Мій шлях до Європи пролягає через ТОВ «Земля і воля»
А рухатись по ньому допомагають … американці
Нещодавно господарство закріпило за мною новенького комбайна марки Джон Дір передостаннього покоління, виробленого у США. Раніше протягом 12 років збирав зерно теж на «американці», але дещо старішої конструкції.
У перший день осінніх жнив на поле приїхав журналіст, щоб підготувати фоторепортаж про стартовий день, цікавився й моїм новим комбайном, піднімався в кабіну. І виникла тоді в мене така мрія: «От якби сюди приїхав котрийсь з «патріотів-євроінтегрантів», я б йому пояснив і показав: про що він багато горлопанить, добре видно з кабіни ось цього американського комбайна, й шлях чітко проглядається – через поля з добірними врожаями і на техніці світового рівня».
На жаль, ні такої техніки, ні передових технологій не створила Україна за чверть віку свого «незалежного» існування. Хоча, якщо подивитися зовні, приглянутись ближче до державних і політичних керманичів, то ніби й не бідна держава. Та і я не вважаю себе бідняком, оскільки працюю в євро-господарстві , навіть без державних «євро угод», що язиками укладаються. Тож і попросив журналіста допомогти мені сформулювати на папері окремі думки. Може, комусь та й розкриють вони очі на «замайданену» дійсність.
Кожні жнива розпочинаються не з кращих полів. 
Втім, «бортовий» комп’ютер мого комбайна і в перший день показав добру врожайність – 98 центнерів при 22-відсотковій вологості зерна. До вечора видав з бункера більше як 300 тонн янтарної кукурудзи. Прикинув, що денний мій заробіток сягне за 50 євро. Наступного дня заробив ще більше, бо намолотив аж 430 тонн.
У кабіні нового комбайна стандарти мікроклімату і електронного управління роботою всіх агрегатів та вузлів навіть вищі європейських – США. Протягом робочого дня господарство тричі годувало мене комплексними гарячими харчами, денна вартість яких встановлена символічна … 4 гривні 50 копійок. У Європі таке харчування з натуральних свіжих продуктів обійшлося б до 10 євро.
У нашому господарстві головними жнивами вважаються осінні, в ході яких збираємо зерна в рази більше, ніж колись намолочували по всьому району. Обсяги з року в рік збільшуються. І в цьому є допомога американців: їхня компанія «Монсанто» дає нам батьківські форми для вирощування насіння кращих гібридів кукурудзи, елеватор на 300 тисяч тонн та чотири сушарки – теж виробництва США, на полях їхні технології застосовуємо. 
Генерального директора Леоніда Яковишина, його заступників Валентину Чернякову, Василя Нестерука і Миколу Ковчежнюка знають у відомих заокеанських аграрних компаніях, періодично бачу в нашому господарстві американських мільйонерів.
На фоні ось цього й диву дивуюся: за яку євроінтеграцію борються наші державні і політичні вожді? Скільки людських грошей вони витрачають на свої мало не щоденні вояжі в Європу і США? І все без толку. Хіба що «вициганять» якісь нові кредити, за які, напевно, й наші внуки не розплатяться. А європейські стандарти виборюються то не в кабінетах керманичів європейських держав, і не на столичних майданах, а на нашій українській землі. Правда, для цього треба мати розумну голову, працьовиті руки, бажання ефективно працювати і не красти. Це розумію я – звичайний комбайнер, син комбайнера, агроном за освітою. Невже це важко усвідомити нашим «Лідерам» з Києва?
Не сумніваюся, їхні голови не дурніші за мою голову, їхні очі дивляться глибше і дальше, ніж мої. Й вуха їхні не закладені – чують, що про них говорить народ. Чому ж тоді за чверть віку так і не побудували на теренах України європейську державу?
Яких тільки відповідей не «виспівують» наші поводирі на «класичне» для нашого суспільства запитання! Та практично всі «аргументи» – оправдально-плаксиві, лакейсько-лукаві, цинічно-безбожні. А правда то в іншому: протягом чверті віку незалежності, при всіх президентах і прем’єрах, розбудовувалися євро достатки для української так званої еліти. І вона так швидко розжиріла, що тепер скуповує в тій же Європі найдорожчі «палаци, яхти й пароплави», бізнесові компанії і футбольні клуби, океанські острови, а вдома - весь український чорнозем та прибуткові об’єкти промислової індустрії. Вигодувана нами «еліта» оптом і вроздріб скуповує наші голоси на численних виборах, щоб потім за своїми «понятіями» державою й суспільством управляти.
В Європі кажуть, що Україна бідна, ще й воює, тож треба їй допомогти. А чи є в тій Європі хоч одна держава, яка стільки наплодила політичних партій, як Україна? На їхню діяльність витрачаються величезні кошті, зароблені здебільшого у вітчизняній тіньовій економіці, й без відрахувань до державної скарбниці. Для передвиборчої «благодійності» звідки беруться мільярди, з яких теж не платяться податки?
І наше господарство заробляє свої мільйони не за кордоном, а в Україні. Цих грошей вистачає на широкомасштабне виробниче, соціальне і навіть житлове будівництво, на оновлення і розвиток матеріальної бази, на підвищення зарплати і оплати за земельні паї, надання соціальної допомоги сотням людей і бюджетним установам. Чому у великій та багатій на ресурси державі постійно не вистачає власних грошей на такі потреби? Відповідь на це запитання в основному вже дав вище казаним.
Незадовго до початку нинішньої виборчої кампанії центральна влада «підновила» виборче законодавство, більше довірила корумпованим політичним партіям, ніж масовим виборцям. Кажуть, це – по-європейськи. Майже півтори сотні партій включаються у ці перегони. Це – по-якому? Чи не по-африканськи часом?
Зараз мені ніколи спостерігати за політичним «цирком на дроті», слухати з телеекрана безперервний потік чергової брехні і цинічного приниження працьовитого українського народу. Ще й якого сердечно доброго: сам недоїдає, а продовжує тримати на своїй шиї стільки багатющих олігархів та величезну армію чиновників-дармоїдів! Тепер вони хочуть повісити на простолюд ще й утримання їхніх партій! По-європейськи?
Ніколи не брав участі у політичних дискусіях, та зараз ситуація в державі зайшла, вочевидь, в таке болото, що треба вже нам, аграріям, об’єднатися, щоб дохідливо розтовкмачити нашим євро агітаторам, як то насправді працювати по-європейськи. Якось читав у одній газеті, що в Чернігівській обласній раді 
найбільш дієвою є комісія з депутатів-аграрників. Там і наш Василь Нестерук та Сергій Чубовський з Козацького. Думаю, таким і карти в руки для згуртування працівників села заради розвитку району й області. З Києва і Європи допомоги не дочекаємося.
Віктор Пінчук
Комбайнер ТОВ «Земля і воля»
