Сказонув дурість – і ти вже «геній»
Цей заголовок навіяла на мене публікація Юрія Павелка «Як починалася «чехарда». Вона з’явилася в березні цього року в «найдемократичнішому» обласному Інтернет-виданні, але лише недавно потрапила мені на очі. Передусім здивувало «геніальне відкриття» в галузі економіки й політики: «Впевнений, що якби не «державна чехарда», яка почалася з відставки прем’єрів – Масола, а потім Фокіна, - то зараз у всіх нас напевно було б набагато менше проблем, труднощів і негараздів»- завершив свою публікацію український «геній». Журналістський висновок на 25 слів – і хоч Нобелівську премію давай!
А ще цей «лауреат», виявляється, добрий знавець творчості російського байкаря Крилова, дотепами якого висміює тих, хто береться не за свою справу (наводжу дослівно з його публікації):
Беда, коль пироги начнет печи сапожник,
А сапоги тачать пирожник.
Це так Павелко «відшмагав» мене за «втручання в політичні і кадрові питання» держави. Зокрема за «нападки» на незалежного прем’єра Фокіна, губернатора Хоменка та деяких інших керманичів.
Складається враження, що цей «просвітитель» залягає періодично у тривалу сплячку, а потім прокидається і видає «нагора» свої «шедеври. Бо колиб регулярно слідкував за суспільно-державними відносинами в демократичному світі, то не городив би так туподумно і безглуздо про шевця і пекаря, оскільки та сатира стосується передусім його самого.
У демократичній країні запідозрених в корупції міністрів, прем’єрів, президентів втришия женуть з 
посад не якісь помазаники Небом, а саме шевці, пекарі, водії, пенсіонери, бо тільки вони можуть забезпечити масовий протест. І ніхто й слова не посміє сказати, що то не справа пересічних «втручатися в політичні і кадрові питання». І в Україні, згідно з Конституцією, джерелом влади і господарем країни є народ, а Фокіни, Азарови, Гройсмани – найняті чиновники, котрі повинні забезпечувати виконання конституційних прав свого народу – «маленького» й «великого». А що буває з тими, хто нехтує конституційними правами простолюду, – те можна побачити в Європі і США. Якщо ж дотримуватися логіки Павелків, то й виборів не треба проводити, бо то є пряме втручання електорату у політичні та кадрові питання.
На жаль, в нашому суспільстві багато «вчених патріотів» лакейської крові й з мораллю бидла.
Нападки ж зокрема на мене за «втручання в політичні і кадрові питання» на початку 90-х, вважаю взагалі безглузді, якщо не сказати грубіше, ще й тримаючи вказівного пальця біля скроні. Бо я «запекло критикував 
Фокіна з трибуни» саме тоді, коли був в статусі не шевця чи пекаря, а народного депутата, члена Комісії з питань боротьби з організованою злочинністю, корупцією і хабарництвом, в обов’язки якого входить й службовий контроль за діяльністю всіх державників, аж до прем’єрів і президентів.
До того ж, у Верховну Раду прийшов не з вулиці. До депутатства встиг попрацювати агрономом радгоспу і обласного управління сільського господарства, начальником районного управління сільського господарства – номенклатура Києва.
У тридцятирічному віці був призначений директором «провінціального технікуму з Бобровиці» - «кусає» Павелко. Йому б ще глибше копнути - я певний час був директором не Бобровицького радгоспу-технікум, а дореволюційної сільської Майнівку із старою навчальною базою і виробництвом, на полях якого збирали по 16 центнерів зернових, як в поганому колгоспі. Мені тоді вдалося сформувати нову, молоду команду, з якою й господарство підняв на високий рівень, і нову навчально-виробничу зразкову базу побудував на околиці Бобровиці.
Боюся, що Павелки не тільки не здатні на таку результативну роботу, вони про неї не мають найменшого уявлення. Зате які оцінки дають! Визначають, хто столичний, а хто провінціал.
Ну й кілька слів стосовно моїх нападок на вже «музейного» прем’єра Фокіна. Якби ті нападки були безпідставними, їх би не сприйняла «директорсько-компартійна» більшість у першому парламенті.
Голову уряду було за що відправляти у відставку: його першого з числа навищих посадовців запідозрили в корупції і невміння керувати в нових умовах. Депутати й добилися, щоб прем’єр не вийшов сухим з корупційної історії. На жаль, це був перший і останній такий публічний повчальний урок від народних обранців. А далі й пішла ота чехарда, в причинах якої заплутався «академік» Павелко, видаючи маячню за дійсність.
Почну з його лінії захисту Фокіна. Для більшої аргументації цитує давно й швидко 
збанкрутілого політика Ларису Скорик, яка в березні 2003 року згадувала, як десять років тому Фокін перешкодив (!) Москві перекрити нам газовий кран, полетівши в Тюмень, де й вирішив це питання. Яким чином? Адже відомо, що блакитне паливо надходить по газопроводу, і що вентиль між Україною і Росією знаходиться ближче до Москви, ніж до Тюмені. Та й уся газова імперія тоді була в руках Кремля, а не якогось губернатора з глибинки.
Далі ще цікавіше, мовляв, за такий вчинок Москва й вирішила долю прем’єра Фокіна, а виконували відставку «українські демократи». А як же тоді бути з твердженням, що «Одним з найзапекліших противників В.П.Фокіна у Верховній Раді» став представник Чернігівщини Леонід Яковишин…», «Фокіна доконав Яковишин»?... Потім стрілки переведені на демократів, у команді яких (Народна Рада) я ніколи не був. Не публікація, а якась пригоріла, смердюча каша!
Звинуватив мене Павелко і в тому, що «Не полетів же до Тюмені Л.Яковишин, який був радником трьох прем’єрів». Ця репліка співзвучна з народним каламбуром: «На городі бузина, а в Києві дядько». Оскільки, радником прем’єра я був уже після чотирьох років депутатства, та й питання енергетичного забезпечення держави покладені на прем’єра і профільних міністрів, й вирішувати їх вони повинні на відповідних рівнях в країнах-поставщиках енергоресурсів.
У радників інші завдання. Коли ж я відчув, що повинен іти в ногу з недолугістю і тупістю, то без найменшого вагання залишив посаду і повернувся в Бобровицю, щоб врятувати від злочинних реформ рідне мені господарство, а потім і десяток розвалених сусідніх колгоспів. І полетів я тоді не в Тюмень, куди мене посилає Павелко, а в США. І не за газом чи соляркою, а за передовими технологіями та досвідом, за кращими зразками техніки. Було то два десятки років тому, з тих часів співпраця з американцями значно розширилася й поглибилась, завдяки цьому й наше господарство досягло світових вершин в економіці сільського господарства. А безперебійне постачання газу, солярки, бензину, мінеральної поживи тощо, ми забезпечуємо й без Фокінів-
Гройсманів. Гроші власні маємо на закупівлю всього необхідного для ефективного господарювання, в тому числі й для соціальної відповідальності перед працівниками, орендодавцями землі, територіальними громадами, державою.
Як бачите, всі претензії до прем’єрів я висуваю, виходячи з власного досвіду організатора успішного виробництва і формування ефективного колективу менеджерів та інших працівників.
І для губернатора я … кухарка?
Не менш дивує й критика мене за те, що публічно був виступив проти перепризначення 
Володимира Хоменка на посаду голови Чернігівської обласної держадміністрації, а потім, мовляв, приймав у своєму господарстві обласний семінар на чолі з Хоменком.
Так, я справді гостро критикував цього губернатора ще за першої його каденції, але не за якусь там «неправильну» політичну орієнтацію чи зміну її. У мене, досвідченого виробничника, з’явилися великі претензії до голови ОДА за те, що він, будучи в команді президента Ющенка, займався не стільки розвитком області, як встановленням по всіх селах хрестів жертвам голодомору, а ще днював і ночував у Батурині, «закопуючи» там сотні мільйонів бюджетних гривень, щоб гідно увіковічнити пам'ять про гетьмана Івана Мазепу.
Можливо, й це потрібно робити, але в нормальних державах на першому місці стоять питання забезпечення необхідних умов для нормального життя живим пересічним людям. Без цього й сотня відроджених Батуринів не викличе в людей повагу до влади, віру в щасливе майбутнє. Недаремно й команді 
Ющенка виборці дали ганебну негативну оцінку на нових виборах.
Моя ж критика тоді, насмілюсь сказати, мала певний, нехай навіть незначний, позитивний вплив на перепризначеного Хоменка. А, може, й просто збіг обставин. Але в іншій політичній команді Володимир Миколайович велику увагу звернув на проблему соціальної відповідальності агробізнесу перед громадами, в яких землю орендують. І обласний семінар проводив у нашому господарстві передусім з цієї теми. Зараз же, на жаль, соціальне забезпечення від сільгоспвиробників пущено у «вільне плавання», на відкуп найбільш свідомих. І держаний апарат не надто старається в плані поліпшення життя селян.
«Патріоти»-Павелки навіть не намагаються аналізувати справжні причини такої ситуації, розкривати на них замулені очі українців, а навпаки, ще й голови задурманюють «успіхами» Фокіних, яким, ніби то, на заваді хтось став. Але ж ці керманичі вийшли із системи, яка мала в своїх руках необмежену повноту влади, яку ганебно «просвистіли». Не заклали міцного фундаменту й під Незалежну, натомість запустили підготовку сприятливого ґрунту для розвитку і процвітання корупції та цинічного казнокрадства. 
Перше скликання Верховної Ради показало перший урок боротьби з цим державним злом. Аж тепер знаходяться «дослідники», які стверджують, що то ми тоді творили зло, хватаючи за руки сівачів того зла.
Вже давно стало очевидним, що при байдужості суспільства ті «посіви» густо зійшли й добряче укорінилися в Україні. Недавно прочитав у ЗМІ витяги з інтерв’ю посла Франції в Україні Ізабель Дюмон. Вона наголосила, що низка французьких компаній бажає увійти на український ринок інвесторами, а не роблять цього через неблагонадійний бізнес-клімат. Про це їхній президент говорив з нашим.
Подібні оцінки дають й інші європейці та американці. І це тоді, коли створили он скільки нових антикорупційних структур, наділивши їх щедро зарплатами!
У холодній на клімат Фінляндії немає таких додаткових структур, але й корупції немає. Там 90 відсотків населення вважає, що поліція працює ефективно.
До речі, Фінляндія днями відсвяткувала скромно 100-річчя незалежності від Росії. За цей час вона стала найбільш благополучною країною світу, наряду з Норвегією очолює список країн з найкращими умовами для життя.
Столітній ювілей якоїсь революції відзначає й Україна. Але з якими результатами для пересічної людини? Втім, на це запитання не люблять давати відповідь ні державні керманичі, ні їхні вірнопіддані громадські активісти. Одні зайняті славленням Мазепи - Грушеевського, інші – Леніна – Сталіна. А Павелко підкинув ще й Фокіна. Я вже не говорю про політичні вистави від «не кухарок і шевців»!..
Одне слово, пересічному люду ніколи думати про те, хто за Конституцією є джерелом влади, отже й господарем в країні. Всі – в театрі абсурду.
Ніби, й розумна нація, але явно потерпає від свого розуму.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
