Ігор Пашенко залишив Іспанію, щоб відродити духовність у рідній Дейманівці
Ідейним натхненником відродження церкви у Гурбинцях став Ігор Пашенко. Родом з Прилук, Ігор Анатолійович все своє дитинство провів у дідуся та бабусі у Дейманівці, що належить до Гурбинської сільської ради.
Барселона – Дейманівка
Відчував, що чогось не розумію
У Барселоні Ігор Анатолійович прожив 22 роки, ще зовсім нещодаавно мав там родину, гарний будинок, улюблену роботу викладача та гідну зарплату в розмірі 1400 євро на місяць. А ще мав віру в серці, яка й примушувала постійно замислюватися над сенсом життя. Зізнається, що з нею не народився. Багато чого довелося пережити, щоб осмислити своє призначення на землі.
«Коли я вперше потрапив до Іспанії на гастролі зі студентським театром після закінчиння Київського інституту кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, нас прийняв і поселив в своєму домі в Барселоні чоловік з православної християнської общини, - пригадує. – Жодна з кімнат його розкішного триповерхового будинку не пустувала: в них знайшли прихисток такі ж як і ми, чужоземці. І я думав та не міг осягнути тоді: навіщо тому чоловікові це було потрібно? В нього, здавалося, було все, що треба для щасливого життя і забезпеченої безхмарної старості. Та він з якоїсь не зрозумілої тоді мені причини брався допомагати зовсім незнайомим людям... Тоді я вперше відчув, що чогось не розумію».
Певно, хтось так думає і про пана Ігоря. Бо відмовившись від благ європейської цивілізації, він обрав хату біля річки в далекому українському селі, фруктовий сад з білочками на старих деревах та вулицю, рясно обрамлену лелечими гніздами. І його повсякденні турботи на кшталт завезти глину чи помазати сіни разюче відрізняються від тих, якими жив нещодавно. Та це в його житті не головне. Бо головною залишається віра, котра, одного разу поселившись у серці, більше ніколи не полишила його. Ця віра й привела чоловіка до рідної Дейманівки, де прагнув звести церкву – на горі, на її історичному місці, на якому стояла споконвічно до знищення більшовиками, у самісінькому центрі села, який тепер занедбаний .
Навчаючись на режисера в Сорбонні, Ігор Пашенко одночасно став слухачем в Православному Богословському інституті ім. Сергія Радонєзького. І дуже скоро спіймав себе на думці, що лекції в цьому єдиному православному інституті Західної Європи для нього набагато цікавіші, ніж заняття в Паризькому університеті. Вирішив продовжити навчання, і, повернувшись до Іспанії, попросив благословення Владики Луки – єпископа Західноєвропейської єпархії Сербського Патріархату – на вступ до духовної семінарії Києво-Печерської Лаври. Чотири роки, двічі на рік, літав з Барселони до Києва на сесії. Можна лише уявити, в який кошт обходилося те навчання! Та своєї мети досягнув. І духовну діяльність твердо вирішив розпочати з будівництва церкви в селі свого дитинства, бо переконаний: буде церква – відродиться й село. Вже на місці при зустрічі з отцем Іоанном, настоятелем Хресто-Воздвиженського храму у Срібному, вияснилися пріорітетні потреби спочатку будувати церкву у Гурбинцях, для зручності жителів прилеглих сіл. Адже в окрузі жодної церкви немає, найближча – у Срібному. А нерідко люди їдуть і до Прилук, щоб освятити паску чи похрестити дитину.
Тож за зведення церкви взялися з особливим ентузіазмом. До справи долучилися й нинішні мешканці села, і його уродженці, які тепер проживають за межами Гурбинець, як, наприклад, Микола Поета. Ігор Анатолієвич говорить, що за європейською традицією імена та прізвища усіх, хто брав участь у відбудові місця спільного звернення до Бога, будуть увіковічнені на зворотньому боці запрестольної ікони Божої Матері на молитовну пам’ять майбутнім поколінням.
Людмила СМИК.
