Коронавірус не лише хворобою давить людей,
а й рентгеном серця й душі просвічує
З єврораю – галопом додому
Хвала Зе-команді, яка так активно взялася звозити з усього світу «блудних» синів і дочок. З широко розкинутими руками зустрічаємо повернення громадян і з тих країн, де статистика інфікованих вірусом найгірша. Втім, стає помітним, що у такому «батьківському» стремлінні «вуха стирчать» від політичної піар-гри і навіть казнокрадства.
Стосовно ж державницького піклування про народ постає запитання: як захищені мільйони співвітчизників від можливих інфікованих, які повернулися із «забруднених» територій? Адже лише перша група з Китаю була ізольована на двотижневий карантин. Слава Богу, в ній не виявили інфікованих. Та з першої півсотні тих, у кого підтвердився діагноз, лише одна людина не виїжджала перед захворюванням за кордон. Тепер же до нас повернулося вже близько ста тисяч заробітчан і туристів, до яких не застосовувалася карантинна ізоляція, і навіть самоізоляція.
Поспішну евакуацію великої кількості туристів і заробітчан пояснив у прямому ефірі 
народний депутат від «Слуги народу» Олександр Дубінський. Зокрема сказав, що на оплату чартерних авіарейсів держава витратила 100 мільйонів гривень, виділених на боротьбу з коронавірусом. І наголосив, що зазвичай чартерні рейси оплачуються пасажирами в обидва кінці: авіакомпанія, яка відвезла їх кудись, і назад їх забирає. Тож народний депутат від президентської партії прямим текстом заявив, що 100 мільйонів просто пішли комусь у кишені – він краще знає своїх побратимів. Назвав «слуга» й іншу причину поспішності: треба було встигнути, поки не привезли з Китаю обладнання для тестування на коронавірус. Бо якби організували ретельне обстеження туристів, то зірвалося б таке поспішне масове перевезення, і організатори не підзаробили б на голому місці.
Та хай би уже подавилися тими ста мільйонами, бо страшнішим може виявитися інше. Від такого піклування про свій народ першими можуть полягти «смертю хоробрих» пенсіонери. Журналісти пишуть, що в Італії медики рятують передусім тих, у кого більше шансів видужати. А смерть беруть на себе старики. Трупи таких у «щасливій» Європі, буває, днями лежать у самотніх оселях, поки їх не підберуть військові бригади, щоб відправити до переповнених крематоріїв. Одна наша землячка три доби жила в квартирі з трупом бабусі, яку вона доглядала, заробляючи собі на прожиття. Невже для молодої Зе-команди це не повчальний чужий гіркий урок? Хочуть на «національному» уроці повчитися?
Днями чергова група з трьох сотень українців прибула з Італії. І ніде не читав, щоб їх ізолювали на два тижні для медичного нагляду і тестування. І це після випадку із заробітчанкою, яка повернулася з Італії в село Колінківці (під Чернівцями), і замість самоізоляції влаштувала гульки, після яких у одинадцяти односельців підтверджене захворювання, решта – на обсервації.
Тобто замість ізоляції і перевірки однієї заробітчанки тепер завдали клопотів медикам на все село. Не застраховані селяни й від летальних наслідків. А в тій же Італії, скажімо, одна жінка, інфікована короновірусом, вирішила провідати хворого батька, і в ході цього відвідування інфікувала інших людей. За це суд засудив «дбайливу» дочку до 12 років ув’язнення. В Україні з витівками заробітчан і курортників «борються» співвітчизники закликами до совісті. Одна жінка написала в соцмережі: 
«В Європі карантин і закон, а в Україні можна все… Майте совість – посидьте вдома 14 днів».
І в цьому заклику більше вболівання за співвітчизників, ніж у діях керманичів. Оскільки вони не запровадили дієвий захист суспільства від порушників карантинних вимог. Не забезпечили людей захисними масками, дезінфікуючими розчинами, вільним допуском до тестування на вірус, оперативною медичною допомогою та багато чим іншим. У лікарнях великий дефіцит захисного спецодягу, апаратів для штучної вентиляції легенів тощо. Лише обіцянками підтримується вітчизняна кризова економіка, конкретні виробники і їхні працівники. Як виживатимуть ті родини, батьки з яких тимчасово, чи й зовсім, вимушені залишити роботу? Зате кожного дня чуємо скандали про вивезення за кордон всього, що вкрай необхідне нам. Про космічні ціни навіть на копійчані маски – на митниці їх оцінюють по півтори гривні, а в Україні ціну догнали до ста гривень за штуку.
Ситуація з коронавірусом ставить і риторичне запитання: чому європизовані українці так галопом помчали з єврораю в Україну? Немодним для заробітчан стало й славлення Порошенка за безвіз. А от невдоволенням щедро сиплють, бо їх зустрічають на Батьківщині без короваїв на вишитому рушнику. На вокзалі в Києві до потяга з Польщі взагалі не подали автомобільний транспорт. Владні структури справді зобов’язані були подати наземний транспорт, але не для розвозки по домівках, а для доставки прибулих в карантинний заклад.
Патріоти критикують президента 
Білорусі Олександра Лукашенка за те, що він не організував стільки чартерів і потягів для повернення співвітчизників, скільки організував наш президент Володимир Зеленський. Але, певно, лідер сусідньої держави не збирався на цьому піаритися. Він надав на початку допомогу застряглим за межами країни, а потім рішуче заявив, мовляв, хто не встиг, той тепер хай там і сидять. Він їх туди не посилав.
На перший погляд, суворо, не по-людськи. Зате порівняймо рівень організації захисту переважної більшості білорусів від зараження смертельним вірусом, і захисту українців. Скільки білорусів протестовані від коронавірусу, і скільки українців? І на якому рівні санепідемслужба у сусідів і у нас?
До речі, і в Європі, і у США кинулися рятувати від зараження смертельною хворобою передусім населення в країні. З цією метою президент Трамп давно вже закрив кордон. Така-то заокеанська демократія. Зате яку підтримку мають від держави люди першої групи ризику – старики! А багато з українських, боюся подумати, вже й з життям наперед попрощалися: на допомогу від держави не сподіваються, і від дітей карантином відгороджені.
Ще одна цікавинка проявилася в цій ситуації. Не новинка від мене, а лише наголошу: найбільшу допомогу для боротьби з коронавірусом надає Україні комуністичний Китай, а не щедрі на списане озброєння Сполучені Штати і «найрідніша» Європа. Правда, допомогу з Піднебесної захотів присвоїти Петро Порошенко, але ця цинічна брехня швидко розкрилася.
Запіарилися й зе-лідери: обіцяли мільйонні комплекти з Китаю, а привезли в рази менше. Уже згаданий Дубінський висловив сумнів: може, й тут встигли гребонути? Йому видніше…
Та повернімося до запитання, чому українці масово побігли від єврощастя, куди протягом шести останніх років їх вели на налигачі порошенки, а потім естафету підхопили зеленські? Тепер драпають заробітчани з того раю, де четверта медицина Європи – італійська – не змогла досі загнуздати коронавірус. І не члени Євросоюзу першими кинулися їй допомагати, 
а 600 лікарів з далекого Китаю. Світ облетів відеосюжет, як дві колони італійських поліцейських утворили коридор для зустрічі медиків-рятівників, віддаючи їм почесть на рівні глав зарубіжних країн.
Стосовно ж захисту італійців від страшного вірусу на початку епідемії – безвідповідальність рівня українського. Спочатку було підтверджено захворювання в трьох людей (як в Україні), а на кінець місяця ця цифра сягнула півтисячі. Недавно були «чорні дні» – за добу помирали від семисот до тисячі італійців, інфіковано всього понад 60 тисяч. На великих людських втратах набули досвіду: до тисячі людей за день видужує від смертельної хвороби.
Незадоволені діями влади стосовно організації захисту від коронавірусу й іспанці. Жінка-біолог з докором звернулася через соцмережу до керманичів держави: «Ви даєте футболісту мільйон євро на місяць, а ученому біологу – 1800 євро. Тепер ви шукаєте лікування. Ідіть до Роналду й Мессі – вони знайдуть вам ліки».
В Україні ситуація набагато страшніша і цинічніша: мільйонні зарплати і премії одержують ті, хто ні слави, ні елементарного добробуту народу не здатні забезпечити.
У такій епідеміологічній обстановці і європейці не панькаються з українськими заробітчанами. І до туристів, які скористалися дешевими передкарантинними путівками, відповідне ставлення. Лише вдома для них – життя на широку ногу: ні законів, ні відповідальності.
Не боротьба, а загострення – може, це і є таємна мета влади?
Ситуацію в суспільстві, яку «відредагував» коронавірус, влучно описала українська поетеса Ліна Костенко, котра днями відзначила своє 90-річчя: «Настала якась собача старість ідей. Ніхто нічого не хоче. Ніхто ні за що не бореться. Тільки наші політики за владу над нами».
Команді Володимира Зеленського зараз не до політичної боротьби, оскільки над суспільством нависли дві смертельні загрози: пандемічна й економічна – одна другої не менш руйнівна. Але монопольна команда продовжує гратися і в політику.
Перше тестування провели в Санжарах: на увесь світ ославили людей, які вийшли на протест. Медійна акція проведена настільки галасливо, що тепер громадськість закрила очі на повернення емігрантів без проходження карантину. «Може, це і є якась таємна мета влади?» – запитують прискіпливі українці в соцмережі.
У це не хочеться вірити. Але ідіотично-безвідповідальні вчинки влади наштовхують людей на різні припущення.
Наступним тестуванням система перевірила, наскільки можна обмежити свободу громадян на пересування населеними пунктами і за їхніми межами, аж до закриття метро і чехарди з наземним транспортом. Маси й це проковтнули.
Скажете, такі заходи, навіть більш жорсткі, застосовуються і в Європі. Але є велика різниця: там передусім обмежують пересування громадян із забруднених вірусом територій. А ще – запроваджують цілу низку заходів для підтримки тих, хто перебуває в ізоляції або в самоізоляції. У нас на все це та інше, пов’язане з коронавірусом, немає ні грошей, ні клепок у головах.
Та що там це – протягом десяти днів активно приймали чартери і потяги з «біженцями» від європейського і світового «раю», а вже потім додумалися опублікувати елементарні поради для самоізолянтів. Заодно наголосили, що коронавірус дуже підступний, людина довго може не запідозрити, що ним інфікована.
«Ну, не ідіоти?», – як казав герой відомої кінокомедії. Спочатку безконтрольно запустили в багатомільйонне суспільство десятки тисяч можливих носіїв «підступної інфекції», а потім спокійно про це заявили. Як ото з телевізорів попереджають водіїв про ожеледицю.
Та чи не найбільше знущання з народу полягає в тому, що ні попередня, ні нинішня влада практично нічого не зробила для розвитку економіки, сприяння бізнесу у створенні нових робочих місць, не закрила офшорні, корупційні, відкатні і «мінімізаційні» дірки, з яких збагачується еліта з прихвоснями, натомість тепер вкотре увесь тягар інфекційної і економічної кризи перекладає на плечі народу.
І цій практиці, здається, не буде ні кінця, ні краю. Бо суспільство наше з такими суспільними болячками, що куди до них коронавірусу. Хвороби, коли провокують епідемію, не тільки умертвляють певну частину населення, а і просвічують, як рентгеном, людські душі і серця. Від просвіченого певний час оборюємося, потім швидко забуваємо. За шість останніх років нічого не зроблено для того, щоб заробітчани поверталися в Україну не під час пандемії, а на хвилі зростання вітчизняної економіки.
Та й саме славлене суспільство якими планами й здобутками намагається розвиватися? 
Декларованим шляхом до Євросоюзу і НАТО, захистом мови, героїчною історією, війною в Інтернеті з Росією, церковним Томосом, заборонами всього ворожого, язиколяпною боротьбою з «руками Кремля»?... Назвіть мені хоч одну країну світу, яка досягла розвитку й високого добробуту народу подібними ідеологічними пріоритетами? Адже вони потрібні лише для пудрення мізків і замилювання очей довірливому і безвідповідальному перед своєю долею народу. І хоч кілок теши на голові цього народу, а він до небес підстрибує від однієї радості: новій зажерливій антинародній зграї вимайданив владу. А далі: «Ніхто ні за що не бореться». До нового майдану? Чи до останньої прірви? Після згасання епідемії та прірва може виявитись без дна. Задумаймося над цим, поки є ще можливість мислити.
Віктор ЯРОВИЙ
