Мажоритарку скасувати, у пенсіонерів право голосу відібрати – головні підсумки довиборів у Чернігові?
Діагноз на політичний сказ підтверджується
У відкритому листі до Петра Порошенка (газета «Чернігівщина» від 16.07.15) я закликав главу держави стати винахідником вакцини проти політичного сказу і привити нею великих та малих лідерів українського політикуму, звернув його увагу й на симптом захворюванням на 205 окрузі. Мій діагноз підтвердився: сам президент визнав, що Чернігів продемонстрував на весь світ найбрудніші вибори за всю історію Незалежної. Не зрозуміло тільки, як висуванець Порошенка, київський «парашутист» Березенко став «чистеньким» переможцем?
Та більше непокоїть те, що далі прогресує політичний сказ. Для ясності наведу признаки цього захворювання: багато крику, схильність до безсистемної агресивної активності. На 205 окрузі все це спостерігалося до дня голосування, тепер агресивної активності поменшало, але уражена «центральна нервова система» почала прогресувати в бік продукування політико-правової маячні.
Скажімо, один відомий політик «з бородою» обласного рівня заявив у ЗМІ, що треба 
відібрати у пенсіонерів право голосувати на виборах. І вточнив: таке право повинні мати виключно платники податків, тоді автоматично відпадуть на виборах пенсіонери і безробітні.
Адекватна і тверезо мисляча людина такого не напише. Скажімо, я теж пенсіонер, але плачу щомісяця з пенсії і зарплати, думаю, значно більше, ніж молодший за мене горе-політик, ще я організовую виробництво, яке за рік відраховує в бюджет і пенсійний фонд … 36 мільйонів гривень. Є в нашому колективі немало інших працюючих пенсіонерів, вони все своє життя займаються хліборобською справою, що важливіше, ніж язиком безперестанку плескати.
Ну й стосовно пенсіонерів, що проживають на території виборчого округу 205 Чернігова. 
Так, вони стали в чергу за гречкою і борщем, бо доведені до зубожіння хворими на сказ політиками, але на вибори не пішли – своєрідний протест. Видно, цього не чекав навіть «великий мислитель», свою нісенітницю він оприлюднив, коли ще не знав про оту ганебну для влади 35-відсоткову явку виборців. Конкретно за «гречку» проголосували й того менше – біля 15 відсотків. Більше віддали голосів за «гроші» і «адмінресурс», проте й тут, вочевидь, не пенсіонерів вина, а молодших, хто впроваджував той адмінресурс, гроші в конвертах роздавав і у місцевих ЗМІ обожнював президентського висуванця.
Ще одна фраза любителя сенсаційних заяв дивує: «Вони (пенсіонери-Авт.) своє вже відголосували і на наші голови навибирали». Знаю, що автор цього «умозаключення» 
свого часу активно агітував за президента Ющенка, газетні полоси йому присвячував. Що потім зробила «найпатріотичніша» команда, коли прийшла до влади? Нагадаю: перегризлася між собою, «опустила» вітчизняну економіку, розчарувала виборців і проклала шлях до влади донецькому Януковичу. Можна назвати цілий ряд інших збанкрутілих політиків-державників, за яких не тільки голосували, а й самовіддано агітували ті, що тепер всі провали в Україні звалюють на «несвідомих» пенсіонерів. То кого передусім треба позбавляти виборчого права? Кого треба давно вже гнати мітлою з політики і влади, щоб не задурманювали людям голови своїми дебільними лозунгами і пропозиціями, відволікаючи увагу виборців від найстрашніших проблем суспільства?
Я не назвав прізвище ненависника пенсіонерів, оскільки тему відлучення пенсіонерів від голосування на виборах зараз не один він обсмоктує, ховаючи в тінь головні болячки виборчої системи. Саме через ось таких політиків українська нація так і не прозріла належно за чверть століття незалежності, бо її очі підступно замилюють ті, хто «багато кричить і безсистемно проявляє агресивну активність». Здогадуєтесь, на яке захворювання «змахує»?
«В 91-му я не голосував за незалежність України, як депутат Верховної Ради і зараз не проголосував би…»
Чернігів і Київ найбрудніші вибори «списують» на мажоритарку. Багато політиків і експертів наввипередки пропонують назавжди похоронити цю систему виборів. Дехто аж підстрибує та лементує, що чернігівськими виборами покладений край старої «епохи», попереду нова – пропорційна, за партійними списками…
Слухаю цей політичний психоз і думаю про себе: Господи, урозум цих людей, присором і покарай їх, щоб нарешті перестали задурманювати людям голови! Скільки можна?!
В 1990 році, ще за СРСР, я брав участь у перших демократичних виборах до Верховної Ради УРСР по Козелецькому мажоритарному округу. Вибори вважалися такими, що відбулися, коли в них брали участь мінімум 50 відсотків плюс один голос виборців, і переможець визнавався в першому турі за такою «арифметикою». Для порівняння: в Чернігові 26 липня 2015 року переможцем вийшов у першому турі Березенко, який набрав … 10 відсотків від занесених до списків виборців. В 1990 році з нас, чотирьох кандидатів, ніхто не одержав у першому турі 50 плюс один голос виборців. Але я, тоді директор Бобровицького радгоспу-технікуму, обігнав профспілкову активістку з Остра Козелецького району і начальника політуправління Київського військового округу, генерал-лейтенанта Шаригіна, що мав практично стовідсоткову підтримку військового навчального центру «Десна» з усіма його полками і цивільним населенням закритого селища. Третій мій конкурент теж був з Козелецького району – перший секретар райкому партії Немець, з яким ми й вийшли в другий тур. Перемогла моя команда, і не за гречку, не за гроші чи обіцяні соціальні блага. Виграло наше уміння донести до виборців правду і моє особисте бачення, як можна змінити в державі багато що на краще, над цим я й працював у парламенті, займався також проблемами переселенців із зони Чорнобильської атомної електростанції, і про округ не забував.
Не тільки я, а й всі інші депутати обиралися в мажоритарних округах. Переважна більшість була членами КПРС, так звана демократична Рада мала 103 «штики». Натомість наше «червоне» перше скликання не підтримало московське ГКЧП, за чотири дні зібралося на позачергову сесію ( тоді ще не було мобільного зв’язку) і 24 серпня 1991 року прийняло Акт проголошення незалежності України. 
Потім перемогу на виборах (вважаю – демократичних) одержав перший президент Кравчук, на референдумі виборці проголосували за незалежність, чим підтвердили депутатське рішення.
Особисто я не голосував за незалежність, і не тому, що не хочу жити в незалежній, самодостатній Україні. За рік роботи в парламенті, як кажуть, під зав’язку надивився на тих, хто доривався до великої політики і економіки. Вони голосно декларували зміни, але не на користь суспільства, а для власної вигоди. І незалежність їм потрібна була, щоб незалежно від Москви царювати. Погодьтеся, так і сталося, от тільки Кремль тоді встановив і своє правило: жируйте, але й платити данину не забувайте. Помаранчеві демократи Ющенко і Тимошенко брикнулись були перед Москвою, але на більше, видно, розуму не вистачило, ще й жадність до грошей і одноосібної влади заїла обох. Ще більше не вірю, що нинішня влада прагне незалежності і самодостатності для українського суспільства. Бо якщо колись був один «смотрящий», 
то тепер два – США і Євросоюз, ще й змагаються вони між собою, хто більше виграє від конфлікту в Україні. Росія теж не хоче поступатися. І рікою ллється кров на сході України… Втім, живу мрією, що доживу до того часу, коли з внутрішнім переконанням проголосую за незалежну Україну. Ніколи не стояв і не стою осторонь просування нашої держави до давно задекларованого статусу. При цьому завжди залишаюся реалістом і не горлопаню без толку направо й наліво. І на зорі нинішньої лозунгової «незалежності» теж був активним будівничим в господарстві і парламенті. Та повернусь до спогадів.
Так ось, перше мажоритарне скликання Верховної Ради встановило атрибути державності, створило українські збройні сили, правоохоронну систему, не дало остаточно розвалити економіку, розширило рамки демократії. Правда, саме при Кравчуку розікрали Чорноморський флот. Були й інші зазіхання на державні мільйони, багато того присікло наше аграрне лобі, навіть прем’єру по руках вдарило.
Не все позитивне й тоді гладко розвивалося, одначе наше скликання парламенту складалося здебільшого з професіоналів різних галузей господарства, і демократичну меншість сформували не випадкові люди, що й відіграло позитивну роль. 
Була велика економічна криза, гіперінфляція, та Україна вистояла, не допустила пролиття крові, не захлинулася в бандитизмі. Прем’єрів часто міняли, але не давали так розграбовувати Україну, як зараз розкрадають, навіть в зоні війни.
Перший президент Кравчук - з колишніх партократів, але він єдиний, що добровільно погодився на дострокові перевибори, і їх програв. На Чернігівщині одержав більшість голосів в Бобровицькому районі, решта – підтримала земляка Кучму, потім активно бігали з плакатами: «Україна – без Кучми!». Леонід Данилич найдовше протримався, дещо стабілізував економіку, примусив депутатів Конституцію прийняти, водночас саме при ньому зародився і розвинувся клановий олігархат: зять Пінчук, Лазоренко-Тимошенко та ряд інших. У тій владі були й ті, хто тепер вчить нас, як треба голосувати!
Великомасштабний бардак в Україні розпочався, коли масово кинулися гратися в політичні партії, у вибори за їхніми списками. І торгівля голосами виборців за «гречку» саме тоді зародилася. Кожна нова урядова команда створювала свою партію одноразового використання, на одні вибори провладна партія йшла під назвою «За ЄДУ».
Під вибори були створені партії 
Медведчука, Пустовойтенка, Хорошковського, Волкова, Вітренко, Ткаченка, Ющенка, Симоненка, Мороза, Рудьковського, Литвина, Тігіпка, Королевської, Януковича і цілого ряду дрібніших політиків. Куди вони поділися? А скільки мільярдів на те потрачено, звісно, не в Америці зароблених, а вкрадених у свого народу?!
В 1998 році в бюлетені були записані 30 партій, з яких до сьогодні дожила, здається, лише Аграрна партія, яка ніколи не дотягувала до статусу парламентської. Та й з недавніх парламентських партій жодної немає у восьмому скликанні, хіба що залишився 
«осколок» від колись «розкрученого» Блоку Юлії Тимошенко. Вдруге, під нові вибори, поміняв назву своєї партії Яценюк. Демократи-патріоти «просвистали» Народний Рух, Українську Республіканську Партію, «Собор» і цілий список інших «народних». Непоганим «свистуном» у цьому був і залишається ворог пенсіонерів-виборців.
З Януковича глузували, що в його списку до парламенту зайшли секретарші, масажисти, водії, охоронника, а кого бачимо у Верховній Раді нинішнього скликання? Багатьма з них вже займається Генеральна прокуратура. Мажоритарка не проголосувала б за таких. Для контролю за «народними», переконаний, не вистачає реального механізму відкликання тих, хто зумів до виборів замаскуватися, - брехливих, недоумкуватих, продажних і казнокрадів. Для цього потрібно, щоб передвиборчі програми і обіцянки були не формальними, а документами суворої відповідальності, і звітувати про їх виконання обранець повинен щоденними результатами роботи під куполом і на окрузі.
І не потрібно стільки народних обранців, максимум – 150, обраних тільки в мажоритарних округах, бо обраних за партійними списками достроково не відкличеш. І будуть вони й далі писати недолугі законопроекти, до яких потім вноситимуть в ході голосування по тисячі й більше поправок, й після прийняття жоден закон не застрахований від внесення до нього негайних змін. Якби селяни з такою відповідальністю працювали в полі і на фермі, то не один ще голодомор був би забезпечений.
Можна б взагалі обійтися без Верхової Ради, все одно прийняті там закони не працюють. Та треба ж комусь «розгрібати» вже «наштамповані» тисячі законів. Тепер неадекватні депутати і політичні експерти горлопанять, що й місцеві вибори треба проводити тільки за партійними списками.
Пам’ятаю список Партії регіонів на вибори до Бобровицької районної ради. Всі, як один, перефарбувалися під правлячу партію. На майбутніх виборах списки складатимуть з наново перефарбованих, але вже в інші кольори. І це є панацеєю у формуванні європейської системи самоврядування?
В Україні до наступний місцевих виборів, боюся, буде з три сотні партій. Не від усіх будуть кандидати в області. Наприклад, на останніх парламентських виборах в Бобровицькому районі голосували за 29 партій, зокрема за «Україну майбутнього» проголосували 7 виборців, за «Ліберальну партію» - 8, «Силу і честь» - 10 (0,1%)… Це не вибори, а якась дитяча гра. Недавно прийнятим законом «осучаснили» ту гру, а оскільки вона для рівня дитячого розумового розвитку, затіяли кампанію з відлучення від неї мудрих і досвідчених пенсіонерів, та і взагалі думаючого простолюду. Краще зробити як у Чернігові: принизити, налякати «тітушками», бійками та «замінюваннями», і на дільниці прийдуть лише «надійні», вони й проголосують, як «тато-гарант» скаже?
Леонід Яковишин, Герой України, народний депутат першого скликання, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
