Душа Анатолія Погрібного біля Господа, а його безсмертні думки – з нами
Так можна сказати лише про того, хто залишив після себе на землі безцінний 
спадок для наступних поколінь, свою школу виховання в людини людського начала. Саме таким був і залишається бути серед нас Анатолій Погрібний, доктор філології, професор, письменник, журналіст, творець справжньої української школи, 75-річчя з дня народження якого відзначила рідна йому Бобровиччина. А винесену в заголовок високу значимість славетного земляка для українського суспільства виголосила на урочистому святкуванні заступник голови Бобровицької райдержадміністрації 
Тетяна Ляшенко.
Ці слова стали своєрідним продовженням думки іншого уродженця Бобровицького краю, академіка з академіків світового рівня Петра Кононенка, котрий особливо підкреслив, що Погрібний для України не стільки вчорашній і навіть не сьогоднішній, він – завтрашній і післязавтрашній. Оскільки його науково-творчі розробки та вчення з основи основ – освіти – безсмертні для всього людства.
- В Україні щоденно на слуху десятки, якщо не сотні, прізвищ відомих, навіть за кордоном, титулованих українських політиків, депутатів, міністрів, інших найвищих посадовці, «патріотичних» багачів, 
що вважаються успішними по життю, але вони здебільшого лише числяться українцями, слугами народу, а на справді дуже далекі від народу, живуть на широку ногу і лише своїми, шкурними інтересами, - говорив Петро Петрович. - Їм чуже людське начало, тож і не йдуть за наукою ні до таких, як Погрібний, ні до Шевченка, ні до інших всесвітніх світил. Їхнє життя міряється безмірною наживою. Такі не здатні робити сьогодні те, що потрібно на завтра, як робив наш Погрібний.
Учитель з великої літери Анатолій Погрібний успадкував від матері Софії Петрівни, вчительки початкових класів сільської школи, талант формувати в людини все людське з ранніх літ. Це він вміло вкладав у серця студентам Київського національного університету Тараса Шевченка, де тривалий час працював. Велику увагу приділяв цій проблематиці на посаді заступника міністра освіти і науки. Розуміючи, що людина, розбещена в дитинстві, пронесе той особливий відбиток крізь усе життя. Вірним соратником і продовжувачем школи Анатолія Погрібного залишається його вірна дружина Галина Григорівна.
Голова Бобровицького осередку Чернігівського земляцтва у Києві, заслужений юрист України Андрій Пінчук близько знав Анатолія Погрібного.
- Он скільки їх, «великих» діячів, що не злазять з телевізійних екранів, але жоден з них не визнавався світом людиною року, - наголосив Андрій Михайлович, колишній голова Апеляційного суду Києва. – А наш Анатолій Григорович, з невеличкого лісового села Мочалище, був визнаний свого часу людиною року на весь світ. Таких великих людей родить наш край! До всіх заслуг Анатолія Погрібного перед Україною я б додав й такі його людські риси: чесність, незрадливість, обов’язкове виконання даних обіцянок.
Що Анатолій Погрібний родився в багатому на таланти краї, говорила на ювілейному вечорі заступник голови Чернігівського земляцтва в Києві Тетяна Литошко. Мовляв, його земляками, причому, на одному куточку району, є Павло Тичина, Петро Кононенко, Дмитро Головко, їхній шлях продовжує представниця молодшого покоління, вже добре відома в Україні поетеса Тетяна Череп-Пероганич. Засвітилися на творчому горизонті й зовсім юні таланти.
Та чи не найближче знав Анатолія Погрібного його односелець, письменник і літературний редактор Дмитро Головко. Він був поруч з ним і в останні дні життя: господарювали на своїх дачах у рідному селі.
- За кілька днів перед смертю Анатолій рано вранці побачив біля сліпучого сонячного диску щось схоже на НЛО, про що й мене запитав - чи я,часом, не бачив? - пригадував Дмитро Андрійович. - Того дня і я рано прокинувся, але нічого такого не спостерігав. Не бачили НЛО й інші наші сусіди. Втім я не здивувався, що Анатолій міг помітити те, на що інші не звернули уваги. Він був неймовірно закоханий у природу села, милувався всім, за що зачіплювалися його очі. А як він захоплювався, любувався садом, їм посадженим!.. Всю душу в нього вкладав! Як любив, щоб скрізь був порядок і чистота. Відчував, що залишилося жити лічені дні, проте особисто затіяв генеральне прибирання в родинній хаті і на подвір’ї, в саду…
Багато іншого цікавого і чуйного розповів Дмитро Головко про свого земляка і товариша. Вніс і цікаві пропозиції: організувати в Бобровиці творчий конкурс імені Анатолія Погрібного, підсумки якого підбивати на День учителя, і щоб його переможці їхали в Мочалище досаджувати сад Погрібного. У Дмитра Андрійовича є вже й готове, розроблене положення такого конкурсу.
Пропозицію Головка підтримали представники Чернігівського земляцтва і Бобровицької районної влади.
Завершив спогади про Анатолія Погрібного ще один його товариш, колишній співробітник міліції, 
мешканець Нового Бикова Володимир Тертій. До речі, їхнє знайомство відбулося на автотрасі: Погрібний їхав на автомашині, а автоінспектор Тертій його зупинив. Було то давно, та дружба триває й після смерті Анатолія Григоровича – і ювілейний вечір ініціював саме Володимир Тертій, в районі і Чернігівському земляцтві відгукнулися й долучилися до його проведення.
Вела святкування начальник відділу культури та туризму Бобровицької райдержадміністрації Марія Герасименко. Вона й свою поетичну присвяту пам’яті Анатолія Григоровича Погрібного виголосила.
Учасники художньої самодіяльності Бобровицького районного будинку культури славили справжнього українця, видатного земляка своїми задушевними піснями. А сцену прикрашав портрет Тараса Шевченка, якого згадували майже всі виступаючі на святі, адже саме пророчу творчість Кобзаря Анатолій Погрібний вважав своїм дороговказом в житті і плідному труді.
Григорій Войток
