До шаленого земельного переділу – 80 днів
Кому це вигідно?
З 1 січня 2016 року на території України втрачає чинність мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Через непідготовленість ринку, масову бідність і юридичну неусвідомленість населення, недоступність правової та фінансової допомоги для власників земельних паїв українці ввійдуть в епоху шаленого земельного переділу, що розцінюється як злочин.
Чи візьме хто на себе відповідальність за нього? Вочевидь, що – ні. Оскільки в Україні он людську кров «списують», як закладену норму на товар при його транспортуванні. А за наслідки недолугих реформ ніхто з ініціаторів навіть не червоніє від сорому, не то щоб свою провину визнав. Навпаки, скажімо, 
прем’єр-камікадзе Яценюк уже записаний у енциклопедії як найбільший «експериментатор» сучасності. Хоча всі експерименти лідера «Народного Фронту» Арсенія Петровича нічим хорошим не закінчуються для держави і суспільства. Нагадаю лише кілька: виведення зарплати із тіні, електронне адміністрування ПДВ, «митний» експеримент. І зовсім нова ініціатива: вибірковий експеримент з продажу державних земель на аукціоні. Мовляв, щоб прощупати кон’юнктуру ринку. З цього приводу доручив ряду відомств створити державного агента на ринку, щоб країна була готова в разі потреби викупити землю ( за які гроші?- Авт.) і продати її іншому власнику. Розпорядився й стосовно написання законів для запуску земельного ринку.
Центральні телеканали впродовж кількох днів розповідали українцям (і не тільки їм) про нові «доленосні» ініціативи головного реформатора. Та сам прем’єр, напевно, вже й забув, про що говорив на розрекламованому виїзному засіданні Кабміну в Полтаві. І не дивно. Бо роздані головою уряду доручення стосовно написання і прийняття в парламенті пакету законів для запуску земельного ринку все-одно неможливо виконати за три місяці до початку експерименту. Ще Яценюк згадав у Полтаві й про закінчення з 1 січня 2016 року дії мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. І теж – згадав і, видно, забув.
На сайті газети «Дзеркало тижня» 25 вересня 2015 року з’явилася стаття «Тихий землетрус», в якій журналістка Оксана Денисова подає думки лідерів парламентських фракцій щодо скасування чи пролонгацію мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Так от, заступник голови фракції Блоку Петра Порошенка, «ліва рука» президента Ігор Кононенко сказав, що на фракції це питання ще не обговорювали. Він же особисто відстоює позицію проти продовження мораторію, вважаючи, що треба запроваджувати прозорий ринок землі. Не сказав тільки, як і коли створиться той «прозорий ринок», в прозорість якого навряд чи хто в Україні чи Європі повірить сьогодні, завтра і … в 2016 році.
Нагадаю, що фракція Блоку Перта Порошенка найбільша у парламенті – 143 депутати, 25 з яких пов’язані з аграрним сектором. І якщо тут ще не думали про долю найбагатших в Європі земель, то що тоді говорити про інших «захисників» села?
За продаж землі, але з «обмежувальними заходами», висловився голова прем’єрівської фракції «Народний Фронт» Максим Бурбак. При цьому вточнив, що «у рамка коаліції ще не обговорювали цього питання, а в коаліційній угоді йому мало приділяється увага».
А ось пояснення голови фракції «Самопомочі» Олега Березюка: «Я не знаю, чи хтось на даний момент ініціював розгляд питання про продовження мораторію, але щодо землі ми маємо досить чітку позицію: вона може бути виставлена на продаж лише тоді, коли в Україні буде ринок».
«Розумна» позиція, але «принциповий» депутат не вточнив, коли він, принаймні, хоч поцікавиться, «чи хтось ініціював» розгляд чи не найважливішого для країни питання? І чи не запізно вже ним цікавитися? Може, треба було заглибитись у долею української землі ще коли підписували коаліційну угоду? Та тоді, вочевидь, головним було розділити портфелі та місця біля державного корита.
З опитаних Оксаною Денисовою депутатів, за продовження мораторію висловились лідери чотирьох фракцій, що можуть дати разом щонайбільше 109 голосів, а треба 226. З «патріотичних» фракцій – три входять у провладну коаліцію. При написанні коаліційної угоди вони якось не помітили, що питанню продажу землі «мало приділялось уваги». Передчуваю, який лемент вони зчинять, коли мораторій не буде продовжений. Особливо, якщо «пронюхають», що в 2016 році можуть бути дострокові парламентські чи президентські вибори. Але то буде лише піар. Водночас самі неодмінно долучаться до розділу земельного «пирога». От тільки, кого з них допустить команда президента до того «шаленого переділу землі». Адже давно вже визначені головні гравці на «прозорому ринку», серед них і сам Гарант та його найближче оточення. 
«Я розумію плани президента і прем’єра, які, можливо, хочуть у нас стати новітніми латифундистами й вхопити з України свою частку добра та ресурсів, але не треба так поспішати», - застерігає Юлія Тимошенко колишніх своїх революційних соратників. Бо вже зараз помітно, що не хочуть вони бачити на земельному ринку ні «чужих» гравців, ні самих власників земельних паїв, котрих не помічають і на ринку продажу корпоративних прав на оренду землі. Але історія пам’ятає й відчайдушні спротиви селян безчинству земних облудників. Напевно, й Тимошенко про те згадала?
Орієнтир на Європу? Але на яку?
Кожна Порошенко-Яценюкова реформа підноситься українцям як європизована. У таку «цивілізовану» обгортку загорнули вони й земельну реформу. Та, виявляється, в них є якась своя Європа. Бо, скажімо, в країнах справжньої Європи більшість сільськогосподарських земель перебуває в державній власності, зокрема в Англії – до 90 відсотків, і не збираються її продавати, здається в оренду. Якось я вже наводив приклад, що в США після війни в державній власності було лише два відсотки землі, а зараз – 60 відсотків. Здебільшого орендують державну землю великі господарства, що виробляють основну масу сільськогосподарської продукції. Доручає держава землю й фермерам, теж тільки умілим і ефективним. Там позика аграріям надається під 3,25 відсотка річних ( Канаді – 3, Німеччині – 4). До речі, це професор США Едвард Шух сказав, що сільське господарство здатне стати «локомотивом» економіки будь-якої країни.
Та «очищені» наші вожді лише гарними обіцянками ведуть нас до європейсько-американських стандартів, а насправді запроваджують порядок, передусім для селян, гірший, ніж був у царській Росії. 
Особливо, коли порівняти реформи, наприклад, голови Ради Міністрів Петра Столипіна (1906-1911 рр.) і сучасного прем’єра Арсенія Яценюка ( з 2014 р). Столипінська земельна реформа прискорила перехід села на індустріальну основу, збільшила потреби в машинах, що дало поштовх розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування. Селянський земельний банк на пільгових умовах надавав позики власникам хуторів та селянам, що виходили з общин. Повсюдно створювалися селянські кооперативи для організації переробки сільгоспсировини і вигідного збуту продукції, спільного придбання машин, надання агрономічної і ветеринарної допомоги. Продуктивність праці в селах майже подвоїлась, вдвічі збільшилось господарств, що спорудили власні будівлі. Столипінська реформа створила середній клас на селі. Бо й діяльність самого Столипіна була спрямована не на власну користь, а на укріплення держави, збагачення народу.
Що можна сказати про реформатора Яценюка? 
За один рік його керування селяни збідніли втричі, і ця тенденція триває. Натомість, премєр підвеселяє людей, мовляв, відкриють ринок землі, і в Україну прийде інвестор, наведе в селах лад. Та він давно вже прийшов, але замість ладу творить безлад – розорює місцеві господарства. Чи хоч один великий агрохолдинг займається розбудовою інфраструктури в селах Бобровицького району? Та цих «хліборобів» влада не може примусити, щоб залатали вибоїну на дорозі, вибиту їхніми ж 60-ти тонками. За останній час в Україні скоротилося зайнятість населення в сільському господарстві на 100 тисяч осіб, села зникають з карти.
Чи зміниться що на краще, коли прийдуть нові інвестори з великими мішками грошей? Зміниться в сторону нових хазяїв землі. Інвестиції вкладуть у більш потужну техніку, виженуть на вулицю ще кілька сотень тисяч сільських трудівників, більше витягуватимуть із землі зерна, яке відправлятимуть за кордон, де власники переробних підприємств зароблятимуть на українській сировині величезні прибутки, надаватимуть своїм людям роботу з гідною зарплатою. Зараз придивіться до агрохолдингів: чи хоч в одному селі побачите якесь грандіозне будівництво з розширення чи вдосконалення виробничої бази? Вони тимчасовщики, збирають паї для перепродажу. А що від цього матимуть власники паїв?
Обдурять селян, обберуть до нитки, коли відкриють той ринок. Спеціально створена така правова ситуація, що власник паю в 3-4 гектари не зможе дорого продати свою землю. Знайдуться шулери, які за безцінь скуповуватимуть ділянки в загальну площу на кілька сотень гектарів і продаватимуть її в рази дорожче.
Якби в Україні була справді народна влада, вона б по-людськи проводила земельну реформу, створила б законодавчі умови й селянам для об’єднання, щоб вигідно продати землю чи організувати на ній своє виробництво. Але ж мета не столипінська, а для збагачення державників-олігархів.
У Польщі є ринок землі, з наступного року ( після 10 років заборони) він буде відкритий і для іноземців. Поляки занепокоїлись, оскільки у них гектар землі коштує 5 тисяч доларів, а в сусідів – дорожче. Кажуть, щось треба робити. І вони неодмінно вживуть запобіжні заходи. Українську ж землю при нинішніх реформаторах скуплять іноземці за … 100 – 300 баксів за гектар, або й за пай. Це вже потім спадкоємці будуть потилицю чухати, лікті кусати і предків проклинати. Та сучасники того не чутимуть, вони зараз гульнуть на «великі» гроші. Бо живуть у той час, що, видно, спеціально для України описаний ще на зорі зародження християнства: « Коли зросте беззаконня, тоді люди зненавидять один одного, переслідуватимуть і зраджуватимуть. І тоді з’явиться облудник. І він творитиме безчинства, яких від віку ще не було». Одне з тих небувалих безчинств уже настає: наші державники виставляють землю-матінку на дикі торги. Об’єднаймося й захистимось від них. У всі часи історії влада найбільше боялася об’єднаних селян.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
