Іловайський котел: кровавий урок чи банальна річниця … кровавої брехні?
Хто ж доручав міністру губити своїх бійців?
Мене вже важко чим здивувати, та коли прочитав у газеті «Сільські вісті» від 18 серпня публікації про Іловайський котел, мушу визнати – мої очі округлились, а душа отерпла. Наведу коротенький витяг з опублікованої хронографії розвитку тих страшних подій: «10 серпня. Перша спроба штурму Іловайська батальйонами «Донбас» і «Шахтарськ», в яких була лише стрілецька зброя. Чому не пішли підрозділи ЗСУ?», «13 серпня доповіли у штаб про 20 російських танків. Там сказали, щоб не панікували», 
«24 серпня доповіли у штаб АТО про наближення 100 одиниць ворожої бронетехніки, реакції – ніякої», «28 серпня родичі бійців АТО на Банковій і під штабом ЗСУ вимагали послати підмогу оточеним. Матерів запевнили, що послали. Але не було ні підмоги, ні команди від генералів оточеним підрозділам про вихід з котла, лише обіцяли допомогу».
Цей витяг не з якихось там поверхових журналістських розслідувань, хронографія подій написана за результатами розслідування тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України, до якої входили представники різних парламентських фракцій. У її звіті названі конкретні генерали, вказано цілий ряд 
конкретних причин трагедії, що мають і узагальнене трактування: фундаментальні проблеми в організації оборони країни. Нагадаю, міністром оборони на той час був Галетей, якого згодом президент перемістив на іншу відповідальну посаду. Після відставки той публічно заявив: «Я виконував усе, що мені доручали». Ніби не міністр-генерал, а якийсь бригадир рільничої бригади. А залишати бійців на вірну смерть теж хтось доручав? Хто саме? Адже мова йде про загибель величезної кількості повних сил чоловіків, яких й досі не порахували, скільки насправді – чотири сотні чи більше тисячі, а, може, й кілька тисяч. 
Як відомо, міністру оборони може щось доручати лише Головнокомандувач, тобто президент країни Петро Порошенко. Тож Галатей або не все каже, або цинічно «викручується». В такому разі, чому президент мовчить і терпить те, що його підлеглий кидає на нього - главу держави - «кроваву тінь»?
Я все життя займаюся землеробством, близько беру до серця найменші втрати врожаю через погодні умови чи певні наші упущення, а тут не вберегли таку кількість життів – і нічого, так і треба? Досі ніхто за це не відповів! Пишуть судові вироки по … російському генералу! І лементують, лементують про це день і ніч! А коли побачимо вироки на тих, хто послав і кинув на вірну смерть чиїхось синів, батьків, братів?...
Після прочитаного в газеті «Сільські вісті» почув сенсаційну інформацію й з телебачення. Сумнівався в душі, але десь глибоко й сподівався, що нарешті наші правоохоронні органи таки виведуть на чисту воду винних страшної трагедії. Але де там, ще й річниці не завершили відзначати, а українцям активно почали замилювати очі іншою темою - судовими вироками в Росії українцям Сенцову і Кальченку. 
Навіть справа Савченко відійшла на другий план.
Звісно, держава повинна захищати своїх громадян в Україні і за її межами. Одначе, в даних випадках (і не тільки цих) той захист зводиться до звичного в нас виголошування гарних лозунгів та піару конкретних політиків і державників. Втім, страшніше блюзнірство, вважаю, в іншому: темою двох засуджених «героїв» повністю затьмарили по всіх вітчизняних ЗМІ причини трагедії в Іловайську, зранку до вечора протягом кількох днів показували, як 
хлопці в клітці судової зали співали Український Гімн. А по Україні, в різних її куточках, матері і діти оплакували убієнних чи зниклих безвісти рідних, проте ця тема вже виходила з «моди» - річниця минала. Тепер галасливо згадають про тисячі загублених справжніх героїв на другі роковини, і вже новим брехливим лементом?
До речі, досі не відома доля іловайського оточенця, призваного на східну війну-АТО з Ярославки Бобровицького району. Ще двох бійців село похоронило. По району – вісім таких могил.
І в кровавої Брехні є адвокати
Якось почув з телеекрана, як журналістка цікавилась у відомого політика 
Тараса Чорновола його думкою, чому європейські ЗМІ більше кричать про Сенцова, ніж про загиблих в Іловайському котлі? Відповідь була дивною, як на мене. Мовляв, це звична журналістська практика демократичного світу, де, справді, можуть не помітити тисяч загиблих, натомість роздзвонять повсюди про когось одного, резонансно-розкрученого.
Такий то «вималювався» адвокат у Брехні, видно, не даремно він і в політиці хвостом вертить, змінює політичні кольори, як хамелеон. 
Там навряд чи хто з видних політиків ризикне виступити публічно в ролі адвоката Брехні, як виступив син покійного засновника демократичного руху в незалежній Україні 
Вячеслава Чорновола – Тарас. І таких адвокатів, що іменують себе політичними експертами, як кажуть в народі, хоч греблю гати по всій Україні. Вони аж з шкіри лізуть, «дохідливо» пояснюють людям і виправдовують найстрашніші провали й зради наших державників і політичних лідерів, зрозуміло, за їхні гроші. Звісно, тут ніяк не обійтися без продажних журналістів. Їх теж в Україні чи не найбільше в перерахунку на душу населення. Вони й «співають» за помахом дирижерської палички і за підсунутою партитурою та встановленим порядком: «проспівав» - забудь, «співай» інше, на що тобі владний чи з брильянтом перст вкаже. А бажані для суспільства резонансні результати – то все для Європи, Україну туди ще не прийняли. Сумніваюся, чи й приймуть, поки самі не запровадимо в Україні європейські стандарти.
Ті стандарти обіцяють нам «очищені» 
Майданом гідності політики і державники. Але скажіть мені, хто з нас, пересічних, щось робить на шкоду собі? Так і владні мужі. Скажімо, була б в Україні зараз європейська демократія і висока суспільна свідомість, то чи багато хто з нинішніх керманичів залишився б при владі після отих «котлів» і нищівної критики на дії уряду, що повсякденно проривається на телеекрани і газетні полоси? Натомість ми живемо за своєю «демократією»: собака гавкає, а караван іде. І європейським друзям це подобається: не задушили в Україні свободу слова. Зарубіжні «вчителі» й собі часто підключаються до тієї «свободи», але вони патріоти своїх держав, і «роздзвонюють» по світу передусім те, що вигідно їхнім державам. Дотримуються більш-менш й принципу правдивості інформації. 
А яку правду про той же Іловайський котел вони можуть розповісти? По-перше, тієї правди не знаємо навіть ми, українці, а по-друге, не стануть же вони «колупатися» в провалах уряду, який підтримує їхній Євросоюз, напевно, передусім заради «дошкуляння» Росії? Ще й тоді, коли в Україні достатньо й своїх «правдоносців», «причесаних і правильно зорієнтованих».
Наші наставники – американці і європейці – пам’ятають, напевно, й про багатозначність народної мудрості про собаку і караван. Свого часу з’явилися в Україні й такі віршовані рядки, яких можна зле перефразувати:
Той караван дратує всіх навколо,
Бо всі сидять – а він кудись іде.
Як тільки він дошкандибає до околиці,
Собача зграя неодмінно нападе.
Нехай вибачить мені українське суспільство за злу алегорію, але український владний «караван» вже доходив до «околиці», і голодна народна «зграя» не обмежувалася лише гавканням. На жаль, цим шляхом пішов і «люстрований» караван. Вочевидь, він уже «дошкандибав до околиці», про що останнім часом надто активно «гавкають» опозиціонери різних партійних мастей. Недавно почув про ту «околицю» й від підлеглого уряду, губернатора Одещини 
Михайла Саакашвілі. Він прямим текстом «гавкнув», що реформи підміняються видуманими досягненнями, до реформ відносять і підвищення тарифів, а корупція тим часом небувалими темпами набуває нових форм, замість залатування корупційних ям, відбувається їх розширення…
Вигнаний з Грузії президент аж ніяк не одинокий у таких висловлюваннях. Але якби щось подібне прозвучало в Європі чи США … ото був би резонанс! А в Україні? Знову, собака гавкає, а караван іде?... Замість дієвого реагування на оприлюднені факти по Іловайську і резонансні заяви Саакашвілі нова «сенсація»? «Вільні» українські ЗМІ услужливо поширили заяву президента Петра Порошенка: «У відповідь на моє звернення депутати Європарламенту проведуть дебати щодо брутального порушення в РФ прав Сенцова і Кальченко».
Безперечно, як вище казано, й за долю цих людей треба боротися. Але в Україні брутально порушуються права мільйонів доведених до жебракування громадян, офіційна середня зарплата і пенсія яких за керівництва після майданної влади впала до рівня джунгльових країн. 
Голова Тимчасової комісії Верховної Рада Андрій Сенченко відкрито заявив і про те, що немає політичної волі вищого керівництва держави в об’єктивному розслідуванні причин Іловайської трагедії. Та й хіба тільки Іловайського?.. Через «фундаментальні проблеми в організації оборони країни» тисячі українців загинуло, сотні тисяч цивільного населення змушені покидати свої домівка, ставати біженцями, як оті сірійці. 
Один Янукович в цьому винен? А де були за режиму Януковича нинішні державники і політики? Працювали чорноробами в колгоспах? Тепер вони рятівники України, захисники прав людини? Але ж народні маси і навіть багато їхніх соратників по Майданах протилежної думки про них.
Ніде правди діти, нам теж треба відчувати відповідальність за помилковий вибір при голосуванні, ну а наші обранці мали б згоріти від сорому, що не оправдали довір’я «свого народу», та вони продовжують цинічно брехати, а журналісти собачою відданістю поширюють ту брехню.
Щиро скажу, що у мене швидше б рука відсохла, ніж я б написав про нашого президента, як про борця за права людини. Бо як можна щиро захищати двох і водночас не бачити горя та кровавих сліз мільйонів співвітчизників, президенту підданих?
І до тих, хто так верховодить Україною, і до тих, хто так прославляє їхні «заслуги» перед суспільством, - хочу звернутися уривочком з послання Тараса Шевченка: «Схаменіться! будьте люди, бо лихо вам буде. Розкуються незабаром заковані люди, настане суд…» А що український Пророк пророкував, те, давно бачимо, збувається.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
