Майже шістдесят гектарів землі засіяли… «інопланетяни»…
Земельна ділянка з кадастровим номером 7420681200:000:1470, загальною площею 59,766 га, що розташована в межах Браницького старостинського округу Бобровицької територіальної громади, засіяна соняхом, але ніхто не з’явився збирати врожай. За підписом начальника сектору дізнання відділення поліції №2 Ніжинського районного відділу поліції ГУНП в Чернігівській області А. Березенко надісланий лист № 7744/124/452-2021 від 06.10.2021 року в Бобровицьку міську раду для одержання інформації стосовно цієї ділянки. З виконавчого комітету Бобровицької міськради надійшла відповідь: «…станом на 12.10.2021 дана земельна ділянка перебуває в комунальній власності Бобровицької міської ради. Договору оренди на земельну ділянку не заключено».
А скільки чули дурнуватого лементу про передачу якнайшвидше нерозпайованих земель у комунальну власність децентралізованим громадам, мовляв, вони найкраще нею розпорядяться. Хоча у всьому цивілізованому світі найбільш ефективним розпорядником землі виступає держава. Який хлібопашець з об’єднаної громади – наведений приклад характерний для всіх децентралізованих «князівств». Зокрема в Браницькому старостинському окрузі поруч із земельною ділянкою незібраного соняху «дозріває» врожай «зимньої» кукурудзи. Що від цього має Бобровицька громада? Якби оті майже 60 гектарів, засіяних «інопланетянами», були в оренді ефективного сільгоспвиробника, місцевий бюджет одержав би додатково в межах 50 тисяч гривень. Багатотисячні втрати державного і місцевого бюджетів від незібраних врожаїв недолугими орендарями землі.
Хто і коли аналізував бюджетні втрати від такого «інопланетянського» господарювання по всіх старостинських округах? Для порівняльного прикладу справжнього господарювання на землі наведу досвід молодого польського фермера Адама Ковальські. В 2010 році він одержав у спадок сімейну ферму з 25 гектарами землі, на якій і сам працював змалку. За два роки заробив грошей і купив 33 гектари, відродив сімейну ферму. Для подальшого розвитку взяв в оренду у приватних власників ще майже три сотні гектарів. Створив 30 робочих місць, здебільшого для молодих людей віком до 25 років, які, згідно з державною програмою «Активізація безробітних», проходили на фермі піврічне стажування. Хто проявляв себе добре, тих залишав на постійну роботу.
Модернізував Адам зерновий склад на 250 тонн, тепер не продає зерно в період збирання врожаю, коли ціна мінімальна. До речі, в Польщі всі малі господарства об’єднуються в асоціації, що допомагає їм отримати кращу ціну на вирощену продукцію, конкурувати з великими виробниками. У країнах Євросоюзу в структурі аграрного виробництва майже 100 відсотків продукція фермерів, в Україні 34 тисячі діючих фермерів забезпечують суспільство продуктами харчування на 6-8 відсотків. Так нерозумно й неефективно використовується найродючіша в світі українська земелька. Зате «патріотичний» лемент навколо розвитку фермерства – лунає ледь не на увесь світ. Про державну підтримку українським малим і середнім аграрникам – теж лише гарні обіцянки, а про державний контроль за ефективною роботою на землі – навіть обіцянок немає.
У Європі перевиробництво молока, і фермери борються проти нарощування поставок сухого молока зі США, а українці скоро забудуть смак натурального молока – споконвічного національного продукту. Бо нікому його виробляти, мільйони національних трударів виїжджають рятувати польську аграрну галузь. Інтернет забитий страханнями: «Якщо в Польщу не приїдуть українські заробітчани – буде катастрофа для переробної галузі фруктів і овочів». «Слава Україні!»
Оновлена владна команда Бобровицької громади на днях одержала результати ревізії земельних ділянок на території громади. Це фахове дослідження дасть змогу виявити всіх земельних «інопланетян» та підняти на високий рівень ефективність (віддачу) кожної сотки наявних земель сільськогосподарського призначення, що й забезпечить «повноводне» джерело наповнення державного й місцевого бюджетів.
Для прикладу, у Петрівському старостинському окрузі, не чекаючи завершення організованого в громаді земельного аудиту, почали працювати над цим питанням. Староста села Микола Малашта ініціював і запустив місцеву ревізію ділянок, що використовуються для городництва. На які ділянки не оформлена приватна власність – їх передають в оренду, одержуючи від цього для місцевого бюджету стабільну орендну плату. Чує староста й невдоволення від місцевих «інопланетян», але поступово й вони звикають до законного користування землею. Міркують в Петрівському старостинському окрузі, як добитися обґрунтованої плати орендарями за оренду земельних паїв, від чого теж надійдуть більші відрахування до бюджету. Заодно орендарі змушені будуть подбати про вищу ефективність свого аграрного виробництва.
Поки що, як у столиці, так і на місцях, домінує лозунгова ідеологічна конституційна норма про вступ до Євросоюзу. Стосовно ж європейських стандартів розвитку аграрного виробництва з переробкою, відповідальності за ефективне й бережливе використання кожного клаптика годувальниці людства – чуємо лише гарні слова в брехливих обіцянках. З такими стандартами – до європейського раю, як до неба рачки. Хоч в нашому суспільстві є власний досвід, який формується за простою формулою: «Немає нічого неможливого». Але для цього треба пам’ятати й про іншу мудрість, що дуже актуальна для українського суспільства: «Роби сьогодні те, що інші не хочуть, завтра будеш жити так, як інші не можуть».
На превеликий жаль, ця споконвічна мудрість з її успішним втіленням в економіку соціального спрямування майстерно запудрюється й замилюється продажними політиками всіх рівнів та їхньою вірною челяддю.
Григорій ВОЙТОК
