Героїня однієї газетної публікації образилася за те, що слово «патріотка» стосовно неї взяте в лапки. Мовляв, вона – справжня патріотка.
Звісно, ніхто не забороняє їй себе так називати. Але чи задумується при цьому над значенням цього слова, запозиченого з грецької мови і наповненого глибоким змістом: людина, що любить свою батьківщину, віддана своєму народові, ладна йти на жертви в ім’я своєї вітчизни.
Приміряймо це тлумачення на тих, хто сам собі приписує патріотизм… Скількох самозванців побачимо? Як правило, вони ще й політичні трусливі перевертні. Адже почали кричати на весь голос про свій «героїзм» лише тоді, коли в державі склалася відповідна ситуація – вже не репресують по-сталінськи за «вільнодумство». 
Але чи багато хто з осмілілих зможе сказати своєму народу, як перед Богом, - чи готовий на таку самопожертву, на яку свого часу пішов Пророк нації Тарас Шевченко?
Визволившись від кріпосництва, здобувши прекрасну освіту, він одержав можливість жити в достатку, розвивати свій дар художника й поета, купатися у славі. Та Кобзар бачив великі страждання українського народу, багато суспільної несправедливості, тому обрав шлях боротьби за визволення свого народу від гніту царських мракобісів, поклавши на олтар священної боротьби свою волю і життя. А чи читав хтось десь, щоб Тарас Шевченко назвав себе патріотом України?.. Цей найвищий суспільний титул присвоїла йому історія.
Без галасу про патріотизм віддали своє молоде життя герої Крут, про яких наш Павло Тичина написав:
На Аскольдовій могилі
Поховали їх –
Тридцять мучнів українців,
Славних молодих …
На Аскольдовій могилі – український цвіт! –
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
Та найбільше люблять вихваляються патріотизмом ті, що «І сказали людям: ми вас поведем! Рушимо з ножами у наш край – едем». Їм байдуже, що «І взялися кров’ю поле і гаї, бо рубались, бились рідні, свої. І сказали люди: годі нас дурить! Будем ще й на волі у кайданах гнить? Ждали ми героя, а став свинопас…».
Ці слова належать теж Павлові Тичині. А написані вони тоді, коли за таку публічну правду і засторогу «патріоти-свинопаси» розстрілювали всіх без суду і слідства. На волосинці від цього був і наш земляк.
Сталінські репресії 1937-38 років, післявоєнна поразка кровавої боротьби воїнів УПА та інших націоналістичних формувань на певний час «придавили» український патріотично-визвольний рух. Та вже на початку 60-х минулого століття, за рік до своєї передчасної кончини, справжній син України Василь Симоненко написав:
Ви, байстрюки катів останніх,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
За боротьбу в ім’я кращого, вільного життя пригнічених співвітчизників віддали своє життя інші борці-шістдесятники. До страти був засуджений наш земляк 
Левко Лук’яненко, вирок якому потім замінили на 25 років позбавлення волі. Пройшли через це пекло В’ячеслав Чорновіл, брати Горині та ряд інших патріотів. Це зараз їх так називаємо, а тоді вони робили свою патріотичну справу без самозакоханого галасу. 
Потім, при розпаді СРСР, зуміли, в умовах посткомуністичної влади, добитися юридичної незалежності України в кордонах колишньої УРСР, без жодної краплі крові усунення від влади КПРС-КПУ.
Без патріотичного горлання тисячі українців 
пішли в зону АТО, багато вже й загинуло. За що поклали голови? Вони, безумовно, вірили, що віддають своє життя як жертву в ім’я розквіту своєї вітчизни. Але чи такої, в якій зараз живуть їхні батьки, дружини, діти, брати і сестри?
Великим суспільним злом є те, що псевдо-патріоти своєю постійною метушнею і лозунговою діяльністю затінюють справжні причини того, чому українське суспільство, найбагатше в Європі на матеріальні і трудові ресурси, за рівнем життя котиться донизу – 80 відсотків населення опинилося за межею бідності. Водночас нові мільйонери ростуть, як гриби після дощу, по офшорах світові рекорди б’ють.
Нам би по-справжньому громадою спитати передусім наших «благодійних» обранців, чим вони займаються там – у парламенті? Скільки людських грошей витрачається на їхнє безбідне життя, безкінечне красування на телеекранах і в друкованих ЗМІ. А комунальні тарифи як росли, так і ростуть – ще вищими темпами. Пенсії, зарплати – 
рівня африканських племен, але скільки чуємо вболівань за те, що в депутатів та урядовців низькі зарплати, і в державній скарбниці знаходяться гроші для підняття їм платні. Мовляв, щоб менше було корупціонерів. А їх ще більшає… Між собою ті корупціонери жартома називають підвищену зарплату соціальною допомогою на випадок безробіття – бізнесом не можуть відкрито займатися.
Європейські зарплати запроваджують у нових правоохоронних структурах. Від цього що – порядку більшає, казнокрадів меншає?..
Для рядового трудівника встановлено неписане правило – зарплату треба заробити. А президенту, прем’єру, міністру, депутату, керівникам місцевих органів влади високі зарплати призначають за посади. Ще й місця біля державного корита їм відводять. Та джерелу влади – народу – не до контролю за роботою «патріотичних» чиновників. На наші голови величезним потоком падають інші проблеми: 
перейменування вулиць і населених пунктів, руйнування пам’ятників, децентралізація, вибори на Донбасі, хто і скільки пообіцяв милостині, чи дадуть американці летальну зброю, чи продовжать санкції проти Росії, хто з європейців чи американців висловився на захист Савченко, що там поганого в Росії, які сни сняться Путіну ...
«Суспензію» для замилювання очей простолюду колотять у Києві, а на низах услужливо поширюють її ура-патріоти, які крім цієї роботи нічого більше не вміють. Для них патріотизм – то галаслива гра, задоволення власних внутрішніх амбіцій життєвих потреб, а для їхніх поводирів – то найкоротший шлях до влади.
За чверть віку незалежності України скільки патріотів-Лідерів прийшли у владу свинопасами, а пішли звідти мільйонерами? Чи то жартують, чи на повному серйозні розповідають з оточення 
Яценюка, що Патрон розпрощався з ними глузливою фразою: «Прощавайте, лохи!» Тепер вони гадають, скільки ж мільярдів допомогли заробити своєму Лідеру?
Та що там це – придивіться, що творять в ім’я себе місцеві «патріотичні казнокради»! Їм теж усе сходить з рук, оскільки добре навчилися призвичаюватись до будь-якої влади. І при кожній - патріоти. Ще й кучу патріотичних слуг мають.
Не обідніла Україна й на тих, хто готовий жертвувати собою в ім’я вітчизни. Головне – під гарне гасло прапор всучити їм у руки перед черговим Майданом. «І сказати людям: ми вас поведем! Рушимо з ножами у наш край – едем». Тобто, у земний рай, де жили до гріхопадіння Адам і Єва… Але майже століття тому Павло Тичина назвав той шлях кровавим, окропленим українським цвітом, що на Аскольдовій могилі покоїться. Коли ж прозріємо?..
Григорій Войток
