Меморандум про хороший почин – коту під хвіст?
З 1 січня 2018 року в Україні почав працювати Державний дорожній фонд. Міністр інфраструктури Володимир Омелян гордовито прорік на всю Європу: «Вперше автомобільна галузь отримає гарантоване державне фінансування. У цьому році це майже 33 мільярди гривень, плюс окреме додаткове фінансування деяких ключових магістралей, більш як 14 мільярдів гривень. На 123 тисячі кілометрів доріг місцевого значення, які передаються на баланс та в безпосередню відповідальність органів місцевого самоврядування, передбачено 35 відсотків коштів, що надходитимуть у дорожній фонд. Цього року області отримують з нього понад 11 мільярдів гривень».
Моя душа мала б зрадіти від такого «гарантованого державного фінансування», оскільки воно, якби виявилося правдивим, зекономило б для нашого господарства кілька мільйонів гривень, які витрачаємо на ремонт доріг загального користування. Але досвідчене серце підказувало: не поспішай радіти! У нашій державі обіцянки керманичів стосовно якогось покращення для народу здебільшого не варті виїденого яйця, якщо відкинути піарну складову. Про обіцяні ж мільярди на дороги давно легенди ходять стосовного того, скільки тих мільярдів розкрадається. Адже спробуй перевір справжню кількість піску, щебеню, асфальту, прикатану на дорозі! Та й хто перевірятиме? Той, хто сидить на «відкаті» з дорожнього будівництва?
Цей же рік особливий – передвиборчий. Тож новий Державний дорожній фонд пересічний люд відразу охрестив «виборчим гаманцем президента».
Втім, всупереч підсвідомого песимізму, у моє серце закралася й певна надія на Державний дорожній фонд. Як уже повідомляли, торік між Чернігівською обласною державною адміністрацією, Службою автомобільних доріг в області та нашим товариством «Земля і воля» укладений меморандум про співробітництво та організацію взаємовідносин, зокрема щодо забезпечення проведення поточного середнього ремонту автомобільної дороги Т-25-28 Козелець – Бобровиця. Загальна вартість виконання цих робіт становить 97 мільйонів гривень, з яких 47 мільйонів фінансує наше господарство. Стільки коштуватиме нове покриття дороги від Бобровиці до межі з Козелецьким районом – 12 кілометрів.
Приклад такого великого спільного фінансування державного бюджету і сільськогосподарського бізнесу на дорожнє будівництво – поки що єдиний у Чернігівській області, та й по Україні ще треба пошукати. Ця позитивна обставина й підігрівала в моєму серці сподівання, що такий почин буде підтриманий у Києві. Але та надія виявилася марною й останньою, щоб я ще коли повірив у існування в головах державних керманичів бодай якого глузду й почуття відповідальності за втілення добрих справ на благо суспільства, взагалі долі країни. У лідерів на першому місці як були, так і залишаються особисті інтереси, прагнення за будь-яку ціну втриматися у владі, безупинно поповнюючи власні статки, і не на відсотки, а в рази.
Посудіть самі, уже літо на завершенні, але переважна більшість районів Чернігівщини практично не бачила грошей з Державного дорожнього фонду для доріг місцевого значення. Немає грошей і на спільне фінансування середнього ремонту дороги Козелець-Бобровиця. А от наше господарство розпочало цей ремонт на своїй ділянці – від Марківецького залізничного переїзду до Бобровиці. До кінця цього року покриємо новим асфальтом 6,3 кілометра, решту – в наступному році. Крім цієї дороги, виконаний ремонт асфальтівки за кошти нашого господарства ледь не по всьому району.
До речі, бізнес родини президента Петра Порошенка в рази й рази більший, ніж нашої «Землі і волі». Натомість дороги в його рідній Вінницькій області, де широко розбудоване рошенівське сільськогосподарське та переробне виробництво, ремонтуються з Державного дорожнього фонду, навіть іншим областям урізали фінансування, «нашкрябавши» додатково для президентської області мільйони гривень. Видно, в тій сумі й державне фінансування, що повинно б піти на виконання умов меморандуму, підписаного Чернігівською обласною держадміністрацією і обласною дорожньою службою.
В Євросоюзі, куди нас веде президент, за таку «любов» до рідної області за рахунок державної скарбниці зчинилося б стільки галасу, що й без імпічменту довелося б керманичу віддавати гетьманську булаву. В Україні й не таке витворяють «найпатріотичніші» вожді, й нічого – далі керують, обдираючи цинічно власний народ. А їхні вірнопіддані задолизи безупинно горлопанять: винні попередники та несвідомі громадяни, які не бачать досягнень євровлади…
Свою причину незадовільної організації ремонту доріг «винайшов» віце-прем’єр Геннадій Зубко: «Таке враження, що місцеві органи влади акумулюють кошти на передвиборчий період, аби потім за рік зробити все обіцяне».
Саме так думають люди на місцях про центральну владу. Бо он скільки вихваляння чують останнім часом про «небувалі обсяги дорожнього будівництва», про підвищення мінімалки і пенсій, хоч те підвищення навіть інфляції не перекриє. Гривня падає, казна порожня, пенсії нічим платити, освіту й медицину на людські шиї переклали, по всьому світу милостиню скиглять, водночас брешуть на весь світ про стрімке зростання ВВП.
Хоча якщо й досягнуте якесь незначне підвищення, то, більш за все, сільгоспвиробники почали масово продавати новий врожай. Його б притримати до вищих цін, оскільки через посуху очікується в світі недобір хліба. Але обставини диктують свої умови: не вистачає оборотних коштів, а кредити з банківськими відсотками «не підйомні» для більшості хліборобів.
Ще краще, якби зерно переробляти вдома. Скільки додаткових мільйонів надійшло б у державну казну! В тому числі й на дороги. Економічну вигоду від переробки зерна кукурудзи на крупи й борошно ми знаємо не з теорії, а з практики. Продукція нашого круп’яного заводу успішно конкурувала на ринках Росії, Білорусі та інших країн ближнього зарубіжжя. Нова економічна політика перекрила нам цей шлях, але і європейського не допомогла відкрити. І не тільки нам: славимося збільшенням експорту зерна. Як і лісу-кругляку, низки іншої цінної сировини. Та повернімось до доріг. У жахливому їхньому стані вбачаю вину й органів місцевого самоврядування. Чернігівщина пишається тим, що вийшла в лідери зі створення об’єднаних територіальних громад. Тобто переважна кількість громад взяла на себе повну відповідальність і за стан доріг. Які ж результати?
Конкретно в Бобровицькому районі позитивні результати забезпечує наше товариство «Земля і воля» - десятки мільйонів власних коштів вкладаємо в ремонт доріг та наведення порядку на узбіччях. Чому такого не можуть організувати інші, хвалені-перехвалені об’єднані громади?
Скажімо, чи не найбільш розпіарена в області Кіптівська ОТГ Козелецького району. І гроші в неї повинні б бути – на її території п’ять автозаправних станцій, споруджені задовго до створення об’єднаної громади. Тобто, головну роль у наповненні бюджету відіграла не децентралізація, а розташування сіл вздовж автотраси Київ-Чернігів, яка має продовження на Білорусь, Росію й далі.
Одначе, мову поведу про інше. У передовому селі Кіпті вздовж траси міждержавного значення на узбіччі бур’яни не скрізь покошені й самостійні кущі не вирубані. Дрібниця? Але в Європі і сусідній Білорусі чомусь не допускають таких дрібниць. Бо з «дрібниць» починається і порядок, і безлад. Очевидячки – безладу в нашій країні значно більше, що видно й неозброєним оком. Куди не кинься – обов’язково наштовхнешся на корупцію, бюрократичну недолугість, відверте казнокрадство, юридичну безправність, чиновницьку продажність, неміряну зажерливість. Навіть до кісток продажні вітчизняні ЗМІ не в силах все те приховати, запудрити, замилити… Бо скільки не «співай» з телеекранів, не пиши в газетах про виділені мільярди на дороги, але від того вони не стають кращими.
Колишній губернатор Одеської області Саакашвілі навіть намет ставив на узбіччі автотраси, показуючи, як він вболіває за ремонт доріг. Виявилося, що навіть найголоснішими вболіваннями, найкращими телевізійними картинками вибоїн на дорогах не залатаєш, тим більше, нове покриття не спорудиш. У нашого трудового колективу інший підхід до кожної справи: хочеш щось корисне для людей зробити - бери й роби. Хочеш мати від цього фінансову вигоду для себе, зароби її чесно, а не кради, і, борони Боже, із заробленого суспільством!
І це не якісь захмарні, ілюзійні правила. Вони цілком реальні, якщо першим їх засвоїть президент держави. Тоді він неодмінно примусить дотримуватися елементарних правил двох-трьох своїх перших соратників. З цього й почнеться ота «загадкова» політична воля, про яку так багато торочать кому не ліньки, але не хочуть признаватися собі, що та політична воля не впаде з неба й американці не подарують і не продадуть її нам. Бо насправді та воля спить у кожному з нас. Розбудимо її – тоді й президент відчує, що треба будити й свою політичну волю. Щоб пробуджений народ не почав діяти за Шевченком: «…треба миром, громадою обух сталить, та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить… хиренну волю».
Бачите, як все взаємопов’язано в людському суспільстві. Щоб економіка краще запрацювала, більше грошей заробила на підвищення рівня життя людей і ремонту тих же доріг, щоб зупинити корупцію, недолугість та казнокрадство, щоб бути захищеними від агресорів і зовнішніх управителів, потрібно кожному громадянину українського суспільства передусім навести лад у своїй голові. Лише тоді змусимо президента й депутатів проявити довгоочікувану політичну волю. І позбудеться Україна головної "спадкової" біди, що увійшла в безсмертний афоризм про дороги й… Крилаті слова запозичені в російських сатириків про головні біди Росії, але невідривно прижилися, разом із "спадковою" бідою, і в «незалежній» Україні.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
