового депутата назвати своїх кандидатів у губернатори, він подумав і озвучив – колишнього регіонала і дуже близького до народного депутата, що був у фракції регіоналів. А от Мельничук ніколи не був у Партії регіонів, і висуванцем її не був. Коментарі, як кажуть, зайві. Як, напевно, і риторичне запитання: скільки разів ще буде помилятися Майдан-віче? Швидко забули й про зради Помаранчевого майдану, і як керували державою його лідери. Багато їх і в новій владі, а інші – рвуться до неї на брехні.
Обласним депутатам теж не загрожує відповідальність за кадрові висування і за політичну проституцію. Бо Україна – то найбільший у Європі неофіційно узаконений «публічний будинок» з різноманітними ліхтариками: малиновим, голубим, біло сердечним, хакі, чорно-червоним та іншими політичними кольорами.
«Зелене світло» у владу тільки для тих, хто був на Майдані?
Жінка-підприємець, депутат обласної ради на зауваження колеги-чоловіка про немолодий вік Мельничука запитала присутніх на сесії, чи багато серед них таких, що у складній соціально-економічній ситуації змогли підняти «лежаче» велике підприємство і вивести його у флагмани вітчизняної промисловості, навіть на європейський рівень? Ніхто не наважився заявити про себе. Тоді вона нагадала, що такий досвід має 67-річний «старик», який готовий іти в «бій».
Серед присутніх депутатів на сесії обласної ради знайшовся один, який назвав і молодих колег, що теж мають досвід організації ефективного вітчизняного виробництва, не одне скликання обиралися в місцеві депутати, - Арсен Дідур, Григорій Супрун та ряд інших… Мовляв, чому б їх не запропонувати на посаду губернатора?
Але відразу виникає інше запитання: чи схвалить їх Чернігівський майдан? Адже свого часу вони обрані депутатами обласної ради від Партії регіонів… Це головний аргумент для «люстраторів». 
А те, що, скажімо, Дідур забрав колись мертве підприємство і зумів в умовах економічного бардаку вивести його в число кращих серед переробних заводів області, створити сотні робочих місць, утримувати бюджет Куликівського району, - для них нічого не значить. Як і те, що Григорій Супрун при владі різних кольорів ефективно розвиває агрофірму в Носівському районі, теж дає людям роботу, поповнює бюджет… Тобто, вони вміють працювати в будь-яких умовах . Але головний «пропуск» у нову владу: чи був на Майдані, і чи не мав зв’язків з Партією регіонів? Але скільки вже «майданних» новопризначених керівників у Києві та областях показало свою нікчемність в управлінні конкретними ділянками економіки і територіальними громадами? А власники владних квот продовжують і далі висувати «своїх людей» з вулиці, і не звертають уваги на гіркий повчальний урок, що відомий ще з більшовицької історії про кухарок і революціонерів у владі.
Та навіть репресивна КПРС трохи була цим «перехворіла», почала займатися освітою і вихованням кадрів. Лише кілька конкретних прикладів, у яких демократії і справедливості значно більше, ніж у владі «вільної» України. Так, у 50-х роках директор Майнівського сільськогосподарського технікуму ледь з роботи не звільнив ініціативного завгоспа за те, що той у скромній директорській квартирі «заправив» ліжко казенними простирадлом, одіялом і подушкою, яке до цього було заслане офіцерською шинеллю. На бюро райкому партії розглядали поведінку парторга технікуму, яких повертався з гостей і захотів без квитка зайти в клуб, де демонструвався кінофільм. Кіномеханік, студент-заочник, не пропустив, виник конфлікт. Від відповідальності парторга не захистила навіть дружина – секретар райкому партії. На іншу роботу вимушений був перейти водій першого секретаря райкому партії через те, що проявив ініціативу і завіз додому партійного начальника два мішки дерті, набраної в одному з колгоспів. Бо якось побачив, як дружина керівника району дуже бідно годувала домашнє порося…
Чи знайдете зараз хоч один подібний приклад? Вони зникли ще в «розвинутому соціалізмі», коли весь СРСР перетворювали в єдину партію, а в результаті все рухнуло. Натомість така справедливість ( і без суцільної партійності) є нормою у демократичній Європі, куди ми так рвемося із своєю корупцією і хамсько-бандитською поведінкою, дикою люстрацією. Від такого внутрішнього безладу і великої небезпеки від уже нових політичних чвар у Києві і на «низах» захід може втомитися. Про це серйозно попереджають відомі європейські і світові політики та економісти.
Соратник Саакашвілі в проведенні грузинських реформ Каха Бендукідзе, який намагався допомогти нинішній українській владі запустити реформи, згодом сказав нашим реформаторам: «Ви або не розумієте, що вам хана, або розумієте, але вас все влаштовує». Ще й назвав головну економічну проблему: в Україні немає стимулів чесно і прозоро працювати. До речі, завдяки створення стимулів до праці і розвитку 
економіки Лешик Бальцеревич розбудовував і вів Польщу до повноправного членства в Євросоюзі. І певну люстрацію проводив, але цивілізовану і об’єктивну, без викриків «Слава Польщі!» і сміттєвих бачків.
Натомість наші політики і державники безперервно горлопанять про якісь реформи, про шлях до Європи, а ми їх слухаємо із роззявленими ротами і знову обираємо у владу, бо в них є заготовлені виправдання. 
Так, керівник сформованого Майданом уряду Арсеній Яценюк у відсутності реформ звинуватив війну. Але радник президента Юрій Луценко признався, що ніхто сторонній не заважає повести ефективну боротьбі з корупцією і навести лад в державних (передусім військових) закупівлях, припинити розкрадання субсидій в енергетиці, скоротити втручання держави в економіку…
Про це рідко говорять на Майданах в Києві і в Чернігові. Революційні активісти зайняті іншим: поваленням пам’ятників Леніну і дикою «люстрацією» колишніх комуністів, регіоналів та тих, хто якось не так сказав чи навіть подумав. Здебільшого не заради наведення порядку, а для телевізійної картинки путінським ідеологам як у Росії, так і в Україні.
Я теж колись перебував у рядах КПРС, бо тоді всі керівники були партійними. Від того мав не преференції чи високі посади, а догани, найчастіше несправедливі. Але на це намагався не звертати уваги, бо для мене головним було – будувати і розвивати технікум та базове господарство. Радий, що мені те вдавалося і зараз вдається. То за які гріхи тепер мене люструвати?
У Чернігові, кажуть, тих люстраційних груп аж чотири чи й більше. Та ще є в кожному районі. Може, від їхньої «бурхливої» діяльності влада стала справді народною і справедливою, ще й економіку та соціалку розумно розвиває?..
А наше господарство без ніяких євросоюзівських угод досягло світового рівня виробництва, годує більше тисячі родин ( в тому числі й кілька переселених зі сходу), перераховує щомісяця до бюджету та військового фонду стільки, скільки навряд чи збирають всі революційні волонтери області. Ще й різної допомоги багато надає учасникам АТО і їхнім родинам.
До речі, мені ще більше, ніж Мельничуку, - 76-й пішов. Але я не ніжуся десь на островах і не «волонтеру», як оті з Майдану», а заробляю разом з великим працьовитим колективом гроші для казни незалежної України. Вловлюєте різницю між мною-«стариком» і тими, хто вміє лише язиком ляпати і з прапорами бігати?
Українське суспільство перетворюється в майданників, автомайданників, волонтерів… А хто економіку розвиватиме, дороги і соціальне житло будуватиме, дитячі садки відкриватиме, реальні реформи проводитиме? Боюсь, що скоро взагалі нікому буде. Бо тих, хто вміє працювати, в бачки для сміття відлюструють. Водночас чомусь не ставляться люстраційні перепони перед тими, хто не здатний управляти і економіку розбудовувати, хто корупцію вкорінює і нові хабарницькі схеми запроваджує? Бо вони майданили?..
«Новій» владі дав негативну оцінку навіть радник президента Юрій Луценко на згаданому вже 112 телеканалі: «Люди не бачать змін на краще, тому й поглиблюється недовіра до діючої влади. Треба негайно включати реформи».
Але це набагато складніше, ніж кожної неділі проводити крикливе віче. Для конкретної роботи треба мати розум і відповідальність. А де те взяти, коли Нечистий втрутився та на інше запрограмував?
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
