Людина продовжує життя у тому, що вона зробила
Журналіст із Чернігова Василь Чепурний протягом двадцяти років настирливо вишукує шкоду для землі і суспільства від аграрного виробництва генерального директора ТОВ «Земля і воля», Героя України Леоніда Яковишина. Періодично залучає до цієї роботи побратимів по перу, добуті «кричущі» результати публікує у своїх друкованих і електронних ЗМІ.
На початку двохтисячних Василь Чепурний першим на Чернігівщині зацікавився темою спорудження на території садиби Леоніда Григоровича усипальниці. У газеті «Сіверщина» від 31 липня 2008 року, яку редагував Василь Чепурний, на цілу шпальту розміщена стаття Олександра Ясенчука «Склеп для олігарха». На цю публікацію Леонід Яковишин надіслав до редакції «Сіверщини» свій коментар під заголовком «Я ще живий, а мене відправляють у склеп», і газета його опублікувала з побажанням: «Живіть довго, Леоніде Григоровичу».
Втім, пошуки «шкоди» від Яковишина тривали. У «Сіверщині» від 1 грудня 2011 року вийшла публікація на той час голови Бобровицької організації «Свобода» Сергія Андрєєва, в якій наголошено: «Діяльність товариства нині набула загрозливого характеру. Причиною стало те, що орендар вже багато років підряд, нехтуючи екологічними нормами внесення добрив у ґрунт, засіває землі лише кукурудзою, що неймовірними темпами виснажує ґрунт».
Досвідчений аграрник порадив «свободівцю» поцікавитися сучасними технологіями, а також усвідомити очевидне: що тільки ідіот може роками вести землеробство на виснажених землях. 
Згодом, коли Андрєєв за партійною квотою очолив Козелецьку райдержадміністрацію, приїздив до Яковишина повчитися успішної економіки, але одержану науку не встиг втілити в економіку району – його замінили на іншу «квоту». А редактор Василь Чепурний опублікував 12 січня 2012 року відкритий лист до аграрного ветерана з порадою повернутися до «старої дідівської практики» роботи на землі. До тієї практики, коли збирали по 12 центнерів зерна з гектара? Наплів журналіст іншої недолугості, яку можна назвати дебільною маячнею.
Не цитуватиму інші «розслідування» від Чепурного і його «побратимів», зупинюсь на кінцевих результатах: газету «Сіверщина» Василь Федорович «уграв», хоч за його попередника Петра Антоненка вона виходила 30-тисячним тиражем, потім взявся за медійний інтернетний простір «Сіверщина». А от товариство «Земля і воля» набуло такого розвитку, реалізації таких соціальних програм, що цим зацікавилися всеукраїнські провідні ЗМІ.
Після виходу в ефір інтерв’ю Леоніда Яковишина Чернігівській філії Національної суспільної телекомпанії, де згаданий і склеп, повернувся (через 13 років) до теми будівництва усипальниці й Чепурний: опублікував на своєму сайті дослідження «великого патріота» з Бобровиці Євгенія Гробового, – законне чи не законне те будівництво. Цей «громадський діяч» колись працював у поліції, а коли його звідти погнали, взявся за «творення сенсацій».
На інформацію про склеп-мавзолей накинулася й низка інших електронних видань. Натомість вперше зацікавилися серйозно результатами роботи Леоніда Яковишина центральні телеканали «1+1», «Україна», ICTV, провідні інформаційні агенції, багато сайтів і три друковані видання загальноукраїнського рівня. Причому їх зацікавили передусім соціальні проекти товариства «Земля і воля»: будівництво доріг й упорядкування узбіч, євровпорядкування селища Мирне, спорудження там справжнього палацу культури, житлове будівництво, нове підвищення оплати за земельні паї тощо. За останні роки в господарстві Леоніда Яковишина з’явилося багато новинок у розвитку виробництва, в тому числі єдина на Чернігівщині сучасна зрошувальна система за американськими технологіями й обладнанням виробництва США.
Одначе, для «патріотів» рівня Чепурного питання розвитку вітчизняної аграрної економіки соціального спрямування не цікаві, не модні. Хоч така економіка місцевого рівня створює тисячі нових робочих місць, на сотні мільйонів наповнює бюджет і Пенсійний фонд, розбудовує соціальну сферу, допомагає нужденним людям, яких більшає й більшає. А «патріотам» подавай інформацію про склеп, хоч така інформація вважалася індивідуально-святою навіть за царського режиму.
На території Бобровиччини досі живе пам'ять про склеп і церкву родини декабристів Сергія і Марії Волконських, що доживали свій вік у Вороньках на землях поміщика-зятя Кочубея. Вони – з древнього роду дворян, мали царські високі титули і великі статки для розкішного життя. Але свідомо відмовилися від всього заради боротьби проти царського режиму, проти кріпосного права. Вони не підставили під кулі тих, за чию свободу вийшли на боротьбу, самі пішли на каторгу. Після декабристів ніхто з революційних лідерів – більшовицького перевороту, помаранчевої революції і Майдану гідності – не повторили такої самопожертви заради кращого життя народу, навпаки – для захоплення влади підставляли під кулі народ, потім самі жирували при владі, незміряно збагачувалися, а народ годували і далі годують гарними обіцянками про новий рай – європейський.
Як селянські пролетарі з Вороньків віддячили декабристам Волконським? Їхню усипальницю і побудовану ними церкву варварськи зруйнували, по-звірячому викинули в багнюку бальзамовані тіла покійних. Знайшлися добрі люди, які вночі поховали їх – місце перепоховання й досі невідоме. Чи зажили щасливо після цього ті, хто коїв цинічне звірство? Ні, не дочекалися свого комунізму, помирали розкуркулені, в голодовку, у фашистській окупації, колгоспне життя завершилося розвалом.
Але, видно, на світ Божий почали вилазити спадкоємці вороньківських «більшовиків». Після багатоденного «сенсаційного жування» в електронних ЗМІ інформації про склеп у Бобровиці, подала голос одна їхня представниця, «патріотично» заявивши, що збіднілий народ може розтрощити склеп.
Така ось суть «національних незалежників»! Їм наплювати на мільярдні корупційні розкрадання, від яких американці і європейці за голову хапаються. Їм засліпило на багатомільйонні маєтки в Україні і Європі, побудовані українськими політиками і державниками на вкрадені в народу гроші – десятками мільярдів крадуть щороку, зажерливо наживаються навіть на війні і пандемії. Та і Бобровиця не обділена маєтками, хоч їхні господарі не організували виробництво з такою кількістю працівників і з такими поповненнями бюджету, як це зумів організувати Яковишин. Неважко прикинути й порівняти внески «Землі і волі» в скарбницю району й суспільства з внесками інших легальних і нелегальних багатіїв. Але хто буде порівнювати, коли авангард бобровицьких авантюристів має коріння тих, хто століття тому все руйнували, привласнювали, розкуркулювали, своїх односельців ворогами народу «клеймили».
Тепер вони – євроінтегратори, від яких треба охороняти нові насадження лип на узбіччі доріг, щоб сміттям не закидали і щоб не понівечили молоді насадження. За ними треба ходити й прибирати наслідки їхніх свинячих гулянь. А що вони витворяють на п’яні й наркозбуджені голови, передусім вночі?! Зате на довгі язики – «патріоти» з «патріотів», але до плуга не стають: на замовних мітингах і протестах добре заробляють. За вчинене справжнім трударям паскудство – теж заробляють. А вже коли через ЗМІ роблять комусь чорну гидотину – і на європейську зарплату витягують. Що залишать після себе на цій землі – не переймаються, видно, думають, що вічно житимуть, вічно будуть потрібні хазяям.
Безсмертні вчені й будівничі давно довели істину, що суть життя розкривається тільки через створення, і ніяк не через володіння, тим більше – не за рахунок «геніального» словоблудства і патріотичних лозунгів. За 30 років незалежності важко порахувати, скільки творців язиколяпного «незалежного щастя» безслідно «розчинилися» в українській історії. Як тут не згадати вчення великого женевського, франко-швейцарського філософа-просвітника, письменника й композитора Жан-Жака Руссо: «Займаючись справою, говорять тільки тоді, коли є що сказати; але в неробстві є потреба говорити безперервно». Ще він застеріг людство: «Володій ви хоч усім багатством світу, якщо вам нема чим харчуватися – ви залежите від інших».
Над вирішенням цієї проблеми й працює колектив «Земля і воля» на чолі з 82-річним хліборобом Леонідом Яковишиним, і досить успішно працює: результати – не в лозунгах і заявах, а на землі, в оселях і холодильниках 1400 працюючих, в бюджеті громади і держави. А якби така віддача людям, громаді й суспільству були від інших місцевих хліборобів, в оренді яких землі втричі більше, ніж в ТОВ «Земля і воля»? Замість відповіді на це риторичне запитання, наведу слова Жан-Жака Руссо: «Люди, будьте людяними! Це ваш перший обов’язок».
Григорій ЗАГРЕБЛЯ, журналіст
