Лекція з історії, що корисна була б і для Генштабу ЗСУ
Про переможний бій Українського гетьманського війська під Конотопом в 1659 році історики заговорили публічно після розпаду Російської комуністичної імперії. І не дивно, бо 355 років тому козаки на чолі з гетьманом Іваном Виговським розбили «братнє» російське військо І це на п’ятому році після підписання в Переяславі угоди про мир і дружбу між двома слов’янськими народами!
- Насправді чи не з першого дня після «возєднання» Росією не виконувалася одна з головних умов договору – допомога Україні в протистоянні з Польщею, - наголосив у своїй лекції кандидат історичних наук Олексій Сокирко, що недавно виступав перед громадськістю Прилук. – Бо в російського царя Олексія Михайловича були свої інтереси у взаємовідносинах з цією сусідкою. А от щодо розміщення гарнізонів у великих українських поселеннях – Росія не гаяла часу.
Розрізнене українське козацтво не могло чинити цьому великий опір. Виникла потреба в пошуку нових союзників. І коли нависла загроза окупації царськими військами Конотопа, гетьман Іван Виговський знайшов таких – татар з Кримського ханства.
Як відомо, історія має властивість повторятися, і «на коні» в ній залишаються ті, хто на «відмінно» засвоює її уроки. Зараз в Україні теж виникла ситуація, схожа на ситуацію 355-річної давності: треба оборонятися від сильнішої Росії, і без союзників тут «ані як!».
У своїй лекції вчений історик Олексій Сокирко чітко виділив уроки гетьмана 
Івана Виговського, які актуальні й на даний час.
Передусім він не ура-патріотичні заяви робив, як тепер полюбляють робити державники і генерали, а глибоко оцінив ситуацію. На той час Конотоп був слабо захищений дерев’яними укріпленнями і безводними неглибокими ровами, гарнізон нараховував 4 тисячі воїнів, що мали протистояти 40-тисячному російському війську на чолі з досвідченим 
воякою Трубецьким. І Виговський почав у терміновому порядку, але виважено, формувати справжнє гетьманське військо. Він об’єднав навколо себе козацьке ополчення з 15 полків. Але ці воїни не були достатньо професійними, оскільки збиралися лише на час виникнення воєнної загрози. Тож гетьман зміцнив ополченців професійними воїнами-найманцями. Таких і раніше залучали для війни, але Виговський вперше офіційно узаконив 7-тисячний корпус таких вояк. На дорогих європейців коштів не було, тому наймав обіднілих українських козаків, інших підготовлених добровольців, а на чолі таких загонів ставив професіоналів з числа німців, британців, голландців – від капітана і вище. Вони й вишколом драгунів займалися. Сформував гетьман і сильну кавалерію. Але й підготовлена армія понесла великі втрати при першому штурмі Конотопа.
- Тоді Виговський й прийняв два наступні правильні рішення, - розповідав на лекції Олексій Сокирко. – Негайно став домовлятися з кримськими татарами, а також складати план, як нав’язати «братнім» загарбникам бій не під стінами Конотопа, а в степу. Був переконаний, що Трубецький на це «клюне», оскільки не знав про татар і надто зверхньо дивився на військо Виговського. Взагалі то, самовпевненість і недооцінка противника погубили багатьох полководців, в тому числі зіграли злий жарт й з Трубецьким.
На думку фахівця з військової історії, гетьман глибоко засвоїв уроки першого бою – як свої, так і противника. Передусім нав’язав йому бій там, де сам намітив, «прикував» до своєї піхоти все військо Трубецького, а тим часом козача і ханська кіннота «замкнула» кільце навколо московських вояк. Разом і добивали їх та брали в полон. Хоча у війську кримського хана існувало правило: нікого не брати в полон, щоб не обтяжували в подальших походах. В плані одержання зиску це не вигідно, бо полонених можна було дорого продати на невільничих ринках, та подальші перемоги кочового війська були понад усе.
Після успішної Конотопської битви перед Україною відкривалася перспектива завершення об’єднання лівобережних і правобережних князівств, видворення з Києва московського гарнізону та побудови незалежної держави. Але за чотири роки «дружби» кремлівський самодержавець не тільки зміцнив і розширив присутність своїх військ на українських землях, а й створив тут, як тепер кажуть, п’яту колону. 
А козачий отаман Сірко із своїми загонами напав і розбив татар, що від Конотопа направились були на Москву.
І за царського режиму, і за радянського інакше трактувалася Конотопська битва, лише на восьмому році незалежності вона одержала першу позитивну оцінку на користь українського козацтва. А от уроки її, видно, й досі цікавлять хіба що істориків, і то далеко не всіх. Натомість звичайна лекція кандидата історичних наук, напевно, могла б піти на користь сучасним полковникам і генералам, зокрема й з Генерального штабу Збройних сил України.
З цим погодився і дослідник історії козачих військ України та збройних формувань ХIХ – ХХ століть Олексій Сокирко.
Вчений мав змогу ознайомитися з окремими дисертаціями військових і почути від авторів гіркі визнання, мовляв, ці труди нікому не потрібні, хоча могли б принести певну користь при підготовці і веденні бойових дій.
Як випливає з лекції Сокирка, секрети перемоги Івана Виговського можна поділити на дві частини: розумний план підготовки до вирішальної битви і грамотне ведення тієї битви. А міцно з’єднує ті частини «золоте правило» для полководців: треба розглядати і навіть поважати противника, як достойного. Недооцінка його і самовихваляння – шлях до поразки. Історія про це каже.
Григорій Загребля
