Куди не глянь – історія від болю корчиться
Можемо наслідувати й краще, коли хочемо
Дітей «показухою» не обдуриш…
Надсучасну сільську школу відкрили перед початком минулого навчального року. Пораділи дітки, що їм створені казкові умови для навчання. Але окремі уроки з історії і літератури седнівські вчителі проводять біля приміщення старої школи – колишнього маєтку поміщиків Лизогубів.
Педагоги то розуміють. І учні серцем сприймають героїчне історичне минуле, передусім, коли дорослі вміло підносять його для дитячого сприйняття. А чи розуміють можновладці важливість виховання підростаючого покоління на живих об’єктах історії? І яку оцінку поставлять їм учнів, які бачать руйнування через явний недогляд пам’яток історії і архітектури?
Сучасні дорослі, буває, як папуги повторюють, мовляв, якась не така нині молодь. А, може, то ми, дорослі, якісь не такі?... До жовтневого перевороту в Седніві на півтори тисячі мешканців були чотири святі храми, побудовані на кошти місцевих поміщиків і рядових прихожан. За більшовиків їх позакривали, найбільш відому і красиву – Воскресенську церкву перетворили в склад. Укінці 80-тих минулого століття відродили, але виникла проблема з дахом – він протікає, адже більше, як півстоліття, ніхто туди не заглядав. Про це знають теперішні державники й політики, вони перед черговими виборами заходять у храм, щось обіцяють, але досі й пальцем не поворухнули, щоб допомогти з ремонтом. Хоча це не рядова культова споруда, а офіційно визнаний пам’ятник історії і архітектури, якому ще й шкоди завдали попередники незалежної влади. А унікальна історична пам’ятка так необхідна для духовного виховання сучасної «не такої молоді»!
- Настоятель Воскресенської церкви отець Євгеній хвалився, що з числа молодих туристів багато хто звертається до нього з проханням виконати обряд хрещення саме в цьому храмі, - зазначила Наталія Шарпата. – Вони також віддають частину своїх перших зароблених грошей на ремонт церкви. За людські пожертви вже багато зроблено, але для рятування даху потрібна не одна тисяча гривень…
Пророкувала колись одна сільська бабуся: «І церкви будете будувати, але не щирою буде ваша віра…». У Седніві є давно споруджені три святі храми, тобто у будівництві нового немає потреби – пращури потурбувались на кілька століть вперед. Залишається лише охороняти і підтримувати в належному стані, щоб передати наступникам.
Нинішнє старше покоління – прямий спадкоємець проклятого покоління, яке під проводом безбожних більшовиків відхрещувалось від Господа, закривало й руйнувало святі храми. Почали прозрівати вже в незалежній Україні, а точніше, напевно, – не стали приховувати свій внутрішній потяг до Бога, а інші навпаки – затаїли в собі колись відверту озлобленість до віруючих і порядних людей. Так і живемо в суспільстві, де добрі справи тісно переплітаються з обманом і безгосподарністю, де чуйна молодь, що тягнеться до історії і духовності, добряче «розбавлена» бездушними й агресивними однолітками, котрі стали такими не від народження, а під впливом дорослих «вчителів» і «наставників». Але на території Україні навіть найжорстокіші режими не змогли повністью знищити цвіт нації, що на конкретних прикладах видно як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівнях.
Через два роки педагог від Бога помер, невдовзі і про його могилу забули. Але не всі … Віднедавна це поховання знову поповнило список пам’ятних місць селища.
У перші роки Радянської влади антихристи розграбували Воскресенську церкву, поглумились над склепом родини Лизогубів, але знайшлися люди, які, ризикуючи власним життям, зберегли останки одного поховання. Ще один чоловік знайшов у складському смітті приміщення закритої церкви Троїцьку ікону Божої Матері, заховав її, а потім повернув безцінну святиню церкві, коли там відновилося богослужіння.
Нинішня «якась не така молодь» власними руками перетворила велике подвір’я нової школи у справжню оранжерею, не забуває навідуватися і до старого приміщення-садиби, і не тільки на відкриті уроки, а й щоб підтримувати тут порядок. Адже воно хоч і вважається історичною пам’яткою, але залишилося по-суті без конкретного господаря, оскільки ніяк не вирішать, кому його передати.
Спочатку більшовики, а потім і фашистські окупанти танками намагалися стерти з лиця землі могилу неканонічного святого, народного цілителя Гриця Золотюсінького, але нікому не вдалося це зробити. Вона була і залишається бути місцем паломництва для численних гостей, доглянута місцевими мешканцями.
Це лише кілька прикладів (а вони є повсюди), що свідчать про живу перспективу відродження і примноження в українському суспільстві кращих традицій духовності, добропорядності і працьовитості. Все те закладено в наших генах, але дещо пригнічене буденністю і окозамилюванням. Напевно, тут варто придивлятися і до «якоїсь не такої молоді», яку важко обманути показухою. Не даремно ж дорослі помітили, що вустами дитини гласить істина. Але записали це золотими літерами, пораділи в черговий раз за себе-розумних, а далі знову беремося за старе, і все чекаємо, що хтось прийде і все погане змінить на добре.
Григорій Войток
