Клоунадою й брехнею можна звеселити, але не нагодувати
За яким планом живемо?
В останні дні минулого року товариство «Земля і воля» приступило до виплат орендодавцям основної плати за оренду землі – грошима. Перед цим видали натуральну оплату: по тонні зерна кукурудзи і по двісті кілограмів пшениці.
Прискіпливий читач може й репліку кинути, мовляв, і що тут нового, особливого… Тож відразу скажу, що дві обставини спонукали мене на подачу цієї інформації.
Найважливіша: наше господарство вдвічі збільшило (до 18 відсотків) оплату за оренду земельних паїв. Прийняттям такого рішення зацікавилися були 
обласні газети «Вісник Ч» і «Чернігівщина», опублікували моє інтерв’ю. Журналісти попросили навести й конкретні суми виплат від найменшої до найбільшої, залежно від розмірів земельного паю. Але після тих публікацій покотилася по області «штормова» хвиля різноманітних домислів й цинічних побрехеньок.
Довелося давати в газети додаткові пояснення. Та, вважаю, найголовнішим розвінчанням підколодної брехні є те, що наше господарство вже завершує виплату селянам подвоєної оплати за оренду землі. Для конкретики скажу, що ті суми дорівнюють для когось півтори, а для кого й більше двох річних пенсій – орендодавці здебільшого пенсіонери.
Друга обставина, яка, мабуть, не менш важлива, ніж перша. Про неї теж докладніше.
Кожного дня бухгалтерія подає мені інформацію про виплату пайовикам орендної плати – по кілька мільйонів у кожному селі, де орендуємо землю. Щоденно аналізую інформацію про підготовку господарства до нового хліборобського року. Саме такої пори падає оптова ціна на добрива, пальне та імпортну техніку, тож здійснюємо закупівлі. Зернову продукцію реалізувати також вигідніше взимку, ніж коли збираємо врожай. Підбиваємо підсумки минулого року й прораховуємо можливості чергового підвищення зарплати працівникам…
На фоні ось таких клопотів, моїх особисто й колективу в цілому, мене не просто дивує, а й, можна сказати, коробить від щоденної інформації з телеекранів про те, чим зайняті щоденно державні чиновники, розпіарені політики та їхні кишенькові свистуни-експерти. Помічаю, що останнім часом побільшало в їхньому «хорі» розгодованих журналістських солов’їв.
Стосовно розвитку вітчизняної економіки й соціальної сфери, «успішних» реформ, перемог дипломатії – суцільна брехня і клоунада на численних телешоу. 
Бо чим пишатися, коли частка ВВП України у загальносвітовому ВВП зменшилась з одного відсотка 1992 року до 0,3 відсотка в 2016-му?
Буває, добалакуються й до того, що в Україні не такий уже й великий ріст цін на цілу низку товарів. Розповідали мені, що одна сільська бабуся після такого почутого спересердя запустила в екран свого телевізора зварену немазану картоплину. Потім сусідці розповіла, заливаючись сльозами, що вже олія й тюлька стають їй важкодоступними.
Пускають деякі пенсіонери сльозу й тоді, коли одержують наші виплати за земельні паї. Але то сльози вдячності. Виникає й запитання: чому інші сільгоспвиробники, скажімо в Бобровицькому районі, не дотягуються до такої орендної плати? Ми підвищили рівень життя майже семи тисячам пайовиків, також за рахунок підняття орендної плати значно збільшили відрахування до бюджету. Але наші пайовики становлять лише третину від загальної кількості в районі. А якби й решті орендодавців подвоїли плату за земельні паї, то у скількох би ще простих людей поліпшився б рівень життя? Бюджет додатково б одержав до двохсот мільйонів гривень. Може б і батькам дошкільнят та школярів не довелося б віддавати останні копійки на купівлю парт, ліжок, ремонтні роботи?
На якому телешоу хтось чув подібні аргументи, аналізи, занепокоєння? 
А те стосується не тільки Бобровицького району – знаю, в багатьох інших районах ще гірша ситуація з оплатою за орендовану землю. І це аж ніяк не суто внутрішня справа орендодавців й орендарів. Бо їхні господарські взаємовідносини, рівень економіки на землі напряму впливають на формування бюджету, взагалі розвиток країни. Недаремно ж в нормальних державах не дозволяють господарювати на землі невмілим й недолугим сільгоспвиробникам. Якось уже писав, що там навіть на успадкованій землі не дозволять працювати спадкоємцю, в якого немає відповідних знань і досвіду. Держава в таких випадках викуповує землю й віддає в оренду справжнім хліборобам.
А в Україні? Не буду далеко ходити по приклад. Відоме в області господарство, видно, вже стільки нагребло землі, що тепер не може дати їй ради – лише біля Бобровиці на кількох полях незібрана кукурудза зимує. В Європі відразу б порахували державні втрати від такого хазяйнування на землі. Адже очевидний недобір врожаю, що тягне за собою зменшення виручки, недофінансування програм розвитку і так далі, і тому подібне. В кінцевому ж результаті – неодмінно щось недоодержить бюджет.
На жаль, в Україні не сенсація, коли снігом вкриваються поля з незібраним врожаєм. Ні влада, ні горлаті політики, ні журналісти цього не помічають. Хоча це не власний чийсь велосипед так нерозумно використовується, а найбільше багатство країни – земля!
Десь знайти недокомунізовані пам’ятник чи табличку, священиків заблокувати, артисту ярлик навісити, фільм якийсь заборонити, «вороже» приміщення камінням закидати, Путіна обізвати – в цьому сміливі бійці, ще щоб і під телекамери.
Якось почув з телеекрана, вважаю, не зі стелі взятий сарказм: українське суспільство перетворюється в колективного путінознавця й трампознавця, непорядки в Росії згадуються з телеекранів набагато частіше, ніж недоліки в Україні. За долю нашого суспільства гучніше б’ють тривогу європейці й американці, ніж свої «патріоти».
Пригадую, скільки радості, лементу бризкало з телеекранів, коли хтось там з однієї прибалтійської країни десь ляпнув, що Євросоюз повинен «подарувати» Україні план Маршалла з багатомільярдними інвестиціями, за яким післявоєнна Німеччина швидко відбудувалася! Десь протягом місяця, як не більше, «годували» цією маячнею найбідніших в Європі українців. І лише одну тверезу думку прочитав: «У післявоєнній Німеччині було два плани: план Генрі Моргенпау і 
план Джорджа Маршалла. Моргенпау пропонував деіндустріалізувати Німеччину: знищити хімічну й оборонну промисловість, вирубати ліси, розселити німців за межами Німеччини – по такому плану йде Україна,» – написав політолог Андрій Золотарьов.
Можна додати: всі названі ознаки того плану – наяву. І ні народні обранці, ні горлаті «патріоти», ні сам народ не чинять реального опору здійсненню того згубного плану Моргенпау, від якого відмовилася навіть розгромлена у війні Німеччина.
Відсутня в Україні реальна боротьба з корупцією та казнокрадством, за права простих людей, за підняття вітчизняної економіки, наведення ладу в малому та середньому бізнесі, недопущенні ідіотів до влади – чи то розуму і відповідальності бракує, чи й бажання підставляти свого лоба.
Стосовно ж потрібного піару можна й горлом обійтись. До того ж, гучноляпна брехня в Україні в моді. Вона, разом з політичною клоунадою, он як смішить простий народ, затінюючи подальше його збіднення, й фантастичне збагачення державних та політичних керманичів. Затінює очевидні резерви, запустивши які, неодмінно б самотужки, без отих кабальних зарубіжних запозичень, підняло б наше працьовите суспільство до омріяних євро-стандартів. Говорю це не з позиції якогось прикупленого кимось експерта, а як успішний господарник, що створив економічну модель сільськогосподарського виробництва європейського рівня. І це не моє самовихваляння, це – оцінка низки європейців та американців, які періодично бувають у нашій «Землі і волі».
До речі, ми вже протягом десяти років не користуємося шкуродерними банківськими кредитами, навпаки – одержуємо солідні депозитні відсотки. Власних коштів вистачає (не вперше про це наголошую) на стабільний розвиток виробництва, на оновлення техніки, на подвоєну оплату за земельні паї, на щорічне підвищення зарплати, на будівництво житла та інших соціальних об’єктів – кращий в області будинок культури споруджуємо. Десятки мільйонів гривень вкладаємо в дорожнє будівництво по району.
Минулого року виробили продукції на півтора мільярда гривень, ще й з найнижчою в області, якщо не в Україні, собівартістю. Від такого ефективного господарювання й маємо власні великі гроші. Звісно, на «зимових» гібридах кукурудзи стільки грошей не заробиш. Передусім це повинні усвідомити ті державні керманичі, яким Майдан гідності довірив головну складову долі суспільства – економіку.
Цицеронова наука вічна
Недавно потрапила на очі цікава порівнювальна статистика: у 1992 році зовнішній борг України становив 0,4 мільярда доларів, до 2015 року він зріс до … 127 мільярдів доларів. За наступні п’ять років повинні повернути 40 мільярдів зовнішніх запозичень, з них майже 10 мільярдів – цього року. Золотовалютний український резерв – 19 мільярдів.
Цікава динаміка й по чиновниках: в 1992 році їх було 63 тисячі, в 2015 – 380 тисяч. У «відлюстрованій» країні влада кинулася озолочувати їх європейською зарплатою – сотнями тисяч і навіть мільйонами на місяць. Армію, правоохоронців наплодили більше, ніж у провідних країнах Європи. Реформ започаткували, що в сотню не вбереш.
Які результати від усієї отієї ідіотії? Якщо відкинути клоунадну брехню, то один результат таки можна помітити: Україна піднялася на перше місце в Європі за рівнем корупції. «Зашкалює» розграбування казни – зарубіжні «смотрящі» не можуть ради дати, нові позички бояться давати. Поступово їхня допомога зводиться до застережень і порад. Здається, й з Росією вже менше лобами зіштовхують, що й «патріоти» помітили, тут же кинулися повчати «партнерів» та вимагати ледь не війни з Росією за територіальну цілісність та добробут України. Бо самі лише язиками вміють плескати та Європу для себе будувати.
Одначе, переконаний, не все таке чорне в Україні. Скількох зажерливих олігархів вона наплодила? Скільки європейських, американських, азіатських, офшорних банків набила грошима, вкраденими в українського народу... Та обкрадена держава продовжує жити, і народ не весь вимер й не розбігся по світу. Бо, скажімо, я похвалився своїм успішним господарством. Але немало й інших таких, ще й більших та успішніших. Вони працюють і розвиваються не завдяки державній економічній та правовій політиці, а всупереч їй. Оскільки уміння невтомно працювати й відповідати за долю нації передається українцям по крові від пращурів. На жаль, з «нагрузкою»: войовничо-анархістичним підходом до побудови незалежної, національної держави, сподіваючись на сусідів, а не на власні сили й розум.
У цьому моєму висновку немає нічого нового й супероригінального. Воно присутнє, переконаний, в думках кожного українця, звісно, який дружить зі своєю не дебільною головою. Дивує інше: чому мовчимо, не намагаємося розбудити в собі найкращі гени? Невже так зашорені, задурманені придворними клоунами й брехунами сучасних українських царів?
Невже вуха не позакладало від отих «солов’їв», що вже місяць виспівують про нові стандарти шоколаду, які будуть уведені з … 1 липня 2019 року? Про якісь міфічні плани уряду й президента? Про якогось батюшку, що не захотів відспівати померлого? Вдумаймося, сама Генеральна прокуратура кримінальну справу порушила за цим випадком – показують нищівну боротьбу з беззаконням! Та й що тут дивуватися: піарилися навіть на порушенні кримінальних справ проти 
Сталіна й Берії – не придумали лише, як їм вручити повістки на допит.
За чотири роки після Революції гідності не засудили жодного резонансного корупціонера й казнокрада, бо лементу нароблять, вкрадені в держави гроші витрусять у інші кишені – і відпускають. А написати гарну статистику для піару – рівних у Європі не знайдете.
Більш як два тисячоліття тому римський політичний діяч, оратор і філософ Марк Цицерон урозумив людство: «Праця пом’якшує горе». Думаю, жодна нормальна людина не стане це заперечувати. Українські керманичі й політики теж не беруться спростовувати публічно цю істину. Натомість пом’якшувати горе багатомільйонного народу кидаються не організацією ефективної праці, а гарною брехнею і яскравою політичною клоунадою. І не замислюються над тим, що розум Цицерона живе вічно, а їхні зажерливі й брехливі методи тимчасові, ще й з трагічними наслідками для їх самих – давня й найсучасніша історія підтверджує.
Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля, кандидат економічних наук
