Гідність Майдану поставили в сніг на коліна?..
Чи, може, то така гідність?
Боролись ми. Боролись наші предки.
Вже наших втрат неміряне число.
А знов свободу починай з абетки.
А знову скрізь те саме, що й було.
Ліна Костенко
Фотознімки із закривавленими головами активістів наметового майданчика під Верховною Радою заполонили соцмережу та інформаційно-аналітичні сайти. Потрапили вони й на окремі телеканали та полоси друкованих видань.
Резонансну подію не пропустила повз свою увагу й Генеральна прокуратура: досліджує, чи не перестаралися силовики. Не промовчали й головні опозиційні політичні команди – гнівно засудили таку жорстокість під час розгону учасників протесту.
Та що там опозиціонери, окремі народні депутати від президентського блоку, перша заступниця голови парламенту Ірина Геращенко висловили публічно своє невдоволення такою поведінкою «відлюстрованих» правоохоронців.
Як відреагували на такий захист постраждалі активісти того протесту? Один чоловік із розсіченою головою порадив «захисникам народу» засунути в одне місце своє «гнівне засудження». Інші з душевним болем звернулися до лідерів: де ви були – Тимошенки, Тягнибоки, Ляшки, Бойки, всі горлаті патріоти – коли нас ставили у сніг на коліна, ганьблячи на весь світ? Ще й за комір тримали, як собак!
Своє ставлення до ганебної події висловив у соцмережі емігрант Касьян: «… за 23 роки проживання в Німеччині ніколи не бачив, щоб поліція ставила протестуючих на коліна. А тут побачив на фото, як поліція тягне по снігу побитого захисника України з медалями на грудях. Інших на колінах у снігу тримали, як собаку на ланцюжку. При цьому ніхто ні від «слуг» народу, ні від громадськості не вийшов підтримати добровольців…».
Не здивувався з прочитаного від вірнопідданих, мовляв, ставити затриманих на коліна – то світова практика. Чому ж тоді наш земляк не помітив такої практики в Німеччині? Та якщо й застосовується вона десь, то, як правило, стосовно терористів, бандитів, іншого криміналу. Під Верховною Радою ж кинули у сніг на коліна тих, хто на Майдані гідності й на східному фронті піднімав з колін Україну.
Пам’ятаю, скільки вереску було на увесь світ, коли до подібного вдавалася попередня злодійська влада. А нинішній, європизованій, - все дозволено?
Ціну партійних «гнівних засуджень» визначили активісти наметового майданчика. Мені ж хочеться нагадати їм інше: ви з телеекранів безперестанку звинувачуєте Європу, що не кидається врукопашну, чи й зі зброєю, звільняти території України, які без бою здали. Натомість самі не кинулися на поміч тим, хто вийшов на протест відстоювати цінності Майдану гідності. Чи й тут Європа та Росія винуваті? Хоча, може, то якусь не таку гідність виборов Майдан?
Почув від одного так званого народного депутата й гнівний осуд радикального протесту під стінами парламенту. Мовляв, он їхня команда цілком мирно протестувала під Кабміном проти підвищення комунальних тарифів. Не вточнив тільки, яких результатів добилися своїми нерадикальними протестами. Безумовно, такі протести силовики не розганяють: є картинка демократії для зарубіжних «партнерів», й народу ні в чому не треба поступатися. Дешевше – заплатити професійним політичним, депутатським й громадським повіям за безглузде горлопанення.
Взагалі-то, в нашому геройському суспільстві настирливо рекламуються лише ті види суспільної активності, які належать здебільшого до розряду захворювання на ідіотію. Все те зранку до пізньої ночі тисне на мозки простого народу, відволікаючи увагу від злодіянь та недолугості.
Недавно почув з телеекрана, як ведуча 112-го поцікавилася в одного політичного експерта, чи вистачить 20 тисяч миротворців для припинення війни на Донбасі. І той без найменшого замислення відповів, що цілком достатньо такого контингенту. Потім було тривале «жування» навколо цього миротворчого «відкриття».
Сумніваюся, що телеведуча, режисери й редактори 112-го не розуміють, що той політичний експерт такий знавець у питаннях застосування миротворчих сил та необхідної їхньої кількості , як сама ведуча обізнана з ядерною й космічною науками. До того ж, його відповідь на поставлене запитання не має навіть мікронного впливу на вирішення піднятої проблеми. Тож навіщо обговорювати те, чого немає і невідомо, коли буде. Та й не досягається воно язиколяпанням у телестудіях. Світ же тиче нас носом в те, що тільки від нас залежить: спочатку наведіть лад в середині країни і покажіть справжню свою гідність при подоланні найбільш ганебної ганьби – першості з корупції та бідності народу.
Проте, скажімо, віце-прем’єр з питань європейської і євроатлантичної інтеграції 
Іванна Клімпуш-Цинцадзе недавно порадувала нас тим, що до Конституції України може бути внесена поправка про прагнення вступу в НАТО і Євросоюз.
Оце і весь здобуток віце-прем’єра? Ото кинула в народні маси химерне припущення, і далі займайся невідомо чим. А буде чи не буде в Конституції норма про вступ до НАТО – це лише привід для чергового окозамилювання владної бездіяльності. Бо для того вступу висуваються зовсім інші конкретні вимоги, до виконання яких Україні – як до неба рачки. Маю на увазі не пустопорожній піар, а конкретну роботу. Адже досягнення стандартів Євросоюзу й НАТО повинне забезпечувати підвищення добробуту народу через зростання економіки, боротьби з корупцією й зміцнення законності. Чи багато українців відчувають щось подібне? В чому ж цінність нашої євроінтеграції? Натомість владні слуги свою роботу знають…
Так, днями весь вечір рейтинговий 112-й телеканал мусолив з народним депутатом і двома відомими політологами «доленосне» для найбіднішого в Європі народу: чи причетна Росія до замаху на життя у Великобританії колишнього свого розвідника? І подібними «сенсаціями» забитий увесь український інформаційний простір.
Я ж задаюся питанням: наскільки допомагають ось такі «гарячі дискусії» виконанню того, без чого в нашій державі не буде майбутнього. А його не буде без ефективної вітчизняної економіки, викорінення корупції та казнокрадства, першочергового дбання про кожного українця, формування правової держави – все, як записано в Конституції. Не виконуючи цих завдань, вічно актуальними залишаться слова Ліни Костенко: « А знов свободу починай з абетки, а знов скрізь те саме, що було»
Кажуть, потрібен перезапуск: кого перезапускати – відомо, але чи дійдемо згоди – на кого?
Беручи до уваги те, що жодна найбільш розпіарена політична сила на стала на захист протестуючих, серед яких немало учасників Майдану гідності й АТО, відразу виникає сумнів: якщо владну команду, збанкрутілу політично й стосовно довіри народу, перезапустити на тих, хто лише з шикарних офісів «гнівно засуджує» чи «нерадикально» протестує заради власного піару, то чи не буде вкотре – «скрізь те саме, що було»?
Знову ж, якщо вірити вітчизняним ЗМІ, то в нас найрозумніші та найкомпетентніші депутати, міністри, експерти, політологи, журналісти та інша політично-чиновницька рать. Послухаєш їх з телеекранів, так вони краще за Трампа знають, як управляти США, а вже Путін чи Лукашенко для них – взагалі порожнє місце. Втім, то лише язиками такі хоробрі… Учать «компетентно» європейських лідерів з їхнім народом, як ті повинні жити, як захищати Україну… І взагалі – за яку міжнародну тему не візьмуться – лауреати Нобелівської премії й не нижче. А в своєму домі нездатні впоратись з елементарним управлінським та злочинним бардаком.
Загадковим є й інше: найбільш рейтингові претенденти на перезапущену владну команду вже «самовіддано» боролися з усім ганебним негативом, коли були при владі, а дехто й продовжує боротися у «царських» кабінетах. Що нове вони можуть запропонувати простому народу після чергового перезапуску, крім нової гарної брехні? Чи, може, в їхніх головах клепок додалося?
Оцінку того, що натворили за роки так званої незалежності, 
ще в 1935 році дав німецький учений, лауреат Нобелівської премії Ханс Йенсен: «Коли з країни виїжджають вчені, інженери, лікарі та інші представники розумової праці, виїжджає цвіт народу – інтелігенція, то потім в такій країні керманичами стають плебеї й пройдисвіти з вулиці, а депутатами - базарні спекулянти, спортсмени і артисти».
Чим не Україна… після трьох революцій – студентської, помаранчевої й «найгіднішої»? Остання – особлива, кров’ю Небесної сотні окроплена. Більше чотирьох років минуло, але й досі правдиво не встановлено, хто стріляв на Майдані у людей. Як і не розкрита ціла низка інших резонансних вбивств. І вбивства тривають: вибухівкою, кулями, ножами, сокирами, бітами…
Мені, сільгоспвиробнику, доводиться ледь не кожного дня стикатися з наростаючими проявами корупції, казнокрадства та управлінської недолугості на низовому й середньому рівнях. Але добре відчувається, що все те вмонтовано у давно створені загальноукраїнські схеми, ще й статусом недоторканості, набагато вищим, ніж нардепівський, який може скасувати Верховна Рада.
Зовсім інший статус недоторканості, не передбаченої законом, але затвердженої договорняком. Для прикладу, чи чули або читали десь, що правоохоронці впіймали за руку того, хто готівкою невідомого походження фінансував виборчу кампанію? А та готівка мільярдами обраховується, звісно, без сплати податків.
Більше того, дірявий український бюджет майже мільярд гривень виділив на розвиток… парламентських партій. Вважаю, це вища стадія ідіотичного цинізму. Мало того, що вони сотні мільйонів податків не сплачують з «чорного» фінансування своїх виборів, так ще й стільки дурняку одержують! І це тоді, коли держава переклала на плечі найбідніших людей утримання всієї соціалки, а також обклала податками на армію, ще й благодійність жебракує. У пенсіонерів, та й не тільки, грошей немає на ліки й лікування взагалі.
Партіям потрібен той дурняк не тому, що вони не зводять кінці з кінцями, офіційні гроші їм потрібні, щоб красуватися на телеекранах, завзято піклуючись за народ, якому нічого не залишається після їхнього старання. З «чорної» кишені не завжди безпечно платити за свій піар телебаченню.
Ось і за мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення давно працює чорний ринок продажу землі – через легальний продаж корпоративних прав на оренду землі. Але чи чув хтось резонансну дискусію на якомусь телебаченні, які мільйони крутяться на цьому ринку, і теж без сплати податків?
Такі приклади, що лежать на поверхні, можна продовжувати й продовжувати, але те не цікавить ні правоохоронців, ні задолизних продажних журналістів з їхньою армією таких же експертів. Вони дурманять людям голови не лише безглуздим пережовуванням того, що всім давно відомо, а й гіперболізацією «досягнень» від реформ, яких оголосили аж 145, та боротьби з корупцією, від якої не оголосили вирок жодному розрезонансненому корупціонеру.
Ще одна суто українська риса «героїчного» суспільства: дві наймасовіші революції завершилися політичним результатом – зміною владної команди. Перша, студентська, добилася зміни прем’єра. Але жодна з цих революцій не принесла відчутного підвищення добробуту простих людей, багато з яких брали безпосередню участь у тих протистояннях «ворожій владі». У виграші залишалися лише лідери та наближені до них. А в більшості народу – післяреволюційне розчарування. Тепер же ще й побиття та приниження людської й патріотичної гідності. Ще й на фоні відвертого жирування лідерів. До речі, протягом четвертого року війни з агресором у Києві на сто мільйонерів стало більше. По всій Україні вони ростуть, як гриби після дощу. Хто взагалі казково збагатився за чотири роки війни й революційної «гідності» - й без мене знаєте.
Втім, як написала в коментарі до однієї моєї публікації Ніна Калібовець з Варвинщини: «… на той світ нічого з награбованого вони не заберуть. Хіба що домовина буде з червоного дерева, а може й з кондиціонером».
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
