І при живих батьках народжуються діти-сироти
Гірше, ніж серед тварин
У коледжі завагітніла студентка-сирота, фактичними батьками якої були працівники будинку малюків, дитячого будинку і спеціальної школи-інтернату. Але то тільки на час сирітського проживання і навчання в рамках загальної освіти. Після випуску з інтернату дівчина стала дорослою громадянкою України. Та невдовзі так «підзалетіла»!.. Сама ще, як одинока стеблинка на відкритому вітрам і сонцю полі. Перша думка у «вітряній» голові – як позбутися вагітності? Щоб і в коледжі не виникли проблеми…
Дирекція навчального закладу вчасно спохватилась і не допустила непоправного, присікла й роздмухування великого «чепе» в студентському колективі.
До «розрулювання» ситуації оперативно підключилися фахівці соціальних служб для сімї, дітей та молоді. Разом поговорили з майбутнім батьком майбутньої дитини, котрий також був студентом коледжу, і теж сиротою. Він не став категорично відмовлятися від дитини, але не готовий був і до сімейного життя. Пояснював це тим, що і він, і його майбутня дружина, як кажуть у народі, - голі, як соколи.
Викладачі і соціальні працівники дохідливими порадами розвіяли в молодожона нерадісні життєві перспективи, потім ще й допомогли організувати скромне весілля. Серед гостей були випускники сирітського інтернату, кілька їх навчалися в коледжі. Головний результат цієї молодіжної житейської історії – дитина не стала сиротою при живих батьках. І родина нова створилася, поступово обживається.
Проте такі випадки не входять до звітів роботи державних служб і громадських організацій, які переймаються сімейними, дитячими і молодіжними проблемами. Бо й сама тема народження дітей-сиріт при живих батьках чомусь не дуже цікавить громадськість і журналістів. Зараз на часі – забезпечити кожну дитину-сироту, дитину, позбавлену батьківського піклування родинним теплом і затишком.
Навряд чи хто скаже, що це не важливо. Але питання в іншому: надто модною стала інформація про забезпечення сиріт родинним теплом. Окремі політики і ЗМІ відверто «рейтингують» на ній. Скажімо, на всю Україну можуть «розболітися», коли побачать, як сирота щось допомагає по господарству у прийомній родині. Якщо там працюють рідні діти – їм можна. І на умови проживання в сім’ях з чужими дітьми дивляться через велику лінзу, щоб розгледіти хоч яку-небудь порошинку, і тоді клювати, клювати батьків, що наважилися на всиновлення чи опікунство. Це вважається боротьбою за щастя сиріт. В одному з районів Чернігівщини так «боролись», що фактично були розвалили прийомну родину. Тепер вона подала до суду на найбільш «запеклі» ЗМІ. Прозрілі й деякі державні структури.
Але й це ще не все. За «модною» темою сиріт не помічається, напевно, найголовніше: що необхідно робити на державному рівні, щоб менше було тих сиріт?
- Доводиться працювати з молодими батьками і одинокими мамками, які тримають біля себе новонароджену дитину, поки держава виплачує велику допомогу, - ділиться наболілим начальник відділу соціальної роботи Бобровицького центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді Тетяна Щибун. – Потім вони з легкістю відмовляються від своїх крихіток. Буває, й нахабно заявляють, що ще народять… І ніякої відповідальності ні перед власними дітьми, ні перед суспільством.
Погодьтеся, надто дика проблема, навіть тварини так не ставляться до своїх малят, залишають їх лише тоді, коли вигодують і навчать премудростей тваринного світу. У людському суспільстві на власних дітях, буває, бізнес створюють. В тому числі і завдяки непродуманої системи державної допомоги породіллям. Заради неї деякі жінки й народжують. А далі – як вийде, хтось та
підбере дитину…
Головне в роботі – справна статистика з «модних» програм?
Серед численних календарних дат в Україні є й День усиновлення дітей, що відзначається 30 вересня. Напередодні в Чернігівській обласній держадміністрації відбувся брифінг, на якому начальник служби у справах дітей ОДА Людмила Зеленько не без гордості сповістила нечисленним журналістам, що зараз сімейними формами виховання охоплені 85 відсотків діток-сиріт і діток, позбавлених батьківської опіки, а до кінця року цей показник сягне 87 відсотків. Назвала також інші цифри стосовно кількості прийомних сімей, будинків сімейного типу, усиновителів тощо. А ще – 65 відсотків кандидатів у опікуни, піклувальники, прийомні батьки і батьки-вихователі підвищили свій виховний потенціал на спеціальних курсах.
Навколо цієї статистики й журналістські запитання виникали. Допитувалися й про влаштування дітей-сиріт, що приїхали в область з прийомними батьками чи опікунами зі сходу. З відповідей керівника служби можна зробити загальний висновок – по всіх позиціях гарні показники. А наступного дня, після брифінгу в Чернігові, довелося почути не про звітну, а живу роботу, яка не входить у обов’язкову статистику, але вкрай важливу, хоч і не «модну» для чиновників і журналістів.
- Якби не Наталія Борисівна, то в Бобровиці було б на дві дитини-сироти більше, - розповідала Тетяна Щибун. – Неподалік неї живе з малолітніми дочкою і сином мати-одиночка, яку б давно могли позбавити батьківських прав. Але наш фахівець стала по суті другою матір’ю цим діткам, і їхню безтолкову матір постійно направляє на шлях виправлення, потурбувалась, щоб на роботу забрали.
З розповіді видно, що головний спеціаліст Бобровицького ЦСССДМ Наталія Петровська в соціальному супроводі цієї родини виходить далеко за межи службових обов’язків, витрачаючи на це багато свого вільного часу, буває, й деяких коштів.
- Ця горе-мати і її дітки стали для мене як рідні, - пояснювала свою посилену увагу до підопічних Наталія Борисівна. – Хоча нерідко хочеться схопити за патли молоду сусідку і добряче її повчити. Бо я сльозами обливаюся, коли бачу, як маленький хлопчик припадає до п’яної матері, а їй - хоч би що. Дівчинка більшенька, то вона до мене втікає від неадекватної «неньки». Та коли та твереза, то передусім до неї горнеться. Тому й роблю все, що від мене залежне й незалежне, щоб відповідні державні служби не розлучили цю родину.
Втім, у Бобровицькому районі на обліку 15 подібних неблагополучних родин, де проживає 27 дітей. До кожної не приставиш Наталію Борисівну, та й не кожна прийме надмірну опіку. Он у Пісках скільки не старались, щоб мати трьох діток взялася за розум, але безрезультатно, довелося позбавляти її батьківських прав.
Безвідповідальність до власної дитини вона показувала ще до перших пологів, потім були другі, треті… Заборонити їй народжувати – ніхто не вправі, але підняти «планку» відповідальності за дітей – то державна справа.
З цим погодились керівник служби у справах дітей ОДА Людмила Зеленько, директор обласного центру СССДМ Алла Кот, фахівці з Бобровиці Тетяна Щибун і Наталія Петровська. Всі вони розповідали про досвід сусідньої Білорусі, де позбавлені батьківських прав батьки матеріально забезпечують перебування їхніх дітей в дитячих установах. Держава не дозволяє їм уникати роботи, вони вимушені працювати на себе і на дітей. Тому там не така «модна», як у нас, проблему усиновлення, передусім дітей-сиріт при живих батьках. І матері не хизуються «крутизною», мовляв, заберете одну дитину – народжу другу, третю… Бо знають, якщо народять, то й годуватимуть. Тобто, закон природи узаконений державою.
В Україні проти таких методів може зчинитись багато лементу, бо «не демократично». А плодити сиріт при живих батьках – то по якому?
Наша держава високо підняла вимоги до кандидатів в опікуни, піклувальники, прийомні батьки, і майже не висуває серйозної відповідальності до біологічних батьків. І не тільки за те, щоб діти були нагодовані і вдягнуті, а й за їхню поведінку в суспільстві. Остання проблема стосується і благополучних родин з належним достатком.
Якось фахівці Бобровицького центру СССДМ вирішили провести антинаркотичний захід на молодіжній дискотеці, залучивши для цього і колишніх наркозалежних. Прийшла ця група до танцювальної зали, а там не було жодної адекватної молодої людини. І це при тому, що на дискотеку ходять здебільшого учні старших класів і молодь, яка рік-два, як закінчила школу. У «диктаторській» Білорусі і демократичній Європі на батьків тих «танцюристів» наклали б таку матеріальну відповідальність, що їхні чада назавжди б розпрощалися з «кайфовим» відпочинком.
В Україні своя «демократія», своє піклування про дітей, своя статистика про роботу з ними державних служб. А в результаті - вимушені піднімати на високий державний рівень питання забезпечення сиріт родинним теплом. У Чернігівській області вже створили той затишок для 1585 сиріт. А скільки ще потребують, коли заглянути за офіційну статистику? Та й багатьом не сиротам потрібна не менша увага, ніж безбатченкам, що підтверджують наведені вище і наступні приклади.
Окремим молодим мамкам соціальні працівники задають домашні завдання, як на шкільних уроках праці: прибери на столі, помий кухонну плиту і вікно, винеси сміття, випери платтячко і колготки…
Потім приходять і перевіряють виконання. А щоб оформити на дитину свідоцтво про народження – то це вища математика для деяких батьків. Натомість державні служби гордовито звітують: у 65 відсотків кандидатів у опікуни і піклувальники підвищено виховний потенціал. Саме це зараз на часі, таке важливе завдання поставлене державою.
У великих містах жінки з першою вагітність, навіть якщо вони мають вищу гуманітарну освіту, ходять на платні фахові курси з догляду за новонародженими. Виявляється, є така необхідність, але вона не входить до державних програм.
Та що там це?.. Владні структури не здатні добитися реальної заборони, щоб учні хоча б початкових класів не починали в такому віці цигарками бавитись, пиво пити і матюки на всю губу розпускати... І чи не для батьків таких дітей передусім треба організовувати «лікнеп» з підвищення виховного потенціалу, можливо, й за високу оплату? Щоб потім надовго запам’ятали ті курси.
Мода приходить і відходить на одяг, взуття, телефонні апарати і багато інших речей. На роботу з дітьми – «мода» вічна, в Біблії записана. Як її хто дотримується – так і живе. Стосується це окремої людини і суспільства в цілому.
Григорій Войток
