Меценат Юрій Коптєв: «В Москві є група прилучан, які готові брати участь в долі Прилук»
Місцевій станції швидкої медичної допомоги меценат подарував кілька автомобілів. Тому справжнім парадоксом стала ситуація кількамісячної давнини, коли медична допомога знадобилася родичу Юрія Коптєва. Тоді працівники швидкої, які приїхали на виклик, відмовилися забирати хворого до Центральної міської лікарні, і йому рятували життя в районній лікарні. «Я цього випадку так не залишу», - пообіцяв меценат, виступаючи перед прилуцькими депутатами.
На скаргу щодо того, що в Прилуках вже два місяці не працює кабінет флюорографії, бо зламаний єдиний у місті апарат, Юрій Вікторович сказав, що це питання треба і можна вирішити.
«В мене є одне прохання до вас, - звернувся меценат до депутатів, – як би не було важко, завжди залишайтеся людьми: по відношенню до своїх близьких, до тих, хто обрав вас, від кого ви тут сидите. Тому що це важливо для людей».
Відповідаючи на запитання, Юрій Коптєв пояснив причини своєї річної перерви в роботах з реконструкції Прилук та розповів про найближчі плани, серед яких – добудова арки в історичній зоні Прилук та облаштування вулиці у центрі міста, яку територіальна громада назвала на честь мецената Юрія Коптєва.
- Хочу сказати: як би не склалася ситуація, я повернувся в місто не просто так – хотів зробити, щоб Прилуки були красивішими, - зазначив Юрій Коптєв. - Зараз я бачу, що буде в 2013-2014 роках.
Цей рік з якихось технічних причин опинився «у провалі», і тому дуже шкодую, що нічого не зробив. Були якісь амбіції, можливо я десь був не правий. Я вважав і вважаю, що мене ніхто не може змусити робити те, чого не хочу. Я прийшов з відкритою душею. Завжди намагався, щоб у все, що роблю, була вкладена душа. Так було раніше, так буде й надалі.
Цей втрачений рік наверстаємо. Він був часом, коли я зупинився, подивився на те, що зробив. І ті, хто був друзями, - в одну секунду стали ворогами. Той, хто був ворогом – став другом. Думаю: чому так відбувається? Ніби й робиш для людей, а люди по-різному бачать мої дії.
Меценати – дуже «крихкі» люди, їх легко образити. Але це люди дуже віддані. Якщо ми любимо – то любимо так, як треба любити. Якщо робимо – то робимо так, як треба робити.
Рік пропав, але залишилися зобов’язання. Перше – по Генплану. Це вирішимо. Також залишилися питання щодо арки й вулиці. Проект вулиці допрацьований, я представлю його, всі свої зобов’язання виконаю.
Ну, і ще хочу сказати: якщо хтось хотів би, щоб я зупинився – я зупинятися не буду. В Москві вже організована група прилучан, які готові брати участь в долі міста, допомагати пожертвами. Вони скоро приїдуть і ви з ними познайомитесь. Це серйозні люди, є серед них генерали, які народилися в Прилуках; заступник військового судді Московської області – теж наш прилучанин, закінчив школу №9. Ми там живемо і хворіємо «прилуцькою хворобою», якою захворіли ще в Прилуках. І це – назавжди.
Отже, ніколи не забувайте, що ми є. І якщо щось треба – ми завжди готові допомогти. Ніколи не відсторонюйтеся від цього. Так, є різні думки, але завжди можна знайти спільний результат.
- В 2008 році ми з тодішнім заступником міського голови Прилук Анатолієм Литвиненком починали з того, що хотіли створити трест, який би працював по всій Україні та в Москві. Тоді ця тема була «зарубана». Але все, що я запропонував – воно залишається. Скоро ми приїдемо до вас з групою прилучан, про яку я говорив, поспілкуємося й будемо щось вирішувати. Та вже зараз можу сказати: всі ми бачимо, що Прилуки розвивюється. І це добре. Добре, що місто не вмирає, а розвивається.
- Кілька років тому активно обговорювалася тема будівництва аеропорту на базі колишнього військового аеродрому Прилук – проекту, що мав бути реалізований за Вашого сприяння. Як зараз просуваються справи?
- Тема аеропорту зупинилася. Дійсно, плани і перспективи були дуже серйозними – на базі прилуцького аеродрому планувалося створити найбільший транспортний «перевалочний» центр Європа-Азія.
Вже була підписана угода про наміри, років три тому міністерство виділило кошти на реконструкцію, їх навіть вже освоїли на нашому аеродромі – ту частину, що призначалася для підготовки резервуарів під прийняття палива (їх треба було очистити й відмити, щоб вони могли приймати паливо). Скажу більше: вже був проект транспортного аеропорту Прилук, компанія «Lufthansa» готова була передати в лізинг 40 боінгів. Тобто, практично все було відпрацьовано. Це був проект дуже серйозний для Прилук, і я мріяв тільки про одне – що це відбудеться. Та, на жаль, тоді не склалося. Інвесторів відштовхнула нестабільність, яка тоді була в Україні. Втім, спробую все відновити.
А поки що можна почати з того, щоб на базі колишнього цивільного аеродрому створити маленький аеродром цивільної авіації.
Людмила Смик
