І серед Героїв України є свої рекордисти
Леонід Яковишин: трудовий стаж – 53 роки, з них 45 років на посаді директора тричі реформованого і значно розширеного сільськогосподарського підприємства «Земля і воля». В межах середньостатистичного аграрного району (Бобровицького) за останні роки інвестував у розвиток виробництва біля 50 мільйонів доларів, більше п’ятнадцяти мільйонів – в будівництво житла, підтримку шкільних і дошкільних закладів, ремонт доріг та інші об’єкти соціальної інфраструктури. Всі ці мільйони зароблені трудовим колективом, який очолює Герой України Леонід Яковишин. 
Ще дві складові його трудового рекорду: у районі з 32-тисячним населенням створив 1300 робочих місць, з 1 лютого 2015 року збільшив зарплатний фонд на 50 відсотків, виплачуються премії за підсумками року. Господарство орендує третину наявних в районі сільгоспугідь, а формує бюджет більш як на половину. Орендна плата за земельні паї – одна з найвищих в області.
А тепер прикиньмо, якби в кожному районі були такі організатори сільськогосподарського виробництва, ще й не по одному! Наскільки багатшою була б державна казна!?
В Україні дуже модними стали наради, «круглі столи», науково пропагандистські конференції та багато іншого плескання язиками з питань євроінтеграції та залучення зарубіжних інвестицій. А ТОВ «Земля і воля» й без усіх цих бездарних, марнотратних кампаній давно вже організовує виробництво за світовими стандартами, добилося співпраці з відомою в світі компанією «Монсанто» (США) у питаннях виробництва насіння кращих гібридів кукурудзи, прорвалося на зарубіжні ринки із своєю продукцією. 
Споруджено господарським способом (на 35-40 відсотків дешевше, ніж з найнятими «спец бригадами») сучасний елеватор на 235 тисяч тонн з автоматизованим режимом зберігання зерна і п’ять сучасних сушарок. Розпочате будівництво і до осені завершиться ще 14 складів силосного типу загальним об’ємом 70 тисяч тонн зерна. Бо товариство «Земля і воля» запланувало довести обсяги виробництва зерна до 300 тисяч тонн, що зберігатиметься у сертифікованих складах сучасного елеватора, без чого неможливе входження на європейські чи інші світові ринки. 
Навіть власну залізничну віткуна шість кілометрів збудувало, щоб скоротити автомобільні перевезення зерна, організувати його завантаження у вагони безпосередньо на власному елеваторі. Це теж світова норма.
А чи багато знайдете в Чернігівській області прикладів сертифікації переробних підприємств за євро стандартами? Один такий є в Бобровиці: ТОВ «Земля і воля» сертифікує круп’яний завод - конкретний крок до Європи.
Натомість подібні приклади не в моді для України, рідна Ненька тоне в галасі про сподівання на чужих інвесторів, в райдужних очікуваннях на фінансову допомогу «дружніх» країн і їхній захист від агресора. «Подією року» стала навіть допомога однієї з Прибалтійських країн в сумі… 30 тисяч євро – електронні ЗМІ майже тиждень про це трубили.
Трудовий рекордист слухає або читає те і з пересердя плюється. Адже він своїм прикладом показує, що в Україні, навіть при цьому жахливому бардаку в економіці і політиці, можна не старцювати по всьому світі, а реально заробляти й розбудовувати країну. Очолюване ним господарство - не закордон і не історія, а сучасна реальність, без ніяких «тепличних» умов, владного «плеча» чи «доброзичливих» інвесторів. Навпаки, Леонід Григорович обома руками відхрещується від «медом помазаної» допомоги. Від такої, помноженої на недолуго-грабіжницьке управління, вже розвалився не один агрохолдинг. Останній яскравий приклад – курячо-банківська імперія Олега Бахматюка, її «дославили» до боргової ями глибиною майже в два мільярди доларів.
Товариство «Земля і воля» і його генерального директора, 76-річного трудоголіка Леоніда Григоровича Яковишина не славлять в області, не піарять. Навпаки, інколи можуть і «наїхати» несправедливо. 
А якось приїздив у господарство колишній заступник голови обласної держадміністрації Лубенцов, показали йому господарство європейського рівня, зокрема й склади для зберігання безводного аміаку, тут він і признався, що свого часу організовував у Кобижчі, разом з іншими свободівцями, протест проти цього будівництва. Тепер переконався, що помилково те робили.
Трудовий рекордист не затаїв образи, не любить він і вихвалятися досягненнями свого колективу, одначе тихенько гордиться, що зумів те організувати, що практично всі працюючі - то його партнери і помічники у виконанні його головної місії на землі.
В газеті «Сільські вісті» від 24 травня 2012 року на першій полосі була опублікована стаття Леоніда Григоровича під заголовком «Якщо така багата земля, то чому бідні люди?». Не стану переказувати відповідь на його ж поставлене запитання, а лише пошлюся на ним визначений сенс життя справжнього хлібороба: «Озираючись на прожиті роки, я іноді замислююсь: чим є для мене земля, на якій працюю вже не одне десятиліття? Сказати «доля» - мало. Це мої щоденні думки, моє діло, покликання, біль і радість. Робота на землі сформувала мій характер і стала, за великим рахунком, частиною мене самого. Тобто вона – сенс мого життя».
Напевно, в цьому й криються секрети трудових, довготривалих рекордів Леоніда Яковишина?
Григорій Войток
