Древня Ярославка, безліч разів розстріляна, живе й діткам радіє
На святі села керівник громади Галина Юхно, виконувач обов’язків голови Бобровицької 
райдержадміністрації Володимир Ляховенко і виконавчий директор ТОВ «Земля і воля» Валентина Чернякова в один голос заявили, що спільно беруться негайно за реконструкцію приміщенні під дитячий садок. З початку року в селі народилося біля десятка немовлят, виявляють бажання привести своїх діток в дошкільний заклад майже тридцять молодих подружніх пар. У школі навчається 42 учні, наступного року буде більше.
- Такій громаді, як в Ярославці, гріх не допомагати, - звернулася до присутніх на святі Валентина Чернякова. – Душа радіє від того, як багато мамок і татусів зі своєю малечою тут зібралося. Та й вся громада дружня, гуртом наводить в селі порядок, гуртом і святкує, велика бригада місцевих мешканців успішно трудиться у нашому господарстві. Ми теж допомагаємо селу на різні потреби.
А ті потреби повсякденно виникають: від ремонту шкільної теплотраси, до ремонту доріг по селу і до райцентру. Ярославка в числі перших звернулася до ТОВ «Земля і воля» з проханням взяти під крило розвалений недолугими реформами колгосп із забур’яненими полями. Тепер аж не віриться, що все те було.
- Років п'ятнадцять тому відчував страх, що Ярославка може зникнути з карти України, - згадував 75-річний Віталій Свита. – Спасибі, Яковишин врятував. А село ж то наше історичне, наступного року йому виповниться 820. Страшні війни його не знищила, голодомори не виморив. Пам’ятаю, в 47-му цвіт акації і конюшини їв з жучками в середині цвіту, боявся, щоб старшенькі діти не відняли. З великими, надутими від голоду животами виживали. В 1949-му році я пішов у перший клас, було тоді нас, босоногих учнів, більше тисячі – по п’ятеро – восьмеро з двору. Ото було село-Китай!
Насправді, найбільше людей тут проживало у позаминулих століттях. Нині в Ярославці постійно живе 880 людей, є десять багатодітних родин, їх окремо вшановували на святі, 
викликали на сцену й батьків з новонародженими дітками, іменинників, найстарших жителів, ветеранів-трудівників, сімейних ювілярів – всіх обдаровували подарунками, квітами і піснями.
Пісні – від колективів художньої самодіяльності будинку культури, вчителів, фольклорного ансамблю, юних співаків і танцюристів. Співало і родинне тріо Піддубних – Катерина, Світлана і Ангеліна, що мають тепер інші прізвища. Добре відоме в Ярославці співуче подружжя Шморгунів. Вийшов на сцену з баяном і заспівав 85-річний Іван Подолянко.
Стільки учасників художньої самодіяльності, як було на святі в Ярославці, навіть більші села навряд чи виставлять.
А які майстрині-рукодільниці тут проживають! Валентина Литовченко навчилась у мами – Катерини Миколаївни – вишивати бісером, тепер майстерність передає вже своїй доці Лесі. 
Настя Сипишина з чоловіком і дітьми перебралися в Ярославку сім років тому з Вінницької області, заодно жінка привезла з собою й спадкову майстерність творити рукодільну красу з бісеру і дерева. Команду ярославських майстринь поповнила й Василина Кувік, родом із Закарпаття.
Споконвік славиться Ярославка й захисниками рідної землі, свого народу. В 1196 році чернігівський князь Ярослав спорудив тут редут для оборони від кочівників, з роками укріплення зруйнувалося, але місцевим жителям передається з покоління в покоління дух воїна. І захищати східні рубежі України пішло з Ярославки найбільше хлопців , у порівнянні з кількістю мобілізованих з інших сіл району. Два Юрії – Коваль і Хуторний – загинули, посмертно нагороджені орденом «За мужність». 
Один боєць пропав безвісті в Іловайському котлі. Їх добре знав Сергій Приседько, що недавно демобілізований, на свято прийшов з маленькою донечкою Сонею.
Загиблих воїнів односельці пом’янули хвилиною мовчання, журливими віршами і піснями.
Варили на Дні села й 
козацький куліш, розігрували лотерею, задушевно спілкувалися між собою, адже приїхали святкувати іменини рідного села багато його вихідців, що тепер проживають по всій Україні і за її межами.
Започатковане свято давно, напевно, по всій Україні, та були роки, коли про нього забували, але не надовго. І проходить воно без славлення лідерів правлячих партій та державних вождів, а для пересічних жителів сіл і міст, згадують і покійних – найбільш заслужених. Є й така закономірність: у дружнішої й працьовитішої громади і свято задушевніше, як ото у Ярославці.
Григорій Войток
